Коли мешкала Пречиста Діва в домі Обручника, не змінила попереднього життя свого, яке у Святая Святих мала, бо не робила нічого иншого, лише твердила богомислену молитву, читала божественні книги і виконувала звичне, відповідне собі рукоділля. І був їй дім Йосифа як храм молитовний, з нього ж нікуди не виходила, але завжди, замкнувшись, сиділа в пості і молитві, ні до кого не говорячи, окрім домашніх, тобто до доньок Йосифа.
Розповідає про неї Георгій Кедрин так: "Марія в домі свого мужа постила і виходу в люди остерігалася, з двома Иосифовими доньками жила, до них-бо лише часом якесь промовляла слово, якщо був коли випадок потреби щось сказати, і то коротко". Коли так вона перебувала четвертий (за свідченням святого Євода) місяць, настав сам час воплочення Бога Слова, час, якого від віків цілий світ бажав, час, в який мало початися спасення наше. І послав Бог одного з тих, що близько до престолу Його стояли, небесних духів — архангела Гавриїла з тайною, від віку сокровенною і ангелам невідомою, благовістити Пречистій Діві дивне Божого Сина зачаття, яке єство людське і всілякий розум перевищувало. Про те благовісник Лука святий пише так: "Шостого місяця послав Бог ангела Гавриїла". Шостий то був місяць від зачаття святого Йоана Предтечі, і той самий ангел, який благовістував Захарії Йоанове зачаття, був посланий благовістити Пречистій Діві зачаття Христове. У шостий же місяць через те, що Предтеча в лоні матері своєї шестимісячним був, зміг затріпотати радощами на прихід Матері Господньої. Посланий б ангел у град галилейський, йому ж ім'я Назарет. Галилея — край був язичницький, який, хоч ізраїльтяни почасти його населяли, більше мав у собі язичницьких народів, через що і в Писанні сказано про неї: "Галілея язичників". І був край той серед ізраїльтян найостанніший і зневажений, бо грішні люди иншородні та невірні жили там, через що й висміювали її юдеї, кажучи: "Хіба з Галілеї Христос прийде?" "Досліди та побач, що не прийде пророк із Галілеї"а. Також і Назарет, град галилейський мали вони ні за що, бо малий і найостанніший був, і мовилося серед них: "А що доброго може бути з Назарету?" Але бачимо Божу волю: захотів Пречисту собі мати Матір не в краю юдейському ані не у святому великому граді Єрусалимі, а в грішній Галилеї і в малому Назареті, аби показати й те, що задля грішних прийшов на землю: "Не прийшов, — каже, — прикликати праведних, але грішних на покаяння, і з язичників невірних вірну собі створити церкву", і щоб явним було, що на смиренних, відкинених і принижених зглянувся милостиво, а не на гордих і славних. Коли-бо хотіло Слово Боже нахилити небо і зійти до грішних, дивлячись із висоти слави своєї, де більше поселення грішників, видно було в Юдеї єрусалимців, яких вважали праведними і які оправдовували себе перед людьми. Галилейців же всі зневажали і вважали більшими грішниками від инших. Минув-бо Юдею, яку вважали святою, і прийшов у Галилею, яку вважали грішною. Минув і Єрусалим великий, чесний, славний град — пішов у малий і нешанований град Назарет, вибираючи собі в цілому світі найостанніше місце і смиряючись аж до образу раба і грішника. Малим був град Назарет, але якої великої благодаті сподобився, якої ж не сподобилися всі инші ізраїльські гради великі, які до небес підносилися. У Назареті малому вища від усіх святих ангелів Діва, її ж лоно від небес просторіше. Туди Гавриїла послано, там Дух Святий осіняє, там Бог-Слово втілюється. Де ж бо смирення — там слава Божа засяє. Горді-бо гради ворожі Христові, смиренні — приязні Йому. Неславний Назарет Христа, Господа нашого, зачав, славний же Єрусалим Його розіп'яв. Малий Вифлеєм Його народив, великий Єрусалим на смерть Його шукав. У смиренних Бог вселяється, гордих же покидає. До зневаженого краю і до вбогого Назарету, до смиренної в ньому Діви ангел посланий від Бога. Про це послання святий Андрій Критський говорить так: "Одному з найперших ангелів [Бог] наказує сповіщення таїнства виконати і знаком величі своєї це йому, як же думаю, велить: "Чуєш, Гавриїле, іди в Назарет — град Галилейський, у ньому ж отроковиця-діва живе під іменем Марія, мужеві, йому ж ім'я Йосиф, заручена". Іди, каже, до Назарету. — Для чого ж? — Щоб найлюбішу дівства красу, як найзапашнішу рожу з тернистого краю, прийняв Всемогутній. Іди в Назарет, щоб сповнилося пророцтво, яке говорить, що Назареєм назветься1". Хто назветься Назареєм? Той, Хто від Натанаїла потім Божим Сином і Царем Ізраїля іменований буде. Гавриїла послано, звично-бо Гавриїлові в Божественних таїнствах служителем бути, як же видно в Даниїла13: "Іди-бо в Назарет — град Галилейський, — говорить Бог до Гавриїла. — І коли туди прийдеш, спершу Діві принеси благовіщення радости, яку Єва колись загубила. Вважай, щоб не збентежити її, радости-бо, а не печалі, це знамення, утіхи, а не бентеги це вітання". Яка-бо більша для роду людського радість може бути, ніж та, щоб єство людське, Божому єству спільне і єдине з Богом, з'єдналося в лику одному? І що ще може бути дивовижнішим, ніж бачити Бога, який настільки смирився, щоб у жіночій утробі ношеним бути? О, річ вельми для всіх дивна! Бог, якому небо престолом є, земля ж підніжжям ніг Його, Його ж небеса не поміщають, Він один з Отцем Престол вічности має, — у дівочій вмістився утробі? Що більшого здивування достойне, як те, аби Бога, в образі людському, від властивого Божества не відлученого, бачити? І людське бачити єство, так зі своїм Творцем з'єднане, що всецілий чоловік Богом став? Гавриїл же чув це веління, знаком Божим утверджене, але сили, що його перевищували, прийнявши, посеред жаху і радости в розгубленні перебував, не на себе покладаючись ані не сміючи наказаного не послухати, проте, Боже веління виконуючи, до Діви полетів і, в Назарет прийшовши, при хатині став. "Роздумуючи ж і не розуміючи цього сам у собі, як же думаю, — говорить святий Андрій, — розмірковує: "Як наказане від Бога здійснювати почну? Чи з поспіхом у світлицю увійду? Але збентежу дівочий помисел. Чи поволі увійду? Але Діва, відчувши мій прихід, сховатися захоче. Якщо в двері постукаю? Але нащо, коли те не властиве ангелам, ніщо ж бо з того, що замикається чи закривається, не спиняє входу для безплотних. Чи двері відчиню? Але мені і через двері зачинені увійти можна. Чи покличу Діву на ім'я? Але настрашу її. Так-бо вчиню, за волею Того, Хто послав мене: вхід свій влаштую лагідно. Як же до Діви говорити почну? Чи радість їй спершу благовіщу? Чи про Господа, який є у ній, скажу? Чи Духа Святого зішестя і сили Вишнього сповіщу осяяння? Сповіщу їй спершу радість, тоді повім Тайну чудесну, підійду, привітаю, заспіваю глас цей: "Радій, веселися, втішайся". Відповідні це слова на початок радісного вітання. Те слово мені до бесіди з Дівою приступ зручний влаштує, не настрашить-бо її анітрохи, але більше упокорить її помисел. Так-бо почну: насамперед радости і веселости їй вість принесу. Такими словами годиться царицю вітати, тому що це радости діло, час веселости, тиші царство, рада спасення, утіхи початок". Так собі говорив архангел" (Доти Андрій святий).