У той самий день житіє преподобного отця нашого Василія Нового, яке написав Григорій, учень його
У дні благочестивих царів грецьких Лева Премудрого та Олександра, брата його, синів царя Василія Македона, у десятий рік самодержавства їхнього, магістряни деякі з Азійського краю велінням царським послані були. Коли звідти в Константин-град поверталися і повз одну непрохідну пустельну гору йшли, побачили чоловіка (цього, про якого в нас слово, блаженного Василія), який пустелею ходив, в погане лахміття одягнений, на вигляд дивний і страшний, наче в пустелі виріс. І зразу, швидкими ногами побігши, схопили його і дивувалися з дивного вигляду його, шпигуном його вважаючи. Тому, зв'язавши, вели його разом зі собою у царствуючий град, де, явившись перед царями, розповіли їм про взятого на шляху чоловіка. Цар же Лев, бачивши його, віддав на допит патрицієві на ім'я Самона, родом агарянинові, щоб допитав його, хто він, і звідки, і як називається. Самона ж патрицій, взявши чоловіка Божого, повів у свій дім і, сівши зі всіма своїми радниками з погордою, звелів поставити перед лицем своїм блаженного. Коли того привели, то не віддав патрицієві достойної чести і не вклонився. Сказав до нього Самона: "Хто ти, і звідки, і яке ім'я твоє?" Той же не відповів йому, але стояв мовчки і покірними дивився на нього очима. Сказав тому знову до нього: "Сповісти нам: звідки ти?" І сказав до нього святий: "А ти хто і звідки?" І сказав йому Самона: "Ми тебе питаємо, хто ти і звідки? Хто я такий — не треба питати. Якщо хочеш довідатися про мене, скажу тобі: я — Самона, патрицій і паракимомен царюючих у нас нині самодержців. Скажи: хто ти, і звідки, і яке твоє життя?" Відповів йому блаженний: "Я — подорожній, один з тих, хто живе на землі". Сказав йому Самона: "Добре про тебе говорять, що ти шпигун, який прийшов оглядати грецькі землі". Преподобний же на те нічого не відповів. І багато з тих, що там стояли, примушували його, питаючи: "Хто ти?" І не відповідав їм. Звелів через те Самона, аби принесли перед лице його палицю сиру, і волові жили сухі, й инше деяке найстрашніше знаряддя, щоб настрашити його, аби, може, злякавшись, розповів, звідки він. Він же, те все бачивши, нічого не говорив. І звелів Самона розтягнути його чотирьом і воловими жилами бити, питаючи: "Хто ти?" Коли ж битий був сильно святий, не відповідав їм, але терпів мовчки. Доти ж били його, допоки здалося їм, що зараз помре. І, взявши його, як поліно (він не міг ходити) несли і кинули у в'язницю. Зранку ж невгамовний той звір Самона, сівши на судищі, звелів привести мученика. І пішли посланці, побачили, що двері в'язниці твердо замкнені, він же зовні стояв, здоровий тілом, і чекав на них, і вельми через те здивувалися. Питали ж його, кажучи: "Скажи нам, як із в'язниці вийшов, коли замкнені двері були твердо?" Блаженний же нічого їм не відповідав, але йшов з ними, щоб стати перед патрицієм. Хтось із них, побігши наперед, розповів Самоні те, що було, — як побачили його поза в'язницею. Дивувався ж Самона і всі, що з ним, чуючи таке, і не вірив повіданому. Инші ж казали, що то волхв і чарами таке зробив чудо. І знову Самона-патрицій допитував святого довго, наполегливо і грізно, аби сказав, хто він. Преподобний же відповіді не дав йому, тому розгнівався вельми Самона, звелів знову розтягнути його на землі і бити палицями нещадно доти, допоки не розповість про себе, хто він і звідки. І битий був довго, і шість палиць зламалося, він же доблесно терпів у великому мовчанні, нічого не відповідаючи. Дивувалися всі невимовному терпінню і мовчанню преподобного. Сказав Самона: "Знаю, що хоче шпигун цей хвалитися і говорити: "Мовчанням переміг їх". Але, клянуся здоров'ям самодержців, що не попущу йому похвалитися і насміхатися з нас". І звелів його цілий тиждень бити, щодня накладаючи триста ударів бичем, триста ж палицею. Той же терпів муки ті, затаївши свої чесноти, бо з юности ченцем був і пішов у пустелю, у ній же поневірявся досить років, усі ж дні перебування свого в пустелі суворе провадив життя, зелом тільки підживлювався, ходив босий і одягався в найгірше лахміття. І не хотів про настільки добродійне життя своє нікому ж розповісти, через те мовчав, як казав Владика: "Хай не знає ліва рука твоя, що робить права". Кожен-бо, хто виявляє добрі діла свої, прийме винагороду свою — похвалу від людей, вічну ж славу втратить, а той, хто бажає вічної — той таїть перед людьми свої чесноти і, якщо й битий буде, мовчить — і воістину такий чоловік мучеником є.