Коли помер цар Лев, тоді і брат його Олександр через один рік помер. Залишився на царюванні син Лева Константан, якого називали Багрянородним, з матір'ю Зоєю. А тому що Константан ще малий був вельми, приставлені були до нього хранителі та урядники царства: Миколай, патріярх Царгородський, і кирополат Иоан, якого кликали Ґарида. їм доручено було керувати всіма ділами царськими, допоки молодий цар віку не дійде. Тим часом напали варвари на Грецький край і, полонячи, спустошували землю навколо Царгорода. І не було нікого, хто б зібрав військову силу і вийшов на війну проти варварів, що напали. І було Грецьке царство у збентеженні і біді немалій. Народ же царгородський нарікав на патріярха Миколая, що недобре радив і керував царством. Тому Миколай, порадившись з иншими вельможами, написав до східного воєводи на ім'я Константан, якого кликали Дука, щоб у царствуючий град прийшов, прийняв скіпетр і разом із Константаном, молодим царем, який малим був і в палатах царських виховувався, він, яко муж міцний і хоробрий у битвах, виступив проти иншородних. Був-бо насправді муж той Константан Дука вельми хоробрий і непереможний воїн, страшний противникам, які й самі багато про те розповідали, що бачили, як зі зброї Константинової, як і з ніздрів кінських вогонь виходив і на них кидався, опалюючи і проганяючи їх, що не можна їм проти лиця його стати. Не таїв же і Константан тої благодаті, даної йому від Бога, говорив-бо: "Коли я спав колись у юності своїй, стала переді мною жінка одна пресвітла, у царську багряницю одягнена, і кінь вогненний при ній, і зброя на коні вогненна, і переконувала мене, бо не хотів і боявся, озброїтися тією зброєю вогненною і на коня вогненного сісти. І коли я те зробив, сказала до мене: "Хай жахаються тебе вороги Божі і кривдники Сина мого, як віск хай тануть від лиця твого". Те мовивши, пішла". Це про себе розповідав муж той. Коли до нього послання патріярхове про прийняття царства прийшло, відмовлявся, кажучи, що недостойний ані не здатний до такої високої влади. Але й знову від патріярха і цілого синкліту прийшло послання до нього, прикликаючи його на царське достоїнство. Він же відписав до них: "Не годиться мені перед Христом, Господнім царем, рівнятися із земним, якщо він і малий літами, і грішити перед Богом моїм. Ще ж боюся, чи нема у вас якої зваби і підступу і чи не хочете мене згубити". Таку відповідь від нього прийнявши, патріярх і вельможі царгородські утретє послали до нього, кожен осібно написавши своє потвердження, присягаючи чесним деревом животворного хреста Господнього, що не звабливими душами, але простими серцями прикликають його на співцарювання юному цареві. Він же, повіривши присязі їхній, пішов до Царгорода з домашніми своїми, і зустріли його вельможі і громадяни з почестями і славою великою. Був же його прихід до града зранку, коли засяяло сонце. І було знамення недобре, яке сповіщало йому смерть через убивство. Сонце-бо ясно світило, і дощик малий пішов — краплі ж були криваві, падаючи на землю. Миколай же патріярх і співрадники його, бачивши прихід і почесну від людей зустріч Константина Дуки, змінили на иншу раду свою і замкнули царські входи, не даючи йому прийти до царя і до матері царевої. Він же на площі біля іподрому поставив шатро своє, і приходили до нього вельможі і громадяни щодня, кланяючись йому і царем його називаючи. Деякі ж із & намет. вельмож, познайомившись зі святим Василієм і любов до нього маючи, прийшли до святого, питаючи його осібно, який має бути кінець початому ділу. Святий же з плачем повідомив їм, що не мине й трьох місяців і кривавий кінець буде прикликаному на царство Константинові Дуці і всім, хто його тримається. Кажучи їм те, блаженний ридав невтішно і безперестанно аж до знемоги. Тому вони, замкнувшись у домах своїх, у мовчанні пребували безвихідно, чекаючи зі страхом кінця провіщеного. Знову два брати рідні, сини одного вельможі, обидва саном протоспатарії, до святого прийшли і спитали його, кажучи: "Чи добре нам ходити на іподром до новонареченого царя і признаватися до нього?" Святий же відповів їм зі сльозами: "Діти, не ходіть туди, якщо-бо признаватиметеся до нього, то один через убивство меча помре, другий через відрізання вух і носа постраждає і на посміх буде тим, що бачитимуть його, ціле своє життя". Вони ж не зважили на слова святого, пішли на іподром і до новонареченого цар призналися. І сталося через два місяці. Константан Дука, патріяршою присягою і цілого синкліту запевненнями і просьбами на царство прикликаний, бачивши себе звабленим і осміяним, хоч і міг помститися за себе, бо хоробрий у битвах був і мав за собою багато воїнів і людей, міг-бо силою воїнською і народною замкнені розбити входи й увійти в царське чи обсісти град на довгий час і не пустити необхідного для їжі, тоді й самі шукали б милости в нього і вхід безборонний відкрили б йому, — не хотів, як муж благочестивий і богобоязливий, щоби хтось через нього погано постраждав, ані не шукав, щоб кривавим шляхом зійти на ступінь царський. На Бога покладаючись і на присягу патріяршу і боярську уповаючи, радився зі своїми, аби піти без боротьби і зброї в царське мирно, через мідні ворота, їх єдиних зламавши, бо замкнені були міцно. І казав: "Якщо нас приймуть лагідно, добре буде, якщо уб'ють нас — дадуть за нас відповідь перед Богом, перед Ним же судитися мають, що проханнями і присягами нас, хоч ми й не хотіли, звабили". Те мовивши, поклав присягу на всіх, що з ним були, аби жоден з них не смів висунути меча свого або стрілу на лук покласти проти тих, що чинитимуть їм спротив. "Щоб жодної, — казав, — людини християнської ні єдина крапля крови не пролилася через мене". Таку раду вчинивши і присягу утвердивши, прийшли до мідних воріт. Коли їх насилу відчинили і йшли мирно до царських палат, зразу проти них, велінням патріярха і його співрадників, приготовані для того стрільці почали стріляти і поранили багатьох. І поранений був Дука стрілою в ребра під правою рукою сильно, і клякнув на землю, від болю стогнучи. Тоді палатні зброєносці, їх же багато на те було зібрано, кинулися з оголеними мечами на тих, що входили мирно і не боронилися, і почали стинати їх, наче стебло, й убили Константина Дуку, і сина його, й инших багатьох, а тих, які кинулися втікати, схопили живими і в ту ж годину всіляко їх карали: одних розтинали пополовині, инших же на деревах перед воротами градськими вішали, а иншим носи і вуха відрізали і жили перетинали. І впало тоді з Константаном Дукою невинних мужів до трьох тисяч. Тоді й тих двоє братів протоспатаріїв, які приходили до святого Василія, постраждали, за пророцтвом преподобного. Одному-бо голову відтяли, а другому відрізали вуха й носа. Тоді убитому Дуксові воїни відтяли голову, також і синові його, і принесли до Миколая-патріярха і до його співрадників. І дав патріярх дари тим, що убили Константина, голову ж його звелів на списі носити по цілому граді на наругу, а тіла убитих мечем в море вкинути. Таке кровопролитття неправедне відбулося в той час у Царгороді, і осквернився град кров'ю мужів невинних, які, наче Авелі, взивали до Бога із землі на убивць своїх. Так не від меча иншородних супостатів, але від меча єдиновірних і однодумних, колишніх друзів і братів, впав сильний воєвода Константин Дука, царем названий, славний хоробрістю воїн, Богові угодний і народові любий. Загинув через підступ порушників присяги і безсовісних поганих чоловіків, проте душа його праведна оселилася на лоні Авраама праведного, також і душі инших, які з ним постраждали, сподобилися милости Божої, що сповістилося таким чудом. Над повішеними тілами, допоки висіли, видно було кожної ночі зорі, які сходили і над головами їхніми пресвітло світили аж до сходу сонця, що було виразним знаменням того, що невинно постраждали і що душі їхні оселені у світлостях святих. Це ж тут розказане, аби показати пророчий у преподобному отці нашому Василію дух, що передречене від нього збулося. Ще ж й инші, подібні до першого, пророкування його підуть за цим.