Знову сказав виноторговець: "Голову мою краще розбий, отче, аніж посудину цю". Святий же, побачивши колоду велику, що поблизу лежала, взяв її і почав розбивати посудину ту. Коли була розбита амфора, пролилося багато вина. Ті, що стояли там із сумним виноторговцем, сусіди його і друзі, бачили те, що відбувалося, почали обурюватися, образливе на блаженного отця думаючи. Преподобний, зрозумівши духом незадоволення їхнє і помисли, взяв тростину, що там трапилася, запхав на дно посудини, де було ще трохи вина, і витягнув звідти змія, який був на три лікті довжиною, набряк і смердів, і сказав до всіх: "Нащо ображаєте мене, о діти, в серцях своїх, наче я щось недобре зробив? Бачите змію цю? Якщо б, не знаючи того, пили з вина цього і померли б? І в яку біду впав би чоловік цей? Чи добре вам було б, якби так сталося? І чи не зробив я добре, розбивши цю посудину?" Це сказавши, святий кинув змію на землю. Виноторговець же і ті, що з ним, припали до ніг його чесних і просили прощення. І з тої години благословився дім виноторговця того всілякими щедротами багато, молитвами Василія преподобного.
Жінка одна на ім'я Теодотія, несучи на руках дитинча чотирилітнє, годоване молоком, прийшла до преподобного, кланяючись і просячи молитви до Бога, бо народжені від неї діти після трьох чи чотирьох років помирали, і те, що на руках у неї, хворе. Коли жінка це розповідала, почала дитина плакати і просити хліба. Старець же преподобний, взявши скибку хліба, дав дитині і, усміхаючись, спитав, кажучи: "Яке ім'я його? Думаю, що Леон називається". Тоді до матері сказав: "За велику твою любов і сердечність, які маєш до Пречистої Діви Богородиці, ходячи завжди до Одигитрії її, дарує тобі Бог дитину цю цілу і здорову. І побачиш його вихованого і добре в науці книжній наставленого, монаха і клирика, і вельми утішишся через нього, бо добрий звичаєм, премудрий, шанований і славний має бути. Господь буде берегти його. Инші ж діти, яких народиш, подібно до перших, постраждають". Жінка ж, поклонившись святому, пішла, і все те пізніше збулося, за пророкуванням святого. Чоловік один, знайомий святого, прийшов, просячи в нього благословення на дорогу, бо мав іти у східні краї, на якесь діло посилав його володар. Преподобний же, в лице йому пильно вглядаючись і передбачивши те, що має з ним у дорозі статися, сказав: "Халкедон-ріка страшна, проте вгамуватися має заради Василія-грішника". Коли те сказав святий, ніхто не зрозумів сісазаного, і пішов чоловік той у путь свою. Коли ж був він у східних краях, трапилася йому в дорозі одна ріка, якої не знав, ніколи ж бо не ходив дорогою тою. Була ж та ріка в ширину десь двадцять сажнів, настільки ж швидка, що ледве птаха рівно з нею могла летіти. Стояв же на березі чоловік той, шукав брід, тоді насмілився увійти, сидячи на коні, хотів переплисти на той бік. І зразу підхопила його бистрина ріки і несла серединою до моря, і був чоловік той у страху великому і біді смертній, заледве не втопився. Закричав же зі страху, кажучи: "Господи, молитвами преподобного отця нашого Василія, поможи мені, грішному". І ледве те слово вимовив, побачив Василія святого, який по ріці ходив і бистрину водну зупиняв. Тоді, взявши коня за вудила, перевів його на другий бік і невидимим став. Чоловік же, врятувавшись від утоплення, дякував вельми Богові і угодникові його Василію. Прийшовши в одне село, спочив і спитав про ріку — як називається. Сказали йому люди ті, що Халкедон називається, тобто ластівка, бо до швидкості польоту ластівки подібна, і багатьох, хто не знає, як її перейти, несе в море, щоб потопити. Тоді згадав чоловік той слово преподобного, сказане йому, коли в путь його відпускав: "Халкедон, ріка страшна, вгамується іменем Василія". І взивав: "Слава тобі, Господи, слава тобі. Єдине прошу в Тебе, Владико: аби сподобився я знову бачити угодника Твого і чесну його сивину цілувати" . Коли повернувся з дороги, прийшов до преподобного і, припавши до ніг його, дякував і розповідав те, що трапилося з ним, як Бог уділив на ньому милість свою молитвами його святими.