Вищезгаданий Григорій-білець любий був святому, бо добродійний був юнак, дівством, і цнотою, і постництвом подібний ченцям, між мирянами життя своє провадив у домі своєму, який після батьків з маєтком йому залишився. Він, часто до преподобного Василія приходячи і з медоточивих його уст навчаючись, сподобився учнем його називатися. Мав же особливу любов і віру до святого первомученика Стефана, і в храм його приходив, і прикрашав його красою. Було ж у нього село у Фракійському краю, поблизу града Раїдіста, куди в час жнив для збирання плодів іти хотів. Прийшов спершу до преподобного учителя свого і прийняв благословення від нього на дорогу. Тоді увійшов у церкву первомученика і з коліносхилянням помолився доволі, поглядаючи на святу його ікону, нарешті сказав: "Ось путь далека землею і морем лежить переді мною. Ти бо, о святий первомучениче Стефане, в дорозі тій від всілякого зла бережи мене. Як же бо я послужив в міру сили своєї святому твоєму храму, так і ти, даною від Бога тобі благодаттю, будь мені у всілякій потребі покровителем, помічником і опікуном". Коли так помолився, пішов. Трапилося ж йому, коли на шляху в одній гостинниці відпочивав, знайти пояс, ціною двох золотих, його ж донька гостинникова загубила. Коли домашні гостинникові шукали пояса і гостей про нього питали, Григорій, намовою бісівською, утаїв пояс, кажучи собі: "Ті, що пояс загубили, — багаті, я ж продам його і за їхнє спасення роздам гроші бідним". Коли ж ішов шляхом наміреним, свій власний пояс, який також коштував два золоті, загубив разом з мішечком, в якому було чотири золотих і немало грошей, яких могло на дорогу йому вистачити. І сумував через те вельми. Явився ж йому в сонному видінні Василій преподобний, показував горнець розбитий і говорив: "Чи бачиш цю посудину розбиту і ні до чого не придатну?" Відповів Григорій: "Бачу, пане мій". Сказав святий: "Якщо хтось її украде, четверицею стратить, і забереться в нього від украденого як у нинішньому, так і в майбутньому віці. Якщо буде багатим той, хто украв, то з багатства його четверицею забереться, якщо ж убогий, то четверицею мучитися буде". Сказав Григорій: "Отче, я ніколи нічого не крав". Відповів святий: "Знайдений пояс перед гостинником утаїв — а говориш собі, наче нічого не вкрав". Сказав Григорій: "Не украв, отче, а знайшов". Сказав знову святий: "Знай, дитино, що той, хто знайшов чуже втрачене, якщо тому, хто шукає і питається, не сповістить і не поверне, як злодій буде засуджений. Годилося-бо й тобі повернути знайдене. А тому, що затаїв чуже, через те своє стратив, і відніметься в тебе більше, ніж четвериця супроти утаєного. Але й пильнуйся до того, щоб ще гірше не постраждати" . Коли збудився зі сну Григорій, у печалі був великій: і тому, що згрішив, і тому, що гірше щось йому святий передрік, — і пішов понурий. Коли був він на полі своєму і плоди збирав, трапилася йому спокуса, гірша від попередньої. Із наймитів один там, на ім'я Олександр, поєднався законним шлюбом з дівчиною, яка Мелитинія називалася, молодою, але з відьомськи поганою вдачею і перелюбодійницею, яка на нечисту похіть настільки була нестримною, що за короткий час усіх навколишніх мужів заманила до свого беззаконного єднання. І ніхто не міг уст своїх відкрити на неї, бо якщо почула, що хтось про неї погано говорить, зразу на такого волхвуванням влаштовувала люту хворобу. І мужа свого, який її за беззаконня заслужено бив, відьмацькими недугами настільки стомила, що навіть мухи не міг від себе відігнати, і багато разів, розгнівана, палицею або нагайкою його била і виганяла з дому — не міг боронитися від неї, хворобами до решти втомлений. Розповідали і про матір її, що волхвуванням лет птахів стримувала, течію ріки завертала і худобі не давала ходити. И иншого багато робила злого, що неможливо переповісти людині, настільки була великою чарівницею. Такого поганого ворона найгірше пташеня, дівчина та, подібна до матері своєї, ще гірше чинила, безмірному перелюбству віддавшись. І якщо б хтось одне слово на неї погане вимовив, той на два чи три місяці впав би розслаблений. Якщо ж хтось рукою вдарити її посмів, той, третього дня не дочекавшись, помирав. Та чарівниця і перелюбодійниця, бачивши Григорія, юного і з лиця вродливого, зранилася красою його і хотіла його звабити до свого нечистого змішання. Безсоромно вслід за ним ходила і щодня якісь дії перед очима його робила, силою бісівською вкладаючи йому до себе нечисті думки. Вночі ж сни на нього насилала, являючи йому лице своє і збуджуючи в ньому похіть. І був Григорій у великому збентеженні помислу свого, у хвилюванні і бурі бажання плотського — біс невидимо вогонь похоті в ньому запалював, видимо ж юна блудниця очима, і словами, і всіма способами любодійними на гріх його зваблювала. І якщо б Господь, молитвами святого первомученика Стефана і преподобного Василія, не поміг йому, гріховним падінням оселилася б у пеклі душа його. Борючись із помислом блудним удень і вночі, часом знемагаючи думкою, часом же міцно протистоячи помислові, не хотів осквернити дівствене тіло своє, яке з утроби матері жінки не пізнало. Хотів же багато разів безчесно відігнати від себе ту безсоромницю, але боявся чарами зробленої хвороби від неї, як же з багатьма траплялося, і згадував пророчі слова Василія преподобного, які у сонному видінні йому сказав: "Пильнуйся, щоб гірше не постраждати, що-бо для цнотливого мужа гіршим може бути від такої біди, де дівства корабель близький до потоплення і цноти стовп близький до падіння". Тоді, воліючи тисячу разів померти, аніж дівство своє, задля любови Христової бережене, згубити, відважно і з великим гнівом кинувся, палицею і словами дошкульними відігнав від себе безсоромницю, кричачи на неї: "О душе велзевулова, якщо надалі посмієш до мене приходити, то тіло твоє скверне на частини роздроблю ранами". І відтоді блудниця і блудні помисли покинули його.