Той же Григорій в инший час, допустом Божим, впав у деякі сумніви у вірі: читаючи-бо старанно книги Старого Завіту, думав у помислах своїх, що добре юдеї вірять. І перебував у тих думках довго. Зрозумів же те духом ясновидець-старець, викрив його і після багатьох переконувань знову випросив йому від Бога одкровення. І знову Григорій уві сні бачив дивне видіння про Страшний Суд Божий, про збирання на суд усього роду людського. Бачив суддю, який на престолі сидів, і всіх праведників праворуч, грішників же ліворуч, які стояли і суди приймали за ділами своїми. Бачив же і всіх юдеїв, які не вірили в Христа, що з иншими народами засуджені і послані в геєну вогненну. І як же осудження грішників, так і прославу святих бачив, про що сам Григорій вельми розлого написав, що можна знайти у великій Мінеї-Четьї. Тут скорочену розповідь час закінчити. По достатніх-бо життя свого літах, після трудів і подвигів суворого життя, після багатьох сподіяних чудес, провіщень і дарованих хворим зцілень преподобний отець наш Василій, знемагаючи старістю, до блаженної кончини своєї наблизився. Приведений був із пустелі до Царгороду в середніх своїх літах, у Царгороді прожив літ десь п'ятдесят і, близько ста літ від народження свого провівши, на безкінечне життя, де ж літа його не змаліють, перейшов. Передбачив же кончину свою і передвозвістив те учневі своєму любому Григорію.
Мав же Григорій звичай на цілу святу Велику Чотиридесятницю замикатися в домі своєму в ложниці своїй і не виходив аж до святої Пасхи, у пості і молитвах перебував, багато кладучи поклонів і всі ночі без сну проводячи. Одного-бо разу, коли свята Чотиридесятниця зблизилася, прийшов Григорій до преподобного прийняти, за звичаєм, благословення на близький свій постний у затворі подвиг. Преподобний же багато до нього про користь для душі говорив і, благословення подавши, на кінець сказав: "Іди, дитино, з миром, у дім свій, мене ж тілесними своїми очима не маєш більше побачити в житті цьому". Те мовивши, просльозився і, обнявши Григорія, з любов'ю поцілував. Той же, впавши в ноги його чесні і змочивши їх сльозами, плакав і ридав через розлуку з ним. І, досить поплакавши, пішов і замкнувся на піст, як же був йому звичай, а преподобний Василій у середній тиждень Великого посту, 25 березня, на празник Благовіщення Пресвятої Богородиці святу свою душу передав у руки Господа свого. Чесне ж його тіло поховане було в монастирі святих мучеників Флора і Лавра. І було видіння одному шанованому в Царгороді мужеві. Дім великий і дивний бачив і ворота, золотом і камінням дорогоцінним прикрашені. Над воротами ж було написано золотими словами так: "Обитель і покій вічний блаженного Василія Нового". Те прочитав муж той і дивувався красі дому того. І ось юнак один прекрасний вийшов і сказав йому: "Чому дивуєшся, чоловіче? Хочеш побачити дивовижніше?" І відчинив ті ворота, і видно було всередині палати превисокі і пречудові, їх же краса будь-який розум людський перевищує, і преподобний Василій на царському престолі у великій сидів славі, оточений багатьма предивними й пресвітлими мужами та юнаками. Видно там було і сади прекрасні, і все бачене радости і веселости було переповнене. Почувся ж голос, який зсередини говорив: "Таку винагороду після переставлення приймають усі, хто полюбив Бога і Йому ревно послужив". Те видіння муж той багатьом оповідав, і всі, що чули, прославляли Бога, і шанували пам'ять угодника Божого преподобного Василія. Хай і ми сподобимося частки тих, хто любить Бога, молитвами його святими, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.