Тривун один колись прийшов до нього, просив за жінку свою, щоб дозволив їй прийти перед лице його: бажала ж бачити його святиню і через те багато мужеві надокучала. Святий же всіляко відмовлявся, ніколи ж не хотів бачити жінок або щоб вони його бачили, він же навіть з чоловіками лише через віконце розмовляв. Але коли довго, багато й наполегливо впрошуваний був, бачачи віру їхню, обіцяв явити себе їй у сонному видінні: "Цієї ночі явлюся їй, хай не просить більше, щоб бачити мене в тілі". Сповістив чоловік дружині своїй слова преподобного, і бачила вона вночі, сплячи, святого, що приходив до неї і казав: "Що мені і тобі, жінко? Чому хотіла бачити лице моє? Хіба я пророк? Чи маю святість праведного мужа? Я — грішний чоловік, подібний пристрастями до вас, молився ж до Бога за тебе і за мужа твого, щоб було вам за вірою вашою". Те сказавши, пішов. Жінка ж, збудившись зі сну, описала мужеві своєму подобу лиця святого, і одяг його, і слова і велику преподобному через чоловіка послала подяку. Коли ж прийшов чоловік до келії старцевої, випередив його святий, кажучи: "Ось виконав прохання ваше, відвідав дружину твою, щоб більше ніхто бачити мене не просив". В инший час препозит один воїнського чину, що мав жінку вагітну, близьку до пологів, прийшов до святого, просячи молитви. І в той самий день, в який він до преподобного прийшов, жінка його народила, в біді була смертній. Сказав же чоловік Божий препозитові тому: "Якщо б ти знав дар Божий, що народиться тобі син, прославив би Бога, але мати його недалеко від воріт смерних. Іди і знайдеш хлоп'я семиденне, і даси йому ім'я Иоан, і коли виховаєш його до семи років, пошлеш до монахів в пустелю". Такі чуда являв тим, що приходили до нього здалеку, своїм же громадянам лікополянам, які задля користи завжди до нього приходили, передбачав і передрікав майбутнє і те, що таємно хтось вчинив. І про Ніл-ріку, і про те, що влітку має бути щедрий урожай, сповістив, подібно ж і про Божі кари, які находили на них, перед часом повідомляв і викривав, картаючи, тих, через кого гнів Господній зближався. Зцілень же сам Иоан преподобний відкрито не робив, але подавав єлей святий, ним же багато зцілювалося хворіб. Жінка сенатора одного втратила зір очей, і більмами мала очі покриті — просила мужа свого, щоб вів її до преподобного. Казала йому, що ніколи не приходять до святого жінки, просила, щоб лише сповістив про неї святому, щоб помолився той за неї до Бога. І зробив так чоловік. Святий же Иоан послав до неї трохи єлею святого, ним же вона тричі на день мастила свої очі — на третій день прозріла й Богові відкрито дякувала.
Було нас колись семеро подорожніх братів (говорить списатель житія цього Паладій) у Нитрійській пустелі — я і ті, що за Євагрієм, й Алвином, й Амонієм ішли вслід. І хотів я точно знати, яка мужа того [Йоана святого] чеснота. Сказав же Євагрій: "Хотів би я спочатку довідатися про нього від когось, хто добре знає життя його. Якщо-бо не довідаюся про нього достеменно, не піду так далеко аж до гори Лікопольської". Це я чув, спочив один день, нічого нікому не кажучи, наступного ж відчинив келію свою і, на Бога поклавшись, пішов у Тиваїду. Коли я досягнув гори і келії Йоана преподобного, розповіли учні його, що від дня недільного аж до суботи ні до кого, хто приходить, не говорить. І спочив я, мовчачи й чекаючи суботи. Тоді в день суботній о другій годині прийшов перед лице святого мужа і побачив, що сидить він біля віконця, через яке говорив, утішаючи тих, що приходили до нього. Привітавши мене, спитав через тлумача, кажучи: "Звідки ти? І чому сюди прийшов? Думаю, що ти з монастиря Євагрія". Коли ми розмовляли, прийшов воєвода того краю на ім'я Алимпій, і перестав Йоан розмовляти зі мною, я ж відійшов трохи від них, щоб не заважати їхній бесіді. Коли вони довго розмовляли, стомився я чекати і почав у помислі осуджувати чесного старця, який, мене зневаживши, воєводу шанує. І збентежений я був нетерплячкою, думав, взаємно його зневаживши, піти. Він же, зрозумівши помисли мої, прикликав тлумача свого на ім'я Теодор і сказав йому: "Піди скажи братові тому, щоб не малодушив, уже-бо зараз відпущу воєводу і з ним розмовляти буду". Я ж здивувався через те, що довідався про думки мої, і зрозумів, що муж це духовний і ясновидець. Коли пішов воєвода, прикликав мене старець і сказав: "Чому розгнівався на мене? Що знайшов у мені образливого для себе? Того, що ти думав, — і в мені нема, і тобі в помислах тримати не годиться. Чи не знаєш Писання, яке говорить: "Не потребують здорові лікаря, але хворі"?. Тебе, коли захочу, знайду, також і ти, навзаєм, мене, коли захочеш, знайдеш. І коли б я тебе й не утішив, то утішили б тебе брати й инші отці. Той же воєвода, мирськими турботами відданий дияволові, коли на короткий час прийшов до тями, подібний до раба, що втікає від лютого господаря, — таїс він втікає від диявола — прийшов до мене, щоб якусь прийняти користь. Несправедливо було б, покинувши його, розмовляти з тобою, — ти ж завжди піклуєшся про своє спасення". Тоді я (говорить Паладій) переконався, що він муж духовний, і просив його, щоб помолився за мене. Він же, люб'язно і радісно до мене говорячи і правицею своєю лівої моєї щоки торкаючись, казав: "Багато скорбот тебе чекають, і важку боротьбу ти вже пережив, борючись із помислом, який велів тобі покинути пустелю, а ти не погоджувався з ним. Диявол-бо пропонував тобі благочесні й достатні причини, нагадуючи про любов батька твого і брата. Ось-бо добру тобі вістку сповіщаю, що обидва здорові і від світу відвернулися, і ще проживе батько твій сім літ. Залишайся мужньо у пустелі ані не бажай через них піти до батьківщини своєї. Написано-бо: "Ніхто ж бо, хто поклав руку на рало і назад оглядається, не буде в Царстві Божому". З тих-бо слів чоловіка Божого користь прийнявши і доволі підкріпившись (говорить Паладій), я подякував Богові, що через святого того мужа показав мені диявольську звабу, яка поборює мене, і забрав її від мене. Тоді знову сісазав до мене святий, розмовляючи дружелюбно: "Хочеш бути єпископом?" Я відповів йому. "Ні, бо я вже є єпископом". Сказав старець: "Якого града єпископ?" Відповів я йому: "Єпископство моє на кухні, в кімнаті, на трапезі, в бочках — за ними, як належить, наглядаю. І якщо вино кисле, то залишаю, добре ж п'ю. Також і в казан заглядаю, і якщо у вариві не вистачає солі чи якої приправи, зразу додаю і, смачну страву зробивши, їм. Подібно роблю і з иншими речами, вибираючи краще для себе. Це моє єпископство, на яке вибрало мене й поставило моє насолодолюбне обжирство". Усміхнувся преподобний і каже: "Перестань сміятися, єпископом маєш бути і багато трудів і скорбот понесеш. Якщо їх уникнути хочеш, не виходь із пустелі: в пустелі ніхто ж тебе не може поставити єпископом". Тоді пішов я від нього, прийшов у пустелю на місце своє звичне і розповів отцям святим все про пречесного святого мужа Йоана преподобного. Забув же при тому, окаянний, слова, які він щодо мене провістив. Через три роки впав я у хворобу селезінки і шлунка, послали мене брати до Олександрії до лікарів, бо біль мій примножувався. Радили мені лікарі олександрійські, щоб задля зміни повітря йшов я до Палестини. Отож, трохи одужавши, пішов я звідти до Витинії, і там, не відаю, як — людською чи Божою волею, Бог знає — сподоблений я був єпископського поставлення, яке було понад силу мою. І впав я у печаль, про яку ж мені преподобний Йоан провістив, його ж пророцтво тоді згадав. Але трапилося те зі мною після переставлення преподобного. Пам'ятаю і таке, що Христовий подвижник, хотівши мені принести користь і навчити, щоб я, терплячи, в пустелі перебував без виходу, сказав: "Сорок років у цій келії перебуваю і не б