У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Стефана ісповідника, ігумена Триклійського монастиря
Стефан преподобний, Христовий ісповідник, жив у роки царя Лева Вірменина, змолоду постницьке життя полюбив, усіма чеснотами прикрасився. І став ігуменом Триклійського монастиря за благаннями монахів, що там були. І багатьох людей ученням своїм переконав богоугодно жити і в чистоті перебувати. Тоді злочестивий цар чесні і святі ікони почав скидати і гоніння люте на правовірних підняв — прикликав преподобного Стефана і примушував його відректися від поклоніння святим іконам і проти православної віри на іконоборство рукою своєю підписатися. Преподобний же не лише те зробити відмовився, але і цареві докорив, назвавши його нечестивим і правдивій вірі чужим. Мучений був довго ранами і в'язничними путами, тоді у вигнання відісланий. Злостражданнями ж і хворобами стомлений, перейшов до Христа Бога, за Нього ж великі підняв подвиги і перетерпів муки.
У той самий день житіє і страждання преподобного отця нашого Євстратія Печерського, постника і мученика
Добрий воїн Євстратій, як же в імені його сказано, так і насправді під знаменням хресним відкрито показався, уподобився добре самому вибраному воєводі своєму Христові, з ним же такі злостраждання від тих самих і в той самий час мужньо перетерпів — міг тим направду похвалитися: "Я рани Господа Ісуса на тілі своєму ношу", — як же зі свідчення блаженного єпископа Симона можна довідатися. Цей добрий воїн Христовий Євстратій з Києва був родом. Забажавши одягнутися у зброю Божу, яка має чернечий образ, і знаючи, що, воїном будучи, ніхто не зобов'язується справами житейськими, аби догодити воєводі, роздав маєток свій убогим, инше ж залишив ближнім, аби після нього роздали. І так зубожівши, багатий цей став ченцем у монастирі Печерському. І почав так, як треба, воїнствувати під знаменом зубожілого задля нас воєводи Христа, перемагаючи мечем духовним, тобто словом молитви, і голодом повстримности великої не лише плоть свою, але і ворогів безплотних, підкорюючи їх і поневолюючи смиренням своїм та послухом: думав-бо, що Подвигоположник його, сам Ісус, молився старанно, постив сорок днів і смирив Себе, став слухняним, тому ж і він такими самими чеснотами себе озброїв. Але насамперед, знаючи, що чоловік на початку через неповстримність переможений був, робив святий успіхи у повстримності і пості великому, і через те наречений був постником. Коли ж, із допусту Божого, прийшов якось злочестивий Боняк із багатьма половцями і полонив Руську землю, тоді й цього блаженного, як напали погані на Печерський монастир і багатьох мечем посікли, взяли з иншими в полон і продали в Грецьку землю у град Корсунь одному жидові з иншими багатьма християнами, їх же було числом п'ятдесят: монастирських робітників тридцять, із Києва ж двадцять. Богопротивний же той жидовин почав змушувати полонених своїх, аби відреклися Христа, обіцяючи тих, що чинитимуть спротив, голодом в ув'язненні заморити. Але мужній чернець Євстратій, навчаючи і просячи, всіх укріплював та наставляв, кажучи: "Браття, вас хрестили, і ви вірите в Христа, не будьте зрадниками своєї відповіді на хрещенні. Христос нас народив водою і Духом, Христос нас викупив від присяги законної своєю кров'ю і наступниками Царства свого зробив. Якщо-бо живемо для Господа, хай живемо, якщо ж помремо для Господа — хай помремо і смертю дочасною життя вічне здобудемо. Подібними будемо на того, хто каже: "Життя моє — Христос, а смерть надбання". Полонені ж добре укріплені були від блаженного — усі хотіли радше від голоду тимчасового без їжі і пиття — померти, аніж відлучитися від Христа, який є хлібом і джерелом вічного життя. І так незадовго, станувши від голодування і спраги, усі п'ятдесят померли — одні через три дні, инші — через чотири, ще инші — через сім, найміцніші — через десять. Лише один Євстратій залишився живим, уже чотирнадцять днів голодом морений, але неушкоджений: з юности своєї до посту звик. Бачив же той окаянний жидовин, що чорноризець став причиною втрати золота, яке він заплатив за полонених, що їх сподівався у своє зловір'я привести, — замислив помститися йому. Коли надійшов день Воскресення Христового, почав святкувати свою Пасху, насміх чинячи святому Євстратієві. Так само, як боговбивці, батьки його, вчинили самому Господові нашому Ісусові Христу, за написаним у Євангелії. І як же Христа раніше розіп'яли, так і цього блаженного окаянний той жид і друзі його прибили до хреста. І дякував він Богові за те, живий без їжі і пиття вже п'ятнадцятий день. Жид той і инші друзі його ображали розп'ятого і казали: "Наситися нині, безумче, законною пасхою — і живим будеш, і присяги уникнеш. Бо Мойсей, закон від Бога прийнявши, нам дав і ось у книгах своїх каже: "Проклятий кожний, хто висить на дереві". Відповів блаженний: "Великої благодаті сподобив мене Господь нині, бо благоволив постраждати мені в Ім'я своє на хресті, подібно, як Він. Сподіваюся, що й мені скаже, як же колись розбійникові: "Сьогодні зі Мною будеш у Раю". Не потребую ж пасхи вашої ані прокльону не боюся, бо за нас пожертвувала себе Пасха наша — Христос, Він зруйнував проклін законний смертний, який від дерева, і ввів благословення життя через дерево хресне, на якому був повішений. Це життя всіх. Як же і Мойсей прорік, кажучи: "Подивіться на життя ваше, що висить просто перед очима вашими". Про празник же Пасхи Давид говорить: "Цей день, його ж створив Господь, возрадуємося і возвеселімося в ньому". Але ти, розіп'явши мене, і ті, що з тобою, жиди, заплачете за цим днем і заридаєте, бо прийде на вас помста крови моєї й инших, яких ви купили, християн. Ненавидить Господь суботи ваші і перетворив празники ваші на журбу, уже-бо надійшло убієння начальникові вашого беззаконня". Це чуючи, жид розпалився гнівом і, взявши спис, встромив у прибитого. І так добрий Христовий воїн Євстратій прийняв властиву воїнам блаженну кончину. І видно було колісницю вогненну і коней вогненних — ними ж душа ликуючого того переможця несена була на небо. І голос чути було, який грецькою промовляв таке: "Ось добрий Небесного Града мешканець". Тіло ж його святе жорстокий той жид зняв із хреста і вкинув у море, де багато чуд сталося. Пошукавши там ретельно чудотворних тих мощів, вірні не знайшли їх, але, Божим Провидінням, опинилися вони якось у печері, де й донині перебувають нетлінно. Пророкування ж святого страждальця про помсту крови його сповнилося зразу тоді, коли постраждав. Того ж дня прийшов наказ від царя грецького, аби вигнати з володінь його всіх жидів, маєтки в них забравши, а старійшин їхніх побити за катування християн. Першим єпарха, начальника всього того жидіського зла, вбито було, за словом блаженного Євстратія. Трапилася-бо річ така: один жид, багатий і славний, охрестився, і через те пошанував його цар і за кілька днів зробив єпархом. Той же, отримавши сан, таємно зрадив Христа і його віру. І дав смілість жидам у всіх землях Грецького царства купувати християн і поневолювати їх собі. Викритий був тоді нечестивий той єпарх у злохитрості своїй, і звелів його цар погано убити, жидів же всіх із земель своїх викорінити. І в той час, коли страчували в граді грецькому Корсуні тих жидів, що там перебували, цього окаянного жида, який преподобного Євстратія убив, повісили на дереві. І так повернув біль його на голову його — і прийняв частину удушення Юди. Решта жидів, бачивши страшні чуда після кончини преподобного, правдиво повірили й охрестилися: їх же підкорив Христові і після смерти своєї добрий його воїн і переможець — Євстратій св