Теодорит же говорить, що бачили аретусяни тверду силу дивного старця Марка святого і змінилися на лагідність, дивуючись настільки великому його терпінню, і, розв'язавши його, вільним залишили. Слухаючи ж учительних його слів, навчилися святої віри і стали всі християнами. Про святого ж Кирила Диякона той самий Теодорит розповідає, так кажучи: "Кривду, яку елліни у Фінікії вчинили, хто без сліз згадати може? Бо в Еліополі-граді, який межує з Ливаном, мерзенний той рід згадав Кирила Диякона, який за царювання Константина божественною розпалився ревністю, багатьох ідолів, яких у граді тому шанували, розбив. Його не лише вбили, але живіт йому розтяли, утробу його зубами з люті кусати посміли. Не утаїлося те від всевідаючого Бога, але достойну кару за зло своє прийняли. Ті бо, що чинити таке посміли, спочатку зубів своїх позбулися — всі до одного випали, тоді без язиків своїх зосталися — засмерділися-бо і, зігнивши, з ротів повитікали, врешті зір очей стратили — всі осліпли. Через такі їхні біди сила істинного благочестя відкрито проповідувалася. В Аскалоні ж і в Газі, палестинських градах, спершу мужам, що були честю священства прикрашені, тоді й жінкам і дівам, Богові освяченим, животи розтяли, ячменем наповнили і свиням на поїдання кинули. Таке нелюдське катування нечестиві діяли. Святим же мученикам приготовані були переможні вінці в Царстві Христовому, а катам — вічні муки в пеклі, які приймуть їх праведною помстою Істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж слава навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Иоана Пустельника, який в криниці одній десять років прожив. Дивися про нього у Пролозі. І преподобного отця нашого Євстафія Ісповідника, єпископа Витинійського, який за святі ікони від іконоборців багато витерпів й у вигнанні помер.
Місяця березня в 30-й день
Житіє преподобного отця нашого Йоана Ліствичника
Инакий край і град цього доблесного подвижника Йоана преподобного перед постницькими його подвигами виростили і виховали, точно сказати не можу, — говорить Даниїл Монах, життя цього описувач. — Яке ж нині того божественного і предивного мужа має в собі місце і безсмертної їжі смаколиками годує, не є мені невідомо. У тому-бо він нині перебуває краю, про який голосистий соловей Павло святий проголошує: "Життя наше на Небесах". Там нематеріяльним почуттям з невимовною насолодою невичерпного блага неситно насичуючись, прийняв достойну винагороду потів своїх і болю безболісну честь, успадкував Небесне Царство з тими, що далі нога їхня стала на рівному. Як же задля того нематеріяльного блаженства в матеріяльному тілі трудився, розповім ясно. Шістнадцятилітній віком тілесним, тисячолітній гостротою розуму цей блаженний був, сам себе, як же якусь непорочну і доброприємну жертву великому архиєреєві Богові приніс: тіло-бо на Синайську, душу ж — на небесну гору виніс, через видиме висі гірської місце до висоти небесної наближаючись й умом невидимого споглядаючи Бога. Відсторонившись від світу, полюбив спочатку прикрашену смиренням лагідність, як повелительку мислених дів, чеснот учительку, відтявши все мовлення й обмовлення нахабство і гординю, і найкращим розглядом на самому вході до чернечих наук зовсім прогнав звабника самооцінки і самолюбства, перед найдосвідченішим духовним учителем свою схилив шию, уповаючи так перейти без перешкод тяжку безодню пристрастей. І так життя своє, для світу цілком умертвивши, між братами влаштував, наче був серед них малим хлопцем, що ще не вміє говорити, нічого з волі своєї не чинив, і душа його була без слів і без хотінь, з властивої природи у всьому перемінена. А що найдивніше: навчений усілякої зовнішньої мудрости, обцілував небес достойну простоту смиренномудрістю: красуванню любомудрія зовнішнього чуже буває смирення.