Після переставлення Иони святого через декілька років і великий князь Василій Васильович переставився, а після нього наступив син його — великий князь Йоан Васильович, самодержець Російської землі. Він, благоволінням Божим, благословенням преосвященного митрополита Теронтія захотів соборну церкву стару розібрати, нову, більшу [яка нині є], збудувати. Взявши-бо чесні мощі святого чудотворця Петра Митрополита, переніс їх в иншу церкву на якийсь час. І після того як розібрали стару церкву, коли почали копати рови на фундамент церкви великої, знайшли мощі инших митрополитів: Теогниста, Кипріяна, Фотія і цього святого Йоничу-дотворця. Коли відправлялася соборна панахида під час того віднайдення чесних мощів, принесли хлопця семилітнього, розслабленого з лона матері своєї, на ім'я Симеон, сина пресвітера Петра, який служив у храмі святого Иоана Аіствичника, що під дзвонами. Того розслабленого хлопця пресвітер соборної церкви Олексій, руками піднявши, поставив у раці святого Иони в ногах і тримав його, кажучи йому молитися. Хлопець же, єреєм тим підтримуваний, молився, і возвав велегласно тричі: "Дощ іде". Був же час погідний, й ані хмаринки вгорі видно не було. І зразу хлопець той став здоровим. І вже не несли його, але сам додому пішов — усі дивувалися через те і прославляли Бога й угодника його Иону святого. Коли закінчили соборну велику церкву Успення Пресвятої Богородиці в рік 6987-ий і коли, як же годиться, освячена була, принесли в неї чесні мощі святих митрополитів, насамперед святого Петра-чудотворця, тоді Теогниста, Кипріяна, Фотія і цього угодника Христового Иони. А тому що мощі його були цілі і тлінню не піддавалися, поклали їх зверху на землі у раці, як же і нині видно. До них же багато людей приходять з молитвою, сподобляються прошеної благодаті.
Чоловік один на ім'я Іван, німий, не міг зовсім нічого говорити, прийшов до раки святого і приклався до чесних його мощів, поцілував руку його святу, і невідомо як, Божим невимовним влаштуванням, здалося чоловікові тому, що простягнув святий руку свою, і взяв його за язик, і тримав міцно, і почав чоловік той кричати. Священики ж і люди в церкві, які тоді були, збіглися на голос його. Тоді побачив чоловік той, що святий випустив язик його з руки своєї, і випростався від крику Іван, почав виразно говорити і проповідувати перед усіма, як сталося йому таке чудесне язика розв'язання. Усіх, що там були, охопив страх і жах через преславне те чудо, і разом зі зціленим Іваном прославляли велич Божу і великого чудотворця Иону святого. И инших багато чудесних подавалося і нині подається від святих його мощів зцілень усім, хто з вірою до них прибігає, на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленим нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.
У той самий день житіє святого праведного Йосифа Прекрасного, із Божественного Писання і з преподобного Єфрема Сирина зібране
Оскільки в місяці березні Господь наш нашого ради спасення як же воплотився, так і на смерть переданий бути благоволив, а Його ж прообразом серед праотців був Йосиф Прекрасний, син Якова, що його зрадили брати у Єгипті, через те житіє того Йосифа, який прообразився страстям Спасовим, тут, до березня, судилося докласти. Написане воно так.
Блаженний Йосиф, тілом і душею прекрасний, — син Якова, патріярха старозавітного, внук Ісаака, а правнук Авраама. Народився від другої жінки Якова Рахилі, яіса була спершу неплідною. Коли почув її Бог і відкрив утробу для народження дітей, народила спершу цього отрока Йосифа, який був Якову сином одинадцятим, після того народила другого на ім'я Веніямин, який був дванадцятим сином Ізраїля. Після народження Веніямина Рахиль померла від хвороби і похована у Єфраті, тобто у Вифлеємі. І були обидва сини, від Рахилі народжені, Йосиф і Веніямин, Якову дуже любі, бо їх у старості дав йому Бог і мав у них пам'ять про найлюбішу свою дружину Рахиль, через її смерть пресильною зранений печаллю. Настільки її любив, що заради неї чотирнадцять літ пропрацював для Давана, свекра свого. До того ж обидві дитини були добрі вдачею, цнотливі і любови достойні. А найбільше таким блаженний Йосиф був, в якого ж із юности вселилася благодать Святого Духа. Коли був сімнадцятилітнім, пас вівці батька свого з братами своїми, від инших матерів народженими, і, бачивши гріхи і беззаконня братів своїх, гидував поганими їхніми ділами, любив же душі їхні — виправлення їм бажаючи, сповістив з багатьох тих діл мало отцеві своєму Якову, щоб покарав їх по-батьківськи і забрав гнів Божий з дому свого. Яків же, бачачи в Йосифі такий глузд і розум, цноти і страху Божого сповнений, найбільше полюбив його з усіх синів своїх і справив йому одяг гарний. Через те брати возненавиділи Йосифа вельми: і тому, що не приєднується до поганих діл їхніх і батькові про них сповіщає, і тому, що понад них батько його любить. І не могли до нього говорити спокійно нічого, але і хулу погану на нього скидали, наклепи чинячи перед батьком. Проте Яків не йняв їм віри, знаючи добре Йосифову невинність. Тим часом Дух Святий, який жив у Йосифі, почав йому як молодому пророкові у сонних видіннях майбутнє його відкривати. Цього не приховуючи, він спровіщав батькові і братам12. "Послухайте, — казав, — сон мій, який я 12 їм. 37 бачив. Здавалося, був я посеред поля, в'язав снопи, і став мій сніп просто, ваші ж снопи, навколо стоячи, схилялися до мого снопа". Віришили брати його, що "колись, царствуючи, царювати будеш над нами чи, володіючи, володіти будеш нами". І почали ще більше ненавидіти його за сон такий. Тоді бачив другий сон і розповів батькові та братам. "Я бачив, — казав, — як сонце, і місяць, і одинадцять зірок поклонялися мені". Те чуючи, батько заборонив йому, говорячи: "Що є сон цей? Чи я, прийшовши, і мати твоя [Лія, мачуха] з братами твоїми поклонимося тобі до землі?" Хоч і заборонив йому батько через братів, щоб не бунтувалися на нього, проте сон той зберіг у серці своєму, кажучи собі: "Що має бути? Думаю, що хоче Господь уділити милість свою доброчинному цьому отрокові". І радів через те духом. Брати ж перейнялися гнівом великим до нього і погано про нього думали. Якось, коли пасли вони вівці у Сихемі, трапилося Йосифові з батьком бути в долині Хеврона. Батько ж їхній Яків, як чоловік дітолюбивий, піклувався про тих, що були в Сихемі. І казав Йосифу, синові своєму улюбленому: "Іди, дитино, до братів своїх і поглянь, чи здорові вони та їхні стада. І повертайся швидко до мене". Виконуючи ж батькове веління, Йосиф пішов до братів, щоб принести їм мир від лиця батькового. А Веніямин малий ще був хлопець, при батькові лишився. І, ходячи пустелею Сихемітською, Йосиф не знаходив братів зі стадами. Зажурений був через те, зустрів чоловіка одного, який спитав його: "Чого шукаєш, юначе?" Той же відповів: "Шукаю братів своїх, скажи мені про них, якщо знаєш, де пасуть". І сказав йому чоловік: "Пішли вони звідси, чув, як говорили: ходімо в Дотаїм. І я показав їм туди дорогу". І пішов Йосиф услід братам своїм, і знайшов їх у Дотаїмі. І, бачивши їх здалеку, радісний був, усіх люблячи. Також і вони здалеку його побачили. І перед тим як наблизився до них, розлютувалися на нього, як звірі дикі, і погане замислили на нього: убити його вирішили. І казали один до одного: "Ось синочок той іде, нині уб'ємо його і вкинемо в яму. І скажемо: "Звір з'їв його". І побачимо, як збудуться сни його". Чувши про те, Рувим, найстарший брат, хотівши врятувати Йосифа від убивчих рук братів, сказав до них: "Не убивайте його, не проливайте крови братньої, але вкиньте його в яму ту в пустелі, хай помре там сам, а ви рук на нього не накладайте" . Це ж сказав Рувим, намагаючись врятувати неповинного юнака від смерти і, потай витягнувши з ями, до батька відпустити. Був же тоді Йосиф як ягня незлобливе, нічого не відав про зло братів своїх, прийшов до них і привітав їх люб'язно, мир з лиця отчого несучи. Вони зразу, наче звірі, повстали на нього і скинули з нього барвистий одяг, в який був вбраний. І скреготали на нього кожний зубами своїми, щоб живого пожерти його. Дикий і немилостивий образ виявляли на хлопця своєю злістю, кулаками б'ючи і дошкулянням принижуючи. Бачачи себе в біді, не маючи від них жодного милосердя, Йосиф почав проситися. Благаючи їх, говорив: "Чому гніваєтеся, прошу вас, залишіть мене трохи, щоб помолився я, о брати мої! Мати моя померла, батько плаче за нею і дотепер кожного дня. Чи хочете і другий плач батькові нашому додати, подібний першому плачеві невгамовному? Прошу всіх вас, не розлучайте мене з батьком, щоб не зійшла старість його з печаллю в ад. Заклинаю вас всіх Богом отців наших — Авраама, Ісаака і Якова, Богом, який звелів Аврааму вийти з землі і дому батька свого і прийти в землю добру, яку обіцяв йому дати, і примножити насіння його, як зірок на небі і піску на березі моря незчисленно. Богом заклинаю вас Вишнім, тим, що дарував терпіння Авраамові, який приносив Ісаака, сина свого, на жертву, і вирятував Ісаака від смерти, і дав замість нього вівцю Аврааму на заріз. Богом святим вас заклинаю: дайте благословення Якову, батькові нашому, з уст Ісаака, батька його, — і зійде з ним в Харран у Месопотамію, звідки ж Авраам вийшов і вирятував його від скорботи. Заклинаю вас і прошу, щоб не був я відлучений від Якова, як і Рахиль, смертю. Х