дали, кажучи: "Вельми благородний і дуже розумний хлопець цей". Той же, давши їм плату, якої хотіли, з любов'ю купив Йосифа в них, і увів його в дім свій, і допитувався його всіляко, хотівши довідатися про життя його. Правдива ж гілка преподобного насіння — праведного Авраама, і Ісаака, і Якова — ріс у чеснотах і у великому смиренні в домі Потіфари, і Господь з ним був. Жив же чисто і непорочно, і можна було пізнати з очей його та слів цноту і страх Божий, яких він дотримувався. Мав-бо завжди перед очима своїми Бога Всевидячого батьків своїх, який визволив його з ями смерти і від ненависти братів. Проте серце його було в печалі через батька Якова. Знайшов же благодать перед господарем своїм, догоджаючи йому. І бачив Потіфара, що Господь з Йосифом, добре все влаштовує в руках його — поставив його господарем, як себе, над усім домом своїм і все, що мав, дав у руки його: маєтки, села, і рабів, і все урядування домашнє. І не володів Потіфара нічим же, окрім хліба, який їв на трапезі своїй: бачив-бо Йосифа вірним дуже у всьому, і бачив, що маєток його примножується в руках Йосифових — Бог благословив дім єгиптян задля Йосифа. І радість була велика серед рабів і рабинь, бо Йосифовим урядуванням жили добре в повному достатку. Був же Йосиф гарний на вигляд і прекрасний на вроду, і зранилася красою його пані його, жінка Потіфари, і розпалилося серце її любов'ю сатанинською до нього, і дуже хотіла з ним бути, і намагалася чистого і цнотливого юнака втягнути в яму любодіяння. Багато підступів робила щодня для зваблення юного, одяг міняючи повсякчас, і лице вмиваючи, і мастячи, і намисто на шию вішаючи. Ще ж і знаками сатанинськими і сміхами мерзотними, словами любодійними лестила душу преподобного та змія, але сама швидше загинула тими своїми підступами. Йосиф, страхом Божим загороджений, ані оком не дивився на прикрашання її, ані розумом не подумав про неї, але поклав Бога перед собою і Його страхом загороджувався. Бачила ж вона, що превеликих її прикрашань діло марне, — більшим полум'ям любодіяння горіла і, вельми розпалившись, не відала, що би ще зробити цнотливому юнакові. Потім же замислила безсоромними словами прикликати його на діло неподобне: змїїна-бо отрута нечистоти в ній була. Відригнувши устами, говорила безсоромно так: "Будь зі мною, не бійся нічого, але відважся на мене, хай насолоджуся твоєю вродою. Насолодися і ти моєю красою, нікого не бійся, всі слуги під рукою нашою, і володієш ти усім домом. Не сміє ніхто увійти до нас, ані почути бесіди нашої, ані діла нашого бачити. Якщо ж, мужа мого боячись, не хочеш цього зробити, то я його заморю, давши отруту". Чистий же юнак, бережучи себе від гріха, непереможний душею і тілом, у таку бурю не занурився, але все, що вона сказала, відкинув від себе, ради страху Божого, і цнотливим влаштуванням відповів їй преподобними словами: "Не маю вчинити гріха цього з тобою, пані моя, — Бога боюся. Господар весь маєток свій передав мені: у домі і на полях. І нема такої речі, яка б не була в моєму володінні, окрім тебе, пані моя. Неправедно таку любов господаря відкинути і вчинити в його домі настільки погану річ. Ще ж і Бога прогнівати, який бачить усі таємниці людські". Ці преподобні слова промовляв Йосиф до пані своєї, навчаючи і забороняючи. Змія ж та зовсім не послухала, але більше розпалилася пристрастю насолоди, яка в ній кипіла, і вичікувала години, і часу зручного шукала, бажаючи змусити Йосифа до беззаконня. Бачив же Йосиф жінку, що хоче його звабити, підносив очі свої до Бога батьків і часто молився, кажучи так: "Боже батьків моїх, Авраама, й Ісаака, і Якова, визволи мене від біди цієї, ось-бо Сам бачиш несамовитість жінки, яка мене хоче заморити таємно діянням злим. Владико, що врятував мене від убивчих рук братів, визволи мене і тут від звіра цього лукавого, щоб не був я злими ділами відчужений від батьків моїх, які люблять Тебе вельми, Господи". Так молячись і зітхаючи, прикликав з любов'ю Якова: "О Якове, батьку мій, помолися належно за мене до Бога. Помолися, отче, бо велика боротьба піднялася на мене, яка хоче розлучити мене з Богом. Ця-бо від жінки гріховна смерть гірша від тої, яку брати мені влаштували. Та-бо смерть тіло моє убити хотіла, ця ж смерть душу хоче відлучити від Бога. Знаю ж, батьку, що молитви твої зійшли до Бога святого за мене, і через те вирятуваний я зі смертної ями, ти бо й нині за мене знову помолися до Вишнього, щоб визволений був я з гріховної ями, яка трапилася перед дитиною твоєю, — від жінки, кажу, яка не має сорому ані страху Божого. Коли до братів своїх прийшов, були вони мені як звірі і відкинули мене від тебе, як дикі вовки, але ось знову тут зустрів мене инший лютий звір. Помолися, преподобний, за свого сина Йосифа, щоб не помер я душею перед Богом нашим". Щодня лестила йому пані, але Йосиф її слухати не хотів, вона ж шукала години зручної, щоби насильно до себе притягнути його. Було в один день: прийшов Йосиф у дім задля якихось потрібних справ, і трапився такий час, коли нікого з домашніх не було вдома. Пані схопила його за одяг і тягнула до себе на ліжко, безсоромно оголюючись перед ним і примушуючи до беззаконного змішання. Цнотливий і святий юнак, бачивши превелику безсоромність жінки тої, відвернув лице своє від безсоромности її і вирвався силою від неї, залишивши верхній свій одяг в руках її, вибіг геть, так розірвавши всі сіті диявола. Як-бо орел, побачивши ловця, вище злітає, так і Йосиф вчинив, утікши з жіночих рук, щоб не померти гріховно, зловленому її сітями. Жінка ж, бачивши, що втік Йосиф із рук її, осоромилася вельми, разом же і перелякалася, і була у страху великому, і думала, як би то збрехати на праведного і словами лютими наклеп скласти на нього перед мужем своїм, щоб, почувши, чоловік розпалився ревністю і люттю й убив Йосифа. Говорила собі жінка: "Краще нехай помре Йосиф, і я прийму полегшення, бо не можу бачити в домі моєму такої краси, насолоди якою позбавлена, і зневажена від нього". Піднявши голос великий, жінка прикликала рабів і рабинь і сказала їм: "Чи бачите, що зробив раб той, жид? Муж мій поставив його над усім домом, він же захотів і мене знасилувати безсоромно. Не досить йому влади над моїм домом, але і мене хотів відняти в мужа мого. Прийшов до мене, кажучи: "Будь зі мною". І закричала я голосом великим, як же ви чули. Він же настрашився, покинув одяг свій у мене і вибіг геть". І всі, що те чули, дивувалися такому несподіваному ділу, ніхто ж бо не сподівався, що Йосиф такий безсоромний. Коли ж прийшов муж її із царських палат, вона, взявши одяг Йосифа, показала мужеві своєму, звинувачуючи його, наче цнотлива, і говорячи: "Привів ти хлопця-жида насміхатися з нас. Чи ти намовив його, щоб таке мені, жінці своїй, чинити на сміх і ганьбу? Побачивши мене саму вдома, насилувати мене захотів. І якщо б я не підняла голосу свого, і домашні коли б швидко не прибігли до мене, здійснив би ґвалтом діло беззаконне. Не змогла б я, немічна, вивернутися з рук його сильних. Але коли бачив, що я сильно закричала, і почув тупіт домашніх, які бігли до мене, тоді він утік від мене і одяг свій покинув". Такі брехливі слова жінки своєї чуючи, Потіфара зразу повірив. І, великого сповнившись гніву, звелів Йосифа закованого вкинути у в'язницю, не згадав навіть благословень Божих, які були в домі його і в полях завдяки Йосифові. Ані не перевірив слів, чи правдою сказане є, але зразу вимовив присуд неправедний на праведного і невинного хлопця. Бог же Авраама, й Ісаака, і Якова, випробовуючи серця всіх людей, з Йосифом був і послав на нього свої щедроти, щоб знайшов він благодать перед сторожем в'язничним. І жив полегшено: не покидає-бо Господь тих, що бояться Його. І був Йосиф у в'язничного сторожа в довірі, як же і в Потіфари, — усе йому в'язничний сторож поручив, бачивши його у всьому вірного. Після того згрішили перед фараоном, царем єгипетським, два мужі, які служили йому, — старший над хлібарями і старший над виночерпіями. І розгнівався вельми фараон на рабів своїх гнівом, і звелів вкинути їх до в'язниці, в якій Йосиф був. Поживши там декілька днів, бачили обидва мужі ті сон в одну ніч: кожен з них бачив сон, який передзнаменував те, що має незабаром збутися. Преподобний же Йосиф служив їм, бо були мужами поважними. Як звично, увійшов до них зранку і, бачивши їх збентежених і печальних, спитав, кажучи: "Чому в панів моїх лиця понурі нині?" Вони ж сказали йому: "Цієї ночі обидва, кожен із нас, сон бачили, і в печалі ми, бо нема того, хто би міг розтлумачити сни наші, які ми бачили". Він же сказав до них: "Бог один може розтлумачити сни тим, хто боїться Його, як же сам хоче, Провидцем-бо є. Проте розкажіть кожен із вас свій сон, щоб Бог мій через мене міг сказати вам". І розповів старійшина винарів Йосифові сон свій, кажучи: "Бачив виноград перед собою, у винограді ж три паростки проросли, і була лоза, і принесли грона спілі, і чаша фараонова в руці моїй, і витиснув я гроно в чашу, і віддав чашу в руки фараонові". Сказав же йому Йосиф: "Ось тлумачення сну твого. Три паростки — три дні, і згадає про тебе фараон, і змилосердиться над тобою, і, вивівши тебе звідси, знову в попередній твій чин поверне тебе. І подаси чашу в руки фараонові за попереднім своїм саном. Але згадай про мене, пане мій, коли добре тобі буде. І вчини зі мною милість, скажи за мене слово фараонові і виведи мене з твердині цієї, бо злодійством украдений я із землі жидівської, і тут нічого я не вчинив поганого, але через злість кинений