Через два роки, Божим Провидінням, побачив фараон сон дивний. Здавалося, стояв на березі ріки, з якої ж виходило сім корів, гарних на вигляд, ситих і добірних тілами. І паслися на березі. Після них инших корів сім з ріки вийшло, погані на вигляд і тілами худі, і паслися з першими, гарними, коровами на березі ріки. І поїли корови погані сімох корів добрих, добірних. Збудився ж фараон зі сну і, знову заснувши, бачив сон инший: сім колосків виросло зі стебла одного, вибрані, повні і добрі, тоді після них з'явилося инших сім колосків, сухих, виснажених вітром. І пожерли сухі колоски повні добрі колоски. Коли встав фараон зі сну, збентежилася в ньому душа його видінням сонним і, пославши, скликав усіх волхвів і мудреців єгипетських і розповів їм сон свій. Ні один не міг витлумачити фараонові того сонного видіння. Як-бо волхви, які бісам служили, могли осягнути недовідому тайну небесного Бога? І був цар у печалі великій. Тоді старійшина виночерпіїв згадав про Йосифа, який витлумачив йому сон у в'язниці, і сказав до фараона: "Гріх свій згадав я нині, пане мій. Коли розгнівався ти на рабів своїх і вкинув нас у в'язницю, мене і старійшину житярського, бачили ми однієї ночі сон, кожен свій, про те, що має з нами трапитися. Був там юнак-жид, раб Потіфари, йому ж розповіли видіння наші, які у сні були. Він же витлумачив нам, і як же витлумачив, так і збулося: мене ти помилував, царю, і вчинив у чин мій, а того звелів передати смерті". Чуючи ж це, фараон радий був і звелів швидко Йосифа вивести із в'язниці. Обстригли його і змінили йому одяг, бо, як в'язень, заріс дуже і в старе лахміття був одягнений. І привели перед фараона, царя єгипетського, і перед бояр його. І сказав до нього фараон: "Чув я про тебе, що премудрий ти і кмітливий, можеш тлумачити сни. Я ж бачив сон, якого ж витлумачити мені ніхто не може. Ти-бо скажи мені його". Відповів Иосиф: "Бог Вишній, якщо захоче, зможе недовідомі таємниці відкрити рабам своїм, без Бога ж неможливо щось зі спасенних речей сповістити". Почав же цар розповідати Йосифові перед усіма боярами своїми те, що бачив уві сні про корів ситих і худих і про колосся повне і сухе, як погані добрих і сухі повних з'їли, як же вище мовилося. Йосиф же праведний, повний пророчого Духу, тлумачив, пророкуючи про майбутнє, що буде сім років щедрість землі і вдосталь плодів у цілому краю Єгипетському, що знаменується сімома коровами ситими і сімома колосками повними. Тоді після них буде голод великий, його ж знаменують корови худі, які добрих поїли, і сім колосків сухих, які повних пожерли і не наситилися. Забудеться-бо по всій землі ситість, і погубить голод цілу землю, і не буде знаного достатку земного через голод, який має бути протягом семи років, великий буде вельми. А те, що має бути, — буде неодмінно. Зрозуміло ж з того, що про ту саму річ через два сни, про корови і про колоски, Бог відкрив тобі, царю. Нині прийми раду убогого раба твого: пошукай чоловіка мудрого і кмітливого і пристав його всій землі Єгипетській, аби збирав плід збіжжя літ тих семи щедрих, з них же ось перший рік починається. І хай збере пшеницю і всіляку їжу в царські сховища. Також і у всіх градах нехай збирають і зберігають усілякий плід, щоб збережена була їжа на землі на сім років, які мають бути голодними, і не загине земля Єгипетська під час голоду". Здивувався фараон і бояри його пророчим словам Йосифовим і премудрій його раді. І сказав цар до бояр своїх: "Справді не знайдемо серед нас такого чоловіка, який мав би в собі Духа Божого". Тоді сказав до Йосифа: "Тому що показав нам Бог тебе таким чоловіком, і нема мудрішого ані кмітливішого від тебе, то будь ти в домі моєму і в усьому царстві моєму першим після мене, і твоїх уст нехай слухає вся земля Єгипетська, тільки я престолом більший від тебе буду". І зняв фараон перстень з руки своєї, одягнув його на руку Йосифову, і вбрав його в порфиру, й одягнув гривну золоту на шию його, і сказав: І "Ось ставлю тебе нині другим царем усієї землі Єгипетської, і я без тебе не піднесу руки своєї, і ніхто ж у всій землі Єгипетській не посміє нічого без твого веління". І прозвав фараон Йосифа по-єгипетськи Цофнат-Патах, тобто спаситель світу. І посадив його на колісницю свою другу і звелів возити по граді, промовцям же проголошувати, що другого царя поставлено Єгиптові. І всі вельможі царські йшли навколо колісниці перед і після неї, віддаючи честь другому цареві, як же і самому фараонові. О дивна зміно, сподіяна в одну годину праведному юнакові Божою Правицею, яка знає піднімати з землі і з гнойовища підносити вбогого, щоб посадити його з царями і князями. О, праведних доль Твоїх, Боже, неповинність оббрехану так очищаєш! Праведника скривдженого так утішаєш! І коли ще в цьому світі за чистоту і терпіння настільки славну подаєш винагороду, наскільки ж більше воздаси в майбутньому житті угодникам Твоїм любим! Потіфара ж воєвода, один із бояр фараонових, що вкинув Йосифа до в'язниці, бачивши преславну ту річ, що сів Йосиф на колісниці фараоновій з великою славою, злякався вельми і відлучився від вельмож — кинувся, біжучи, до дому свого і, увійшовши всередину зі страхом і трепетом, почав говорити до жінки своєї: "Чи не знаєш, о жінко, яке діло нині сталося преславне Єгиптові, нам же страх великий! Йосиф-бо, раб наш, паном є нині нам і всій землі єгипетській, і ось зі славою на колісниці фараоновій сидить, з честю прославляють його всі, я ж не можу зі страху і трепету явитися перед лицем його, таємно відлучився від бояр". Це чувши, жінка Потіфарова сказала до мужа свого так: "Не бійся, сьогодні-бо відкрию тобі гріх свій. Я, люблячи Йосифа без міри і щодня й щогодини красуючись, зваблювала його, щоб могти з ним бути і насититися красою його. Зовсім не мігши нічого домогтися, бо й навіть словом не погодився на моє бажання, насилу тягнула його лягти зі мною. Але він був цнотливим, геть утік з рук моїх, залишивши в мене одежину свою, яку я показала тобі й оббрехала його, наче насилувати мене хотів. То вже я спричинилася до царства його і великої слави. Коли б не любила я Йосифа — не був би посаджений до в'язниці, коли б не був у в'язниці, а в нашому домі — чесноти його такі і премудрість не були б явлені і прославлені: належить-бо мені похвала від нього, бо такої його слави і чести я стала причиною. Тому не бійся, праведний і преподобний є Йосиф, і тому що таємниці тої, що між ним і мною була, нікому дотепер не сповістив, так і нас пробачить незлостивістю своєю. Ходімо й поклонімося йому з иншими вельможами". І, вставши, хоч і з соромом, ішли й поклонилися Йосифові. Він же ані не згадав їм своєї від них кривди, ані иншому нікому не розповів про неї. Дав же фараон Йосифові за жінку Оснату-дівчину, доньку Потіфари, але не того Потіфари, в якого працював Йосиф, а иншого. Той-бо був воєводою, а той, инший, був жерцем найголовнішим в Іліополі, тобто сонячному граді. Було ж Йосифові тридцять років, коли почав царювати в Єгипті. І були сім років жнива щедрі, за пророцтвом його, і проходив Йосиф землею Єгипетською, збираючи жито, і пшеницю, і всілякі плоди земні, і поклав їх у градах. І зібрав пшениці вельми багато, як піску морського, аж не міг її перерахувати: незчисленно-бо її було. Народилося ж у Йосифа від Оснати два сипи перед літами голодними, ім'я першого Манасія, иншого ж — Єфрем. Тоді закінчилися сім років достатку, почалося сім літ голодних. І день за днем сильнішим ставав голод по всій землі. Не було ж у цілому краї Єгипетському хліба, окрім збіжжя царського, і голодувала ціла земля Єгипетська. Закричав же народ до фараона про хліб, фараон же відсилав їх до Йосифа. Тоді відчинив Йосиф житниці царські, почав продавати жито єгиптянам, і всі краї прийшли в Єгипет до Йосифа купувати хліб: обліг-бо голод цілу землю.