Вони ж відповіли: "Ні, пане, ми мирні раби твої, мирно прийшли сюди, щоб купити харчів. Усі ж ми одного мужа сини, а не шпигуни". Знову сказав до них Йосиф люто: "Ні, ви прийшли оглядати шляхи землі цієї". Вони ж настрашилися вельми, почали на доказ своєї невинности розповідати про дім свій і батька свого, кажучи: "Маємо батька праведного у землі Ханаанській. Було колись нас дванадцять братів, а нині одинадцять, тут же десятеро нас, один з нас помер — звірі з'їли в пустелі, і плаче за ним батько аж донині, бо вельми любив його, а другий, менший, залишився вдома утішати батька". Сказав їм Йосиф: "Це справді добре сказав я, що шпигуни ви, самі-бо відкрилися, що такими є. Але клянусь здоров'ям фараона, не вийдете звідси, допоки не приведете брата вашого меншого сюди. Пошліть з-поміж себе одного і приведіть того брата, ви ж чекайте, допоки приведений буде. І ясним буде слово ваше: чи правду мовите, чи ні. Якщо ж не приведете сюди меншого брата, то насправді шпигуни ви". Те мовивши, Йосиф дав їх під варту на три дні. Третього ж дня привів їх перед себе і сказав їм: "Бога боюся і не допитую вас жорстокими випробуваннями. Ви ж, якщо справді мирні, а не шпигуни і якщо хочете бути живими, то зробіть таке: брат котрий з вас один хай утримуваний буде тут, у в'язниці, ви ж ідіть, занесіть куплену пшеницю батькові вашому, а брата свого, про якого ж кажете, взявши звідти, приведіть до мене. І вірним буде слово ваше. Якщо ж ні, то помрете" . І погодилися вони на це, і говорили один одному, по-єврейськи кажучи: "Достойні ми напасти цієї, знайшла нас кара за гріх наш, яким ми згрішили проти брата нашого, бо зневажили скорботу душі його, коли просився в нас. Не послухали його, через те прийшла на нас скорбота". Відповів їм старший брат Рувим, кажучи: "Чи не казав я вам тоді: не ображайте дитини? Ви ж не послухали мене, і ось кров його на вас". Так розмовляючи між собою, не знали про те, що Йосиф розуміє мову їхню. І, відвернувшись від них, заплакав Йосиф. Тоді повернувся до них, звелів взяти від них Симеона і зв'язати його перед ними, він-бо найбільше ненавидів його і найзліший був з усіх, коли вони його в яму кидали й ізмаїльтянам продавали. Зв'язаного Симеона посадили до в'язниці, иншим же братам звеліли насипати повні веретища їхні пшениці й ціну кожного у веретища їхні таємно покласти. Дав їм на дорогу їжі досить і відпустив їх. Вони ж, поклавши пшеницю на ослів своїх, ішли в путь до землі Ханаанської. Коли спочивали десь в дорозі, розв'язав один веретище своє, хотівши нагодувати осла, і побачив вузол срібла свого зверху у веретищі. І сказав до братів: "Повернене мені срібло, ось-бо знайшов у веретищі своїм". І настрашилося серце їхнє, і збентежилися, кажучи: "Що нам зробив Бог?" Коли ж прийшли до батька, розповіли все, що трапилося їм у Єгипті. І, висипаючи пшеницю з веретищ, знайшов кожен срібло своє у веретищі, і, бачивши те, злякалися. Сказав до них батько з жалем: "Бездітним мене зробили. Йосифа нема, Симеона нема, ще ж і Веніямина забрати в мене хочете. На мене все зло це прийшло". Сказав же Рувим до Якова: "Батьку, обох синів, яких я маю, убий, якщо не приведу до тебе Веніямина, лише в мої руки дай його". Відповів Яків: "Не пущу з вами Веніямина, брат його Йосиф помер, він один залишився мені і де від мене піде. Боюся, щоб чогось поганого в дорозі з ним не трапилося, як же з братом його. І провадите ви старість мою з печаллю в ад".
Коли ж закінчили їсти куплену в Єгипті пшеницю, а голод здолав вельми землі Ханаанські, сказав Яків до синів своїх: "Ідіть знову до Єгипту, купіть нам їжі трохи, щоб не померли ми з голоду". Сказав до нього Юда: "Сказав нам під присягою князь єгипетський, кажучи: "Не з'являйтеся мені перед лице, якщо не приведете до мене меншого брата вашого". Тому, якщо пустиш з нами Веніямина, підемо до Єгипту купити їжі, якщо ж не пустиш його, то й ми не підемо, сказав-бо нам князь той: "Не побачите лиця мого, якщо брат ваш молодший не прийде з вами". Сказав Яків: "Чому так погано зробили, розповівши панові єгипетському, що маєте брата?" Казали йому сини: "Питаючи, спитав нас про рід наш, кажучи: чи живий батько ваш і чи маєте ще брата? І розповіли ми йому все за питаннями його, хіба ми знали, що скаже нам "приведіть брата вашого". Тоді сказав Юда до батька свого: "Пусти дитину зі мною, хай підемо і живими будемо, а не помремо з голоду — і ми, і ти, і цілий дім наш.
Я ж візьму дитину на свої руки, і з рук моїх спитаєш його. І якщо не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, то грішний хай буду перед тобою у всі дні. Якщо б ми не затрималися через Веніямина, то двічі б уже повернулися з їжею з Єгипту". Сказав Яків: "Якщо так, чиніть, що хочете. Візьміть із плоду земного, що маємо: мед, тиміян, і стакти, смолу, і оріхію, — несіть в дар панові єгипетському. І срібла подвійно візьміть у руки свої, щоб і те, що у веретищах ви знайшли, віддали там. Візьміть брата вашого Веніямина і, вставши, ідіть. Бог же мій хай дасть вам знайти благодать перед князем, щоб відпустив він Симеона і Веніямина з вами. Я ж, допоки повернетеся до мене з ними, буду наче бездітний". Взяли сини Якова дари, і срібла подвійно, і Веніямина, пішли до Єгипту і стали перед Йосифом. Бачивши ж їх і Веніямина, брата свого, Йосиф сказав урядникові дому: "Введи мужів цих у дім мій, і заколи з худоби, і приготуй обід. Хочу, щоб нині обідали зі мною мужі ці". Зробив те урядник, як же звелів Йосиф, і ввів мужів у дім Йосифа. Бачили ж вони, що введені у дім княжий, казали до себе: "Через срібло, повернене у веретищах наших, вводять нас, щоб оббрехати нас і в рабство нас взяти". І сказали до урядника: "Просимося в тебе, пане, послухай нас. Коли ми прийшли спочатку купити тут пшениці, повернулися і розв'язали веретища наші, то срібло в ісожного виявилося. І не відаємо, хто його поклав. Тому подвійно нині принесли срібла, щоб і знайдене повернути, і знову за инше срібло пшениці купити". Сказав же до них урядник: "Мир вам, не бійтеся, Бог ваш і Бог батька вашого дав вам багатство у веретищах ваших". І привів до них Симеона, і приніс їм воду омити ноги, і дав їжу ослам їхнім. Вони ж приготували дар, доки Йосиф у дім прийде, і чули, що в нього їм обідати. Прийшов же Йосиф у дім, поклонилися йому ниць до землі і принесли дари, що з дому мали. І питав їх Йосиф: "Чи здорові і чи здоровий батько ваш, старець, про якого ж ви розповідали, чи живий ще?" Вони ж сказали: "Живий і здоровий раб твій, батько наш". І сказав Йосиф: "Благословенний чоловік той у Бога". І знову поклонилися йому брати. Поглянув же очима Йосиф, бачив Веніямина, брата свого від одної матері, і сказав: "Чи цей брат ваш молодший, про якого ви розповідали?" І сказали: "Цей, пане". І сказав Йосиф до Веніямина: "Хай Бог помилує тебе, дитино". Збентежився ж Йосиф, і ридала утроба його через брата, і хотів плакати. Увійшов же в осібну свою спочивальню і плакав потай, згадуючи батька свого Якова і кажучи собі: "Блаженні очі, що бачать лице старости твоєї, добрий батьку, ані ціле царство моє не достойне старости твоєї боголюб'язної. І хотів би спитати Веніямина: "Чи пам'ятаєш мене і чи любиш мене серцем, як же і я тебе?" І через те примусив братів моїх, щоб привели зі собою Веніямина, брата мого, не йняв-бо віри, коли говорили, що батька мають здорового і брата меншого живим, але думав я, що із заздрости побили і цього меншого твого сина, Веніямина улюбленого, бо від одної матері ми є, возненавиділи і мене, і Веніямина. Знаю ж, батьку, що вельми печальний ти через нас, і болить старість твоя, але я нині примножив тобі печалі і розумію скорботу твою, що ні один з нас не помагає старості твоїй. Чи не досить тобі журби першої через мене, але й друга журба тобі додалася, о батьку. Я причина твоїх болів і ридань, привівши сюди Веніямина, без милости це зробив. Чув про те і мусив так зробити, бо точно довідатися хотів, чи справді ти живий, добрий мій батьку, хто би мені дав знову насититися баченням ангельського твого образу". Коли так плакав у спочивальні своїй беззвучно, лице своє потім умив, щоб непізнаним було його плакання, і вийшов. Стримуючись від сліз, звелів поставити обід: собі окремо, мужам єврейським окремо, а єгиптянам окремо, не могли-бо єгиптяни їсти хліб з євреями, ображав єгиптян кожен пастух овець. Коли ж був час їди, Йосиф звелів братам сісти за чином, хто швидше народжений, і прикликав їх на ім'я, наче волхвуючи чашею срібною, яку в руці мав. Взявши чашу, поклав на руці лівій і, вдаряючи пальцем правої руки, звук творив. І, спершу вдаривши, сказав, щоб чули всі спереду: "Рувим ім'я найстаршого брата, він першим хай сяде". І, знову вдаривши, сказав: "Симеон народжений після нього". І звелів сісти і йому. І, знову вдаривши, звелів третьому сісти, і всім по імени звелів сісти, як же народжені були. І тим знаменням у страх всіх кинув, що всі думали і казали собі: "Справді цей все знає". Але, щоб зменшити трохи страх їхній, подавав їм зі своєї трапези частки, більшу частку дав Веніяминові, братові своєму, у п'ять разів більшу від инших. їли, пили й упилися. Після цього звелів Йосиф приставникові своєму дати їм пшениці багато без плати, покласти у веретище Веніяминові таємно чашу ту, якою по