азував, що волхвує, і відпустити їх. Вони ж на світанку вийшли з града, радіючи. Коли ж недалеко відійшли, зустрів їх урядник Йосифів, тяжкими словами картав їх з погрозами, злодіями і чести недостойними називаючи, які злом за добро віддають, украли чашу пана єгипетського, з якої він п'є і волхвування в ній робить. Вони ж казали: "Якщо попереднє срібло, яке знайшли у веретищах, принесли ми вдруге до пана, то як би ми украли чашу пана твого? Якщо ж у котрогось з нас знайдеться чаша, той нехай помре, а ми будемо рабами пана твого". І сказав домоурядник Йосифів: "Хай буде так, як кажете: "Веретища скиньте долі, щоб я пошукав". І поспішили скинути веретища з ослів, і шукав він у веретищах їхніх за чашею тою, почавши від найстаршого аж до меншого, і ось у веретищі Веніяминовому несподівано знайшлася чаша. Бачивши те, брати роздерли одяг свій, і почав кожен з них з великими погрозами досаджувати Веніяминові і Рахилі, кажучи: "Йосиф хотів царювати над нами, тому і звірі його з'їли, був він того достойний. Ти ж знову про те думаєш — украв посуд царський. Чи не ви, сини Рахилі, украли отчі ідоли і, відрікшись, сказали: "Нічого ми не крали"?" І підняв голос свій із плачем Веніямин, кажучи: "Сам Бог отця мого, який забрав із живих Рахиль, як же захотів, і свідомий смерти брата мого, й утішає Якова, який в печалі журиться через розлуку з Рахиллю і дітьми її, і нині невидимо дивиться на всіх нас, випробовуючи серця, — Він знає, що я не украв чаші, як же ви говорите, ані зовсім про те помислу не мав. Так мені бачити сивину Якова і чути голос його, що не крав я чаші. Горе мені, горе мені! Рахиле, що з дітьми твоїми! Йосифа, як же кажуть, звірі з'їли, і я, о мати моя, явився, як злодій, на землі чужій і в рабстві залишаюся. Йосиф, звірами в пустелі їджений, допомоги не знайшов, і ось я знову, мати моя, братам своїм кажу, і нема того, хто б послухав мене і повірив дитині твоїй". І, взявши Веніямина, повернулися у град до Йосифа, не маючи що супроти відповісти. Стали перед Йосифом зі страхом і трепетом і припали перед ним до землі. І сказав до них Йосиф із гнівом: "Так мені віддали за моє до вас добро? Чи для того вас вшанував, щоб ви чашу мою украли, якою волхвую? Чи не є це слова мої, що не мирні ви, але шпигуни?" Відповів Юда, кажучи: "Що відповісти панові чи що відказати або чим виправдатися, не відаємо. Бог знайшов у нас гріхи наші і за них карає нас, і ось ми всі, пане, раби твої хай будемо. І ми, і той, в кого знайшлася чаша, перед тобою". Відповів Йосиф: "Не буде того, щоб я вчинив за словом твоїм, Бога боюся, але юнак, в якого знайшлася чаша, той нехай буде мені рабом, а ви йдіть в цілості до батька свого". І підійшов Юда, в ноги впав Иосифові, просячи його й кажучи: "Пане, не гнівайся, що так скажу: сам у нас випитав ти, володарю, у рабів твоїх, чи маємо батька чи брата, і сказали ми: "Батько наш, раб твій, мав двох синів, дуже любих йому, понад нас, і одного звір розшматував у горах, і плаче за ним батько до нинішнього дня, другого ж тримає в себе завжди і тішиться ним замість старшого сина". Ти ж, пане, велів, і привели ми до тебе цього молодшого брата нашого, нині ж несподівано стався гріх серед нас, рабів твоїх. Прошу тому тебе, володарю, хай буду я рабом тобі, панові моєму, хай залишуся тут замість хлопця, лише хлопець нехай повернеться з братами до батька, бо я поручником за нього перед батьком став і через те не можу повернутися, щоб не бачити гіркої смерти батька нашого, який, коли не побачить цього меншого свого сина, зразу помре від безмірної печалі". Чувши ж розчулені слова і бачивши їх усіх, що із соромом і страхом стояли, і Веніямина бачив у роздертій одежі, що з плачем припадав до ніг вельмож, які попереду стояли, аби впросили Йосифа за нього, щоб відпустив його іти з братами, — збентежився в утробі своїй і не міг стриматися Йосиф, і звелів вельможним єгиптянам впити геть. І коли всі вийшли і лише брати його залишилися, підняв голос свій Йосиф із плачем, кажучи до них мовою єврейською: "Я — Йосиф, брат ваш, чи живий батько мій?" І не могли брати його відповісти на слова його, бо страхом сповнилися. Сказав же Йосиф до них: "Підійдіть до мене". І підійшли. І сказав: "Я — Йосиф, брат ваш, якого ж ви продали до Єгипту. І не з'їли мене звірі, як же ви батькові сказали, але продали ви мене ізмаїльтянам, і хапав тоді за ноги всіх вас і просився у вас, але ніхто з вас тоді не змилувався наді мною у скорботі моїй. І ось нині, брати мої, ніхто з вас печальний не буде, не страштеся ані не тужіть через те, але більше радійте, бо царюю я. І як же ви сказали спочатку батькові нашому, що в горах Йосиф з'їджений, так нині, ішовши з радістю, розкажіть йому, кажучи: "Живий син твій Йосиф, і царює, сидячи на престолі царському, і скіпетр тримає в руці царства Єгипетського". І коли було це слово Йосифа до братів, стали наче мертві зі страху і трепету, думали собі, скільки зла йому зробили. ї знову сказав до них Йосиф: "Хай не буде у вас страху через те, що продали ви мене: Бог привів мене сюди перед вами для збереження життя вашого, щоб прогодував я вас у голоді, бо ось два роки голод на землі, і ще п'ять років буде, в які не буде орання, ні сіяння, ні жнив. Не ви бо мене послали сюди, але Бог, і зробив мене наче батьком фараонові, і володарем цілого його дому, і князем усієї землі Єгипетської. Поспішіть-бо, ідіть до батька і скажіть йому все про мене, і про всю славу мою розкажіть, і приведіть його сюди скоро зі всім домом, хай тут годується. І впав Йосиф на шию Веніямина, плакав з радости, також і Веніямин обняв шию його і плакав. І, підійшовши, цілував Йосиф усіх братів, коленого з них, любов'ю негнівливою, як же йому, незлобливому, випадало. Чув же фараон і весь дім його, що брати Йосифові прийшли до Йосифа, звелів йому, щоб весь свій рід привів до Єгипту і дав їм землю найкращу. І обдарував Йосиф братів своїх багато великими дарами, золотом, і сріблом, і одягом гарним. Ще ж дав і вози, коней і ослів, щоб ними Яків з усім домом прийшов до Єгипту, і їжі досить на дорогу дав їм. Також і батькові своєму послав дари багаті і відпустив усіх з радістю до Якова. Заповідав же їм, кажучи: "Не сваріться зовсім на шляху, але спокійно ідіть поспіхом до батька і скажіть: "Так говорить син твій Йосиф: "Зробив мене Бог царем землі Єгипетської. Прийди, отче, в радості серця свого, хай побачу ангеловидне лице старости твоєї". Вони ж пішли швидко, досягли землі Ханаанської і сповістили батькові своєму все про Йосифа, слова його переказали. Чуючи ж ім'я Йосифа, Яків зітхнув і заплакав з болем і сказав їм зажурено: "Чому бентежите дух мій, щоб знову я згадав красу любого мені Йосифа? Чому серця мого печаль, пригашену в мені, знову хочете розпалити в душі моїй?" Не вірив Яків словам їхнім. І підійшов Веніямин, поцілував коліна батька свого і сказав йому: "Правдою є слова їхні". І показав йому книги, які послав Йосиф, і дари — і тоді повірив Яків, і здивувався, і ожив дух його в ньому, і сказав: "Велике це для мене, якщо живий Йосиф, син мій, іду й побачу його, доїси не вмер". Вставши ж, Яків зі всім домом своїм з поспіхом і радістю пішов до Єгипту до Йосифа, сина свого.