Коли ж пішов пресвітер, блаженна Євдокія, не відкладаючи свого до Бога навернення, зразу прикликала одну з рабинь і сказала їй: "Якщо хтось із тих, що хоче мене бачити, прийде сюди, бажаючи зайти до мене, пильнуй, аби не довідався, що вдома я, і щоб ніхто ніяк же йому про мене не розказав, але кажіть, що у віддалене село пішла і маю там затриматися немало часу через якусь потребу. Накажіть воротареві з погрозою, щоб нікого сюди не впускав. Хай зупиняться всі справи наші в домі моєму, і ті наїдки, що їх готують щоденно на трапезу мою, хай не вносять сюди відтепер. Замкніть же великі ворота дому, аж поки не звелю відчинити, і все на правдоподібність моєї відсутности влаштуйте". Так рабині заповівши, звернулася до блаженного Германа і сказала йому: "Прошу тебе, отче, розповідж мені, чому ви, монахи, в пустельних живете місцях, насолоду спільного з людьми життя покидаючи? Хіба більшу в пустелях знаходите насолоду?" Відповів блаженний Герман: "Ні, донько, нічого такого, що насолодою вважаєш, в пустелях не знаходимо, покидаємо ж гради і світську насолоду і втікаємо в пустелі лише для того, аби втекти від суєтної погорди й умертвити тілесні пристрасті голодом, спрагою, трудами, бідним одягом і всього необхідного нестачею, аби залишитися далеко від легких для прогрішення місць: легко-бо впасти в гріх тим, що в граді живуть, то природна неміч їх перемагає, то диявол їх зваблює, то бачення гарних лиць і чуття блудних слів — звідти-бо родяться нечисті помисли й осквернюють душу. Перед оскверненою ж душею закритий вхід до Небесного Царства, допоки не очиститься покаянням. Престол світла-бо вічного, і справжньої веселости, і неоманливих насолод на небесах є, немає ніякої пітьми печалей і горя ані поганих діл. Ось почуй, чому ми в пустелі відходимо; аби пильнуватися від гріха в наступні дні життя нашого, попередні ж наші прогрішення суворістю пустельного перебування щоб очистити, і так робимо собі вільний вхід до того блаженства. Про це все старання і турбота наша — аби тіла наші пильнувати неоскверненими від діл нечистих, ум же наш бережемо від помислів злих неушкодженим і чужим для усілякої злости, і лукавства, і лицемірности, нарікання, і наклепів, і заздрости, і люті, і гніву — і так подібні будемо на ангелів, як же сповістив нам святими своїми устами Христос у Євангелії. Багатство ж тому, хто любить його і ненаситно збирає, зовсім не допоможе здобути Небесного Царства - він є наче мертвий, що лежить у гробі бездіяльний. Якщо хочемо гріхам нашим прощення отримати, постараймося в подальший час життя нашого шляхом заповідей Господніх прямувати, правди й істини стежкою ходячи і, наче одяг, розшматуймо жалем за гріхи серця наші й ненастанним до Бога ззиванням. Так-бо обітремо сморід гріховний, про нього ж говорить Давид: "Засмерділися і зігнили рани мої, від лиця безумства мого". А щоб завжди нам співати в молитві слова Господні, які Давид згадує: "Наскільки солодкі (говорить) слова твої, понад мід, для уст моїх". Настільки ж солодкими є слова Господні, що перевищують всіляку насолоду всіх найсолодших страв, і найкоштовніших напоїв, і більше зміцнюють душу, аніж їжа тіло. Через те говорить про них Божественне Писання: "Вино веселить серце людині, і хліб серце людині зміцнить", знаменуючи тим вином і хлібом заповіді Господа нашого Ісуса Христа, які є для душі людської наче хліб і вино, і в міцності та веселості серця виймають грішника зі всіх діл нечистих й оправдовують того, хто навертається до Господа, якщо в них [заповідях] людина старанно й ненастанно научається. Відклади гарний одяг, у смиренніший одягнися, підійди цілою думкою до покаяння благими ділами і сій багато сліз на землі, щоб пожати на небесах радість і вічну веселість. Плачем погаси піч гріхів своїх, аби так сподобитися втішання від Господа, і увійдеш у радість праведних. Оплакуй беззаконня свої, якими диявол дав насолоду в серці твоєму, щоб заради сліз твоїх ангел, випрошувач спасення, наблизився до тебе, висушив смердючу багнюку тління, в якій ти довго валялася, куди вкинув тебе й утримував там усього злого виконавець, аби відтепер ти стала учасницею райських насолод. Печаль І тягар навзаєм вчини тому, хто тебе, насолодами зваблюючи, обтяжив гріхами. Старанно працюй для Бога, аби світла негаснучого спадкоємницею виявитися, і, наче бджола, доброю трудівницею будь, з багатьох святих діл правду збирай і Богові угодити завжди намагайся". Ці Германові слова вельми запали Євдокії в серце, яке було приготоване пам'яттю про раніше сказане. Переживала-бо через гріхи, в гарячці духа кинула себе перед ногами його, кажучи: ''Прошу тебе, чоловіче Божий, діло, яке ти почав щодо мене, докінчи благочесно й постав мене чистою перед Богом своїм, не для того, щоб стала я наругою тим, які хочуть мене звабити, але щоб, закінчивши розпочате діло, сподобилася блаженства через твої спасенні повчання. Не забирай іконописної руки від дошки приготованої, допоки в мені досконало Христа не зобразиш". Герман відповідав їй: "Перебувай, донько, в страху Господньому і, замкнувшись у кімнаті своїй, молися до Нього ненастанно зі сльозами, допоки не знищить і не очистить зовсім гріхів твоїх і не зробить так, що перестанеш сумніватися в милосерді Його, добрий-бо є і милостивий Господь наш Ісус Христос, скоро явить тобі милість свою і благодаттю своєю утішити тебе не забариться". Це промовивши, блаженний Герман помолився за неї до Бога і, знаменням хресним знаменувавши, замкнув її в ложниці, пообіцявши на сім днів затриматися задля неї в Іліополі.