ючи серце своє, як добру землю, для прийняття насіння Божого слова сприйнятливе, погодилася з нареченим у всьому, повірила в Христа і дівство своє нетлінним берегти обіцяла. І жили ті двоє святих у нерозтлінній чистоті дівочій, як брат зі сестрою чи, краще сказати, - як два Ангели Божі, духом любови до Господа по-серафимськи палаючи, Господові ж скоряючись. Після того Конон блаженний і батьків своїх переконав відректися під ідолів і до Христа їх привів, і хрестив батька, і матір, і нарече ну свою. І всі догоджали Богові, настановляв і навчав їх Ко нон святий. Батько ж його - блаженний Нестор і мучениць кого вінця сподобився: вбили його ідолопоклонники, бо їм противився, викриваючи їхній блуд. Через якийсь час мати святого, блаженна Нада, переставилася до Бога в доброму ісповіданні, тоді і свята діва Анна, заручена йому невіста, до світлиці нетлінної небесного Жениха Христа відійшла. Похо вав їх святий Конон в одному гробі і жив сам у Бозі, в бога мисленні вправляючись, постом, і трудами, і цілонічними мо литвами умертвлюючи своє тіло, підкоряючи його духові. Даний же йому благодаті Святого Духа скарб таїв до часу явлення свого, який настав через досить років, у дні вже старости його. Почалося це так. Була у краї тому печера одна страшна і темна — у місцях пустельних і горах непрохідних. Було там капище ідольське і бісівське мешкання, і стояв там ідол кам'яний великий нечистий — бога Аполлона, його ж Ісаврійський край найбільше шанував. І був звичай ісаврій цям щороку в день нечистого свята Аполлонового збиратися там із жертвами і здійснювати те богомерзенне святкування. Одного-бо року, коли свято те відбувалося і всі в граді до капища в печері іти готувалися, Конон святий зрушився духом, у град прийшов і, бачивши багато люду, одних на конях озброєних, инших же піших, як на війну приготованих, проголосив до них, кажучи велегласно: "Мужі ісаврійські, зачекайте трошки, до вас-бо моє слово. Нащо в такий образ ополчення одягнулися, хіба якась рать несподівано на край наш напала і на війну вас викликає?" Вони ж казали: "Ні, але до бога Аполлона ідемо, принести йому жертву і свято зробити". Сказав до них святий: "І хто то Аполлон? Довідатися від вас хочу. І яка його сила?" Вони ж казали: "Він покровитель наш і все добре для нас влаштовуй, і зміцнює нас у війнах, як же зміцнював і батьків наших, які й передали нам цей звичай святкування". Святий же питав їх, насміхаючись із них: "Чи ви коли чули від бога свого голос чи яке слово?" Вони ж казали: "Ні, але від батьків наших прийняли звичай вірити в нього". Сказав до них святий Конон: "Батьки ваші, як безсловісні звірі, в омані були, не знаючи правдивого Бо га. Якщо б Його знали, не мали б такого старання до глухого, і німого, і нікчемного ідола. Дайте ж мені владу над богом вашим, і я покажу вам, кого ви шануєте і ким є бог ваш. Помажу його чорнилом — чи зможе себе помити? Молотом залізним розіб'ю його — чи зможе знову у своєму залишитися образі? Подам йому їжу — чи простягне руку, візьме і почне їсти? Доки безумними будете і цього не будете розуміти? Послухайте мене, бо і я вашого роду, але чужий діл ваших. Покиньте ідолопоклонство, і навчу вас, якого шанувати Бога і поклонятися Тому, Хто у Вишніх сидить, Він-бо є Богом невидимим, який все бачить, Творцем неба, і землі, і моря, і всього, що в них. Царем міцним і сильним. Він рятує рабів своїх І губить ворогів своїх, які поклоняються ідолам і жертви приносять бісам. Він не потребує жертв кривавих, але хоче, щоб знали Його ті, що приходять до Нього без зла і лукавства, і щоб повірили в Нього, знаючи, що Він є істинним Богом, Отцем єдинородного свого Сина — Господа нашого Ісуса Христа, що з Отцем не розлучається, з Ним же і віки створив. Йому ж Дух Святий є спільником життя і царства, що від Отця ісходить. Три ж особи є Божеством одним — Бо гом. Вогонь спалює тих, що ненавидять Його, кумирослужителів, Він любить тих, що люблять Його, і прославляє тих, що прославляють Його. Милосердний є понад міру і милостивий до всіх, що вірять у Нього і прикликають Його правдою". Те і більше святий говорив, збентежився народ, і було галасу багато, одні-бо кинулися на нього, вбити його хотів ши, инші ж боронили, не даючи на нього руки покласти, і хотіли щось більше від нього почути. І, ледве вгамувавши бунт народний, сказали до святого: "Як можеш переконати нас, що Бог більший від нашого бога Аполлона, його ж ми під усіх богів маємо шанованішим? Покажи нам якесь знамення про Бога твого, щоб повірили ми в Нього". Конон же святий, бачивши, що знамення просять, поклав надію на Бо га і сказав до них; "Ось багато з вас чоловіків на конях і пі ших, молодих і міцних юнаків немало, ходімо-бо всі до печери Аполлонової, на місце зборів ваших, спочатку ви, я ж, як старий, за вами. Даймо ж слово один одному: хто кого випередить, того Бог є великий, і правдивий, і вірити в Нього належить. Якщо ви на конях і піші, і юнаки міцні, мене, старого та немічного тілом, випередите і першими місця І Аполлонового досягнете, то ваш бог великий вам буде. Якщо я, старий і піший, вас випередивши, дійду туди, то мій Бог більший від вашого бога і вірити в мого Бога змушені будете". І всі слово це схвалили й уклали зі святим Кононом угоду, кажучи собі: "Цей старець хіба за чотири дні зможе дійти туди", — далека-бо й нелегка була дорога, через високі гори і провалля глибокі. І взялися всі швидко іти, покладаючись хто на коней своїх, хто на ноги свої. А святий Конон після них ішов і трудився, поспішаючи. Помолився ж до Бога, і зразу став перед ним святий архистратиг Михаїл, підняв його і поставив за одну хвилину на місці тому, куди поспішав. Тих, що рухалися на конях, і піших, збентежив архангел невидимо, і заблукали в горах і хащах, падаючи з круч гірських і розбиваючись, самі, і коні їхні, і не могли цілий день той і цілу ніч потрапити до Аполлонової печери ані впізнати дороги, куди йдуть. Зранку ж Конон святий вийшов назустріч їм, і, побачивши його, вони дивувалися. Він же почав присоромлювати їх, кажучи: "Чому полінувалися прийти швидко, я-бо чекав на вас довго, знудився і знову до вас вернувся". Бони ж втомлені були вельми, розповіли святому все, що з ними трапилося, і просили його, щоб скерував їх на дорогу до Аполлонового місця. Він же, йдучи перед ними, довів їх туди і сказав їм: "Ось мій збувся заклад, я вас випередив, першим сюди прийшов, належить тепер вам визнати, що великим є мій Бог, і повірити вам у Нього. Вашого ж бога дайте мені у володіння, щоб я зробив йому помсту, бо дотепер обманював вас". Вони ж кричали: "Ні, не клади вини на бога нашого і не смій нарікати нього, ми-бо винні, адже, зблудивши з дороги, затрималися". І так, не дотримавши утвердженого закладом слова, образу святому зробили. Сказав же до них святий: "Якщо не вірите Богові моєму, то чи повірите богу вашому, коли щось до вас промовить, і чи виконаєте його слово?" Вони всі промовили: "Якщо тільки почуємо, що бог наш щось промовляє, зразу слово його виконати готові, віримо-бо йому без сумніву". І знову склали зі святим угоду, і слово, міцніше від попереднього, утвердили, аби повірити слову, яке бог їхній промовить. Став же святий перед печерою тою, що була капищем Аполлоновим, окликнув великим голосом до ідола: "Тобі кажу: велить тобі Господь мій, Ісус Христос: вийди з капища свого і прийди до мене сюди". І зразу бездушний ідол встав, наче живий, затремтів, впав з місця свого і, валяючись, котився по землі до святого і, коли близько був, підвівся із землі і став просто перед святим Кононом. Усі ж люди великим страхом охоплені були, зойкнули з жаху, і кричали вельми, і втікати кинулися. Святий спинив їх рукою і, не боятися кажучи, ледве стримав їх. І галас стишивши, знову до ідола звернувся, і всі з увагою пильно дивилися, що ще має бути. Сказав же святий до ідола: "Скажи нам, бездушний ідоле, хто є Богом справжнім? Чи ти, чи Господь мій Ісус Христос, якого я проповідую?" І зразу ідол кам'яні свої руки з трепетом до неба здійняв, великим голосом людським промовляючи, сказав: "Один істинний Бог, якого ти проповідуєш, - Христос". Те сказавши, впав і розбився. Коли сталося те чудо, весь люд великим закричав голосом, кажучи: "Один є Бог істинний — Бог Конона. Він переміг". І повірило багато людей в Христа Бога, і ідолів розбили, хрещення святе прийняли. А инші, озлоблені, все одно перебували в невір'ї і тяжко через зруйнування ідола Аполлона сумували. Проте пізніше і тих переконали: бачили-бо вони різні чуда від Конона святого.