Закінчилося вже сім років страждань святих у путах і в'язниці тій тісній і скорботній, де ж удень і вночі в молитві перебували, Давидові безперестанно псалми співаючи і дякуючи Богові за Провидіння щодо них, які минулі життя їхнього літа, проведені в насолодах і широті прогрішень у розкошах, такою великою очищує скрутою і скорботою і що в настільки довгому зміцнює їх терпінні, про яке ж раніше ані подумати не могли. Коли вони так страждали, Вадітзис, той апостат, що град Аморію варварам передав і від Христа відрікся, до в'язниці прийшов на п'ятий день березня-місяця. Заходило вже сонце, коли він одного з в'язнів, що колись у пана Константина-патриція був нотарієм, на ім'я також Константин, через щілину прикликавши, сказав йому таємно: "Знаєш, премудрий муже, яку багато років і аж дотепер маю любов до пана твого патриція Константина. Нині ж стало мені відомо про раду князя, що завтрішнього дня убити вас хоче, якщо не приймете його віри, Я прийшов про те сповістити вам. Ти-бо порадь своєму панові врятуватися від смерти вдаваним до сарацинської віри погодженням, але й ти так само вчини. Думкою ж ніяк не відійдете від християнської віри, але тільки вдавано погодитеся з князем через біду, що загрожує, і милостивий буде до вас Христос". Боголюбивий же муж той, правицею хресне знамення на собі зобразивши, відповів тому супостатові: "Відступи від нас, діячу беззаконня". І пішов той від нього. Пан же Константин-патрицій спитав Константина-нотарія, хто прикликав його до щілини і з якої причини. Він же не хотів перед усією дружиною розповідати, аби часом хтось, забоявшись смерти, не почав бентежитися і думкою вагатися, взяв осібно пана Константина і розповів йому, що сповістив Вадітзис. Константин же патрицій, дякуючи Богові, сказав: "Воля Господня нехай буде". Тоді до дружини своєї звернувся, кажучи: "Перебуваймо, браття, цю ніч у молитві". І, вставши, всі молилися, Давидові псалми співаючи до світанку. Зранку ж дуже рано воєвода один грізний, від князя присланий, з воїнами озброєними до в'язниці прийшов і, святих сорока двох мучеників із внутрішньої темниці вивівши, загороду ж зовнішніх дверей замкнути звелівши, питав їх, кажучи: "Скільки літ сидите в ув'язненні цьому?" Відповіли святі: "Про відому річ нащо питаєш? Сьомий рік закінчується, відколи ми тут замкнені". Сказав воєвода: "За такий довгий час не зрозуміли, яке вам людинолюбство вірніший наш князь виявляє? Ось-бо скільки років жаліє вас, мігши давно стратити, належить-бо доброті його, до вас виявленій, бути вдячними, молитися ж за нього і любити його з усього серця". Сказали святі: "Закон наш велить нам молитися за гонителів наших і тих, що чинять нам напасть і образи, тому й за вашого князя до Бога ми молилися. А щоб любити його з усього серця — неможливо, боронять-бо нам слова пророка святого Давида, який до Бога так промовляв: "Тих, що ненавидять тебе. Господи, я зненавидів"'. Сказав воєвода: "Як то може бути, аби хтось, який ненавидить когось, молився за нього? Справді брешете, коли кажете, що молитеся за князя, якого ж ненавидите". Сказали святі: "Правду говоримо, що молимося до Бога, аби просвітив потьмарені невірством душевні його очі, щоб він пізнав путь правди і шанував Бога благочесно, прийнявши істинну християнську віру замість тої, оманливої, яку нині має і вважає її правдивою. І якщо б правдиву віру пізнав і прийняв її, тоді б не лише полюбили його з усього серця, а й шанували його вельми, за словами Давида: "В мене дуже шановані друзі Твої, Боже". Сказав воєвода: "Чи настільки безумні грецькі і римські князі, думаючи, що такий наш народ, настільки великий, міцний і сильний, без промислу Божого міг бути зібраний? Або якщо б нас ненавидів Бог, не було б щодо нас ніякого промислу — не помножилися б ми, не змогли б такими бути, як є нині, як же і самі бачите". Відповідали святі: "Не про це ми говоримо, що ви без Божого промислу. Хто ж Його промислу позбавлений? Навіть той, хто не відає Бога, навіть якщо безчестить Його безсоромно, проте Божим промислом на землі живе і рухається. Але про це ми говоримо, що ви неправильно вірите в Бога істинного: визнаючи Його творцем всього видимого і невидимого творіння, з Нього ж насміхаєтеся, кажучи, що Він як усього доброго, так і всього злого є творцем і причиною: істини і брехні, правди і неправди, смирення і гордині, лагідности і гніву, цнотливости і блуду нестримного й инших доброчинств і протилежних їм злодіянь, їх тут перераховувати детально не потрібно. І коли б ваші слова про Бога були правдою, чи ви казали 6, що маєте правильне пізнання Бога. Але наскільки відрізняється пітьма від сонця, настільки відрізняється ваше від правдивого ісповідання. То як не викривати нам вас, коли вважаєте, що лише ви маєте правдиве пізнання Бога, насправді ж його не маєте. І закономірно, що ненавидить Бог вас, хоч і промислом Його ви утримуєтеся". Сказав воєвода: "Хіба про иншого ви говорите Бога — всього злого і всілякого гріха творця? То як, будуть два боги: один добрий, а другий злий? І як може стояти світ, коли два боги між собою воюють?" Відповіли святі: "Не кажемо ми, що инший бог, творець зла, відрізняється від Бога, Творця всього доброго, не буде того. Але кажемо, що знайшовся один із ангелів, який самовладною вільною своєю волею противником доброго себе ретельно вибравши і те полюбивши, спершу возненавидів Бога, Творця свого, тоді й людину. Має він допуст випробовувати нашу вільну волю: чи ми до Бога прагнемо, чи його спокусливому повчанню скоряємося. Ви-бо