ків і аж дотепер маю любов до пана твого патриція Константина. Нині ж стало мені відомо про раду князя, що завтрішнього дня убити вас хоче, якщо не приймете його віри, Я прийшов про те сповістити вам. Ти-бо порадь своєму панові врятуватися від смерти вдаваним до сарацинської віри погодженням, але й ти так само вчини. Думкою ж ніяк не відійдете від християнської віри, але тільки вдавано погодитеся з князем через біду, що загрожує, і милостивий буде до вас Христос". Боголюбивий же муж той, правицею хресне знамення на собі зобразивши, відповів тому супостатові: "Відступи від нас, діячу беззаконня". І пішов той від нього. Пан же Константин-патрицій спитав Константина-нотарія, хто прикликав його до щілини і з якої причини. Він же не хотів перед усією дружиною розповідати, аби часом хтось, забоявшись смерти, не почав бентежитися і думкою вагатися, взяв осібно пана Константина і розповів йому, що сповістив Вадітзис. Константин же патрицій, дякуючи Богові, сказав: "Воля Господня нехай буде". Тоді до дружини своєї звернувся, кажучи: "Перебуваймо, браття, цю ніч у молитві". І, вставши, всі молилися, Давидові псалми співаючи до світанку. Зранку ж дуже рано воєвода один грізний, від князя присланий, з воїнами озброєними до в'язниці прийшов і, святих сорока двох мучеників із внутрішньої темниці вивівши, загороду ж зовнішніх дверей замкнути звелівши, питав їх, кажучи: "Скільки літ сидите в ув'язненні цьому?" Відповіли святі: "Про відому річ нащо питаєш? Сьомий рік закінчується, відколи ми тут замкнені". Сказав воєвода: "За такий довгий час не зрозуміли, яке вам людинолюбство вірніший наш князь виявляє? Ось-бо скільки років жаліє вас, мігши давно стратити, належить-бо доброті його, до вас виявленій, бути вдячними, молитися ж за нього і любити його з усього серця". Сказали святі: "Закон наш велить нам молитися за гонителів наших і тих, що чинять нам напасть і образи, тому й за вашого князя до Бога ми молилися. А щоб любити його з усього серця — неможливо, боронять-бо нам слова пророка святого Давида, який до Бога так промовляв: "Тих, що ненавидять тебе. Господи, я зненавидів"'. Сказав воєвода: "Як то може бути, аби хтось, який ненавидить когось, молився за нього? Справді брешете, коли кажете, що молитеся за князя, якого ж ненавидите". Сказали святі: "Правду говоримо, що молимося до Бога, аби просвітив потьмарені невірством душевні його очі, щоб він пізнав путь правди і шанував Бога благочесно, прийнявши істинну християнську віру замість тої, оманливої, яку нині має і вважає її правдивою. І якщо б правдиву віру пізнав і прийняв її, тоді б не лише полюбили його з усього серця, а й шанували його вельми, за словами Давида: "В мене дуже шановані друзі Твої, Боже". Сказав воєвода: "Чи настільки безумні грецькі і римські князі, думаючи, що такий наш народ, настільки великий, міцний і сильний, без промислу Божого міг бути зібраний? Або якщо б нас ненавидів Бог, не було б щодо нас ніякого промислу — не помножилися б ми, не змогли б такими бути, як є нині, як же і самі бачите". Відповідали святі: "Не про це ми говоримо, що ви без Божого промислу. Хто ж Його промислу позбавлений? Навіть той, хто не відає Бога, навіть якщо безчестить Його безсоромно, проте Божим промислом на землі живе і рухається. Але про це ми говоримо, що ви неправильно вірите в Бога істинного: визнаючи Його творцем всього видимого і невидимого творіння, з Нього ж насміхаєтеся, кажучи, що Він як усього доброго, так і всього злого є творцем і причиною: істини і брехні, правди і неправди, смирення і гордині, лагідности і гніву, цнотливости і блуду нестримного й инших доброчинств і протилежних їм злодіянь, їх тут перераховувати детально не потрібно. І коли б ваші слова про Бога були правдою, чи ви казали 6, що маєте правильне пізнання Бога. Але наскільки відрізняється пітьма від сонця, настільки відрізняється ваше від правдивого ісповідання. То як не викривати нам вас, коли вважаєте, що лише ви маєте правдиве пізнання Бога, насправді ж його не маєте. І закономірно, що ненавидить Бог вас, хоч і промислом Його ви утримуєтеся". Сказав воєвода: "Хіба про иншого ви говорите Бога — всього злого і всілякого гріха творця? То як, будуть два боги: один добрий, а другий злий? І як може стояти світ, коли два боги між собою воюють?" Відповіли святі: "Не кажемо ми, що инший бог, творець зла, відрізняється від Бога, Творця всього доброго, не буде того. Але кажемо, що знайшовся один із ангелів, який самовладною вільною своєю волею противником доброго себе ретельно вибравши і те полюбивши, спершу возненавидів Бога, Творця свого, тоді й людину. Має він допуст випробовувати нашу вільну волю: чи ми до Бога прагнемо, чи його спокусливому повчанню скоряємося. Ви-бо ним у блуд приведені, зло його брехливо приписуєте зовсім безпристрасному й незрадливому Богові". Сказав воєвода: "Проте пророк наш Магомет навчає, що всесильний Бог творцем є всього злого діла людського, так само, як і доброго". Відповідали святі: "Иншого, як видно, бога він тут оманливо винайшов, як же колись елліни агатодемона винайшли і його вам подали, щоб ви кланялися йому. Такого бога нема ані ніколи не буде. Ми ж істинного Бога пізнали і Його ісповідуємо, у Старому Завіті — від святих пророків, у Євангельській Благодаті — від святих апостолів Христових проповідуваного, Творця всього добра. Иншого ж бога зовсім не знаємо". Сказав воєвода: "Чи не хочете сьогодні з вірнішим протосимволом, князем нашим, разом піднести молитви Богові за звичаями нашої віри? З тої причини я посланий до вас. Знаю, що дехто з вас те отримати бажає. Коли за те прославлених побачать инші, оплакуватимуть свою безрозсудну і вперту непоко ру". Відповідали йому всі святі єдинодушно: "Молимося до єдиного істинного Бога, щоб не лише протосимвол — князь ваш, але й ти і весь рід сарацинський від нечестивого Магометового блуду відступили, Богові ж єдиному, якого пророки й апостоли Христові проповідували, достойну віддали честь і поклоніння. Нам же не буде такого, щоб покинули ми світло і переходили в пітьму добровільно". Сказав воєвода: "Дивіться, що говорите, щоб не каялися потім, не мине-бо кара велика ту вашу непокору". Святі мовили: "Богові безсмертному і праведному душі наші вручаємо і на Нього уповаємо аж до останнього нашого подиху, і віри, яку в Нього маємо, не відречемося". Знову сказав до них воєвода: "Засудить вас у день Страшного Суду сирітство дітей ваших і дружин ваших удівство, бо їх всіх нині ви позбуваєтеся, не погоджуючись з волею княжою, відрікаючись від його віри. Міг би великий наш князь цареві вашому нинішньому, що юним хлопцем є, звеліти, аби відпустив сюди до вас ваших жінок і дітей. Але й нині, якщо навернутися погодитеся і приймете пророка Магомета, усіх, як же я сказав, домашніх ваших скоро побачите, їх же бачивши, вельми зрадієте. У грецькому-бо краї жінка Теодора нині з малою дитиною Михаїлом царює, вона не може супротивитися велінню великого протосимвола нашого. А про багатство і маєтки не турбуйтеся. Єгипетські податки, що на один рік вам, як друзям своїм, милостивий наш князь дасть, настільки збагатять вас, що і внукам вашим до десятого роду буде всіляких благ предостатньо". Тоді, наче єдиними устами, возвали святі: "Анатема Магомету і всім, хто ісповідує його пророком".