Відповів святий Кандид: "Не лише честь воїнську, але і самі тіла наші забери від нас, нічого ж для нас нема дорожчого, нічого ж почеснішого від Христа, Бога нашого". Тоді звелів князь камінням в уста святих бити. Кандид же святий ска зав: "О князю пітьми і всього беззаконня учителю, почни те робити і побачиш помсту". Воєвода ж, зубами заскреготавши, сказав до слуг: "О погані слуги, чому скоро не робите того, що вам наказано?" Слуги ж, взявши каміння, коли на святих кидати хотіли, кидали один на одного і взаємно один одного побивали. Святі ж мученики, те бачивши, міцніли в Господі і ставали сміливішими. Князь же на гнів зрушився, схопив камінь і кинув в одного зі святих. Камінь же той вдарив воєводу в лице і розбив йому уста. Тоді святий Киріон сказав: "Вороги, що борються з нами, знемогли і впали", справді "увійде зброя їхня в серце їх і луки їхні зламаються". Воєвода сказав: "Клянуся богами моїми, що чари якісь у них перемагають". Святий же Домн сказав: "Так мені Христос, що Бог перемагає, лиця-бо ваші безсоромні, які говорять на Сина Його неправду, сорому сповнив. Чи не соромишся, безумче і підземної пітьми сповнений дияволе, чужий всілякій істині, спокус сіяче, ти, голово диявола, Агриколаю, а князь же з тобою, ошиб є люті, обидва ви — слуги сатани. Чи, завдаючи нам мук перший раз, не переконалися в Божій силі, що є з нами, але починаєте инші муки?" Слуги ж катівські сказали до святих: "О збезумілі вороги богів наших і милости їхньої чужі! Чому не принесете їм жертви?" Відповідав Киріон: "Ми одного Бога шануємо, Сина Його Ісуса Христа і Святого Духа. І подвигу нашого течію сміливо завершити намагаємося, щоб, перемігши звабу вашу, безсмертного життя вінці прийняти". Князь же звелів знову відвести їх у в'язницю, аби подумати, що має з ними робити. Святі ж, коли в темниці замкнені були, почали співати: "До Тебе, що живеш на небі, піднесли очі наші, це як очі рабів до руки панів їхніх, так очі наші до Господа Бога нашого, допоки не ущедрить нас". Після молитви ж до шостої години ночі був до них голос явленого Господа, який мовив: "Хто вірить у Мене, і умерши, живим буде" Будьте відважні і не бійтеся мук короткочасних, швидко-бо минуть, трохи потерпіть, за конно постраждаєте, щоб вінці прийняти". Таким від Христа Господа втішанням святі підкріплені були, проводили ту ніч, веселячись духом. І коли засіяв день, велінням катів із в'язниці перед лиця їхні були приведені. І говорили до нечестивих тих суддів: "Робіть з нами, що хочете, ми-бо християни, не погодимося поклонитися ідолам". Коли святі те говорили, видно було диявола, який при Агриколаєві стояв, тримаючи у правиці меч, лівою ж рукою змію, і говорив на вухо Агриколаєві: "Ти мій, подвизайся". Тоді воєвода з князем веліли всіх святих сорок мучеників, зв'язаних, тягнути до озера. Є біля града Севастії озеро, яке має води багато. У той час, коли святі мучені були, настала зима і лютий був мороз із вітром великим. Нагі-бо посеред озера були поставлені, коли день уже до вечора схилявся, і приставлені були воїни, і сторожа в'язнична, щоб стерегти мучеників. Була ж обабіч озера лазня тепла, навмисне на те приготована, щоб, коли якийсь мученик від морозу знеможе, захоче погодитися на ідолопоклоніння і з води вибіжить, міг зігрітися в тій теплій лазні. І була перша година ночі, і мороз прелютий брався — тіла святих ледом померзали, розпадалися від морозу лютого. Один із них не зміг терпіти, відлучився від святого того лику і побіг до лазні. Коли ж торкнулася нога його порогу лазні, ледве тепло відчув — зразу, відігрівшись, упав мертвий. Святі, коли бачили того втікача, що від них біг, єдиними устами і в один голос до Бога скрикнули: "Коли в ріках прогніваєшся, Господи, коли в ріках гнів Твій, чи в морі прагнення Твоє, той, що відпав від нас, як вода пролилася, і розсипалися кості його, ми ж не відступимо від Тебе, допоки не оживиш нас, і Ім'я Твоє не призовемо, Його ж хвалить усе творіння, змії і всі безодні, вогонь, град, сніг, лід і дух бурі. Ходячи по морі, як по сухому, і лютуючі хвилі помахом руки своєї вгамовуючи, і нині той же Ти, Господи. Ти, що вислухав молитви Якова, який утік від погроз брата Ісави, Ти, що поміг Иосифу і від напасти його врятував. Ти, що почув Мойсея, дав знамення і чуда в Єгипті проти фараона і людей його, що розділив море і людей своїх в пустелю вивів, Ти, що послухав апостолів своїх святих, почуй і нас, Господи, щоб не потопила нас буря водна ані не пожерла нас глибина, бо зубожіли ми вельми. Поможи нам, Боже, Спасителю наш, бо стоїмо в глибині водній і мокнуть ноги наші в крові нашій. Звільни нас від тягаря і лютість повітряну вгамуй, Господи, Боже наш, на Тебе уповаємо, що6 не осоромилися ми. Нехай розуміють усі, що ті, які до Тебе взивали, спаслися".