Ясон же, ігемон, до святого сказав так: "Кодрате, якщо того шануєш Бога, його ж благодіяннями з юности своєї насолодився, добре робиш, вдячним виглядаєш. Але знай, що. проповідуючи Христа, який був людиною, природу Божу робиш суєтною". Сказав Кодрат святий: "Якщо хочеш, ігемоне, гнів відклавши і лють змінивши на лагідність, правду побачити, то про великі речі, хоч і нелегко про те говорити і я на те не годжуся, дещо скажу". Сказав ігемон: "Про Христа розумування ваше ясно відкрий нам". Тоді сказав святий Кодрат: "Початок буття світу — з Божою волею був, через слово ж Його створився і силою Духа Святого утвердився — так-бо хотів Отець. А тим Словом, що створило все творіння, є Син, а утвердив Дух Святий. Коли всі ж речі прекрасні і найкращі з визначенням їх початку і кінця Бог створив, захотів Творець, аби той, хто тими благами, які Він створив, буде насолоджуватися, дякуючи. Творця славив. Створив-бо рід людський, щоби йому все видиме подати у спадок, і вдихнув першому чоловікові дух життя, ввів його у рай, який є місцем насолод невимовних. Той же, зі створеною йому помічницею бачивши розмаїття гарних речей, зрадів і володіння райських садів прийняв для насолоди. Думали ж прабатьки наші, що, наскільки надзвичайно влаштував їх Бог у раю, достойно є дякувати своєму Творцеві і благодійникові, і так шляхом чеснот почали йти і Богом дану їм заповідь, щоб не куштувати з одного дерева, берегли. Але звабник, лукавий диявол, люттю кидаючись, в устах лукавство, всередині ж зло носячи, отруту, що в ньому була, виблював із заздрости до них, хотівши їх такого райського життя позбавити. Нищачи честь їхню, вклав їм бажання до переступлення Божої заповіді, що погодилися з тою лукавою радою. І було так, що ті, які жили в раю з Богом, відпали від благодаті Божої і позбулися раю — вигнані з нього. З того часу почали в бажаннях суєтних, наче гріховними путами зв'язані, бідувати ті, що спершу були учасниками Божої Слави. Проте Бог над творінням своїм змилосердився і, на неміч людську милостиво зглянувшись, захотів не божеством невидимим, але у плоть вбраним до нас, окаянних і втрачених, прийти і пожити, щоб так від пут ворожих звільнити нас — тих, що царству смерти поневолені, повернути нас на свободу і від загибелі визволити. Благоволив-бо, що Слово Його наприкінці літ, у Пречистій Діві Богородиці вселившись, через втілення вбралося в людину. Пречиста ж та Діва, зачавши від Духа Святого, Бога в тілі породила. І так очам людським воістину видно було в тілі Бога, якого ж Христом називаємо. Він-бо себе для людського пізнання виявив, Бог цей ІСТИННИЙ, Й істинно в чоловіка від Діви одягнувся і, проти супостатної влади воюючи, межі вишнього царства свого поширив, емерти-бо устави скинув і її пелени розірвав силою божественною, ад зруйнував і вивів звідти прабатьків з багатьма людьми, що від них походять, — і Спасителем нарекли Того, Хто першим усі народи і краї з погибелі врятував. Доброти ж своєї скарби відкривши, захотів, аби дари Його для всіх були спільними. І, визволивши всіх зі смути катівської, спадок свій від згуби вільним і цілим береже. Ніщо ж бо для Нього не є таємним: ані початок народження нашого, ані довгота чи короткість життя, ані відхід смертний, ані щось инше не є невідомим. Але те, що Отчим законоположенням уставлено. Синові до виконання є явне і відоме. Це той Христос, якого ми проповідуємо. Це Той, Хто турбується про спасення роду людського, це Той, Хто подає нам невичерпне багатство своєї благодаті. Він завжди і всюди є для тих, що служать Йому, — завжди присутній і допомагає". Ігемон же, хоч і дивувався словам святого Кодрата, проте сказаній істині вірити не хотів. "Про речі високі, Кодрате, брехню говориш, видається мені, бо підпорядковуєш Бога бентегам людським. І про Нього кажеш, що зміг вміститися в лоно діви, яка Його в утробі носила і породила. І так розповідаєш про одного Бога, якого видно було на землі, що носив тіло людське, про иншого ж — що деінде є істинний Бог", Сказав святий Кодрат: "Таїнства благочестя нечестивим людям випробовувати не годиться: бо не мала є то річ для пізнання, ані легко нікому не відкривається, ані ми не дозволяємо невірним переглядати святе. Добровільно Син Божий себе смирив, схилився до рабського образу, і Бог захотів стати людиною, аби витягнути нас із рабства бісівського. Ти ж, невірства і безбожництва сповнений, цього зрозуміти не можеш. Знай же, що ані підступним своїм лукавством, ані гнівними своїми погрозами не відкинеш нас від Христа, Господа нашого". Тоді ігемон доброго раба Христового звелів оголеного залізом сильно бити. Слуги ж найнемилосердніші із жорстокістю наказане виконували. А святий мученик мужньо терпів, битий же, говорив до ката: "Чи не знаєш, ігемоне, що все насильство противне свободі і не має сили переконання? Переконуючи, неправедним і насильником себе виявляєш. Той же, хто радить і переконує, лагідним і людинолюбцем себе показує. Тому, муками нас до ідолопоклоніння переконуючи, не сподівайся притягнути нас насильством до нечестя свого, аби ми через страх відреклися благочестя. Бо ми, які любимо Христа, як на лукаві ласки не зважаємо, так і всіма муками, які на нас винайти можеш, не журимося. Христос-бо нам усі скорботи і болі надією винагороди полегшує й утверджує нас не скорятися супротивникові, великодушними й непереможними у страдницькому подвизі робить". Кат же, ще більше розлютований, звелів святого стрімголов повісити й кігтями залізними обдирати тіло його. Тоді, вогонь під ним розпаливши, обпалювати страстотерпця, але той все терпів мужньо, лишався непереможним.