и ж очі свої на небо, мученик сказав: "Дякую тобі, Господи Ісусе Христе, що стріли тих, які мають розум, наче немовлята, були ранами їхніми, і знемогла від них міць їхня, мене ж Ти укріпив і подав мені силу, щоб здолати їх на славу святого Твого Імени". Тоді сказав антипатові: "Безумче, чи бачиш, що нічого не досягає хитрість твоя, роби зі мною все, що можеш ще зробити, роби скоро, не витрачаючи марно часу". Антипат же гнівним був і сказав: "Протягом цілого шляху буду тебе мучити, окаянний, хоч і покладаєшся на волхвування своє". Після цього пішов антипат до Кесарії, де, за звичаєм, у жертовнику чинив ідолопоклоніння. Мав і мученика зі собою, поставив перед собою святого і сказав до нього: "Досить з тебе прийнятих різних мук, підійди і принеси жертву богам". Відповів святий: "Бавився ти зі мною муками, і дивуюся справді, що ти вже знеміг, мучачи мене, я ж не знемагаю, муки приймаючи, але і ще такими і лютішими за Бога мого страждати бажаю". Розгнівався ж антипат, звелів його знову на катувальному дереві простягнути нагого і жилами сильно бити. І биті були лише нагі кості, не було на них тіла. Коли битий був святий, співав: "Багато боролися зі мною з юности моєї, не перемогли мене, на хребті моїм орали грішники, продовжили беззаконня свої". Антипат же крикнув на слуг: "Бийте старанніше, бо не відчуває мук". Святий же сказав до ката: "Бий, бий, смиренного міха мого — коли його шматують, душа моя здоровшою стає". Сказав антипат: "Окаянний, думаю, що злий біс тебе полонив". Відповів святий: "Не лише не володіє мною біс, але більше — я володію батьком вашим сатаною, і не одним тільки ним, але для всіх його слуг і для всього його воїнства я є повелителем, благодаттю Христа мого. І вся сила преісподня боїться мене і тремтить, бачивши на мені знамення страшне і непереможне — Ісуса Христа і благодать Його, яка є зі мною". Тоді, помовчавши трохи, святий возвав: "Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу нині, і повсякчас, і навіки-віків". Народ же кесарійський, на видовище те дивлячись, скликнув велегласно: "Амінь", — бо багато з того народу було християнами. І сповнився гніву ігемон, звелів двох із народу людей, які біля святого стояли, найкращих, на вигляд шанованих, взяти і, оголивши зразу, повісити на катівні, бити ж, обдирати плоть їхню. Залишили слуги Кодрата святого, мучили тих двох християн, імена ж мали вони Саторин і Руфин. Настільки дерті були, що й животи їхні вже мали впасти на землю, — вони ж у муках просили Кодрата святого і всіх предстоячих братів, аби молилися за них до Господа. І возвав до Бога Кодрат святий, кажучи: "Господи Ісусе Христе, невидимого Отця Сину, пошли допомогу рабам своїм, зглянься на смиренних і помилуй їх. Дай терпіння страждальцям своїм і силу непереможну, щоб, до кінця перетерпівши, здолали й осоромили ворога, який повстає на нас". Багато ж часу минуло, мовчали катовані, уже-бо не могли говорити через великі муки. Тоді звелів кат відв'язати їх і відтяти їм голови. І так двоє святих мучеників — Саторин і Руфин — зійшли на небо до Христа Господа, який, у двох природах будучи, за нас постраждав. Після цього Переній-антипат, вийшовши з Кесарії, прийшов до Аполлонії, всюди ж тягнув за собою мученика святого Кодрата й инших християн взяв на муки. Увійшовши до храму Аполлонового, сказав до мученика: "Пізнай богів і здоровим будеш, я-бо накажу лікарям опікуватися тобою. Підійди до Асклипія-бога, і він тебе зцілить. Бійся величі богів, вшануй великого Аполлона, й Іраклія, і царя всіх Дія, і славного Арея, і страшного Посейдона — чи ти не плавав кораблем по морю і не пізнав його страшної сили? Поклонися і сонцю, яке сяє з неба на землю, — чи хіба воно померло? Чи нема його на небі?" Святий же Кодрат відповів: "Я поклоняюся істинному Богові Отцеві, і єдинородному його Синові, і Святому Духові, і тремчу перед його міццю, величчю і неприступною славою. Славлю ж весь час і хвалю невимовну Його силу і всемогутність, а мертвим кумирам не поклоняюся, діл рук людських шанувати не буду, не боюся бісів ані тебе, що маєш владу короткочасну. Через мало днів піду до Бога мого, а ти гірко будеш стогнати навіки, бо не захотів пізнати Бога, який дарував тобі це життя. Сину сатани, брате диявола, спільнику нечестивих богів, дурніший від свиней, собако біснуватий, кровопивче, змію, що м'ясо нечисте на жертовниках їси, дикіший від звірів! Чи не соромитеся безумства вашого і не розумієте осліплення вашого? Ріжете худобу і птахів богам у жертву — хіба вони їдять, будучи бездушними? Приклади їжу до уст ідола — чи вкусить? І якщо боги ваші жертв потребують, то спитай, хай скаже котрийсь бог ваш, кам'яний чи деревянй, чого хоче: щоб зарізали йому козу, чи вола, чи курку? О пагубний, самі увійшовши в яму погибелі, і нас зі собою скинути хочете". Коли це святий сказав, збісився гнівом антипат і звелів оцет із сіллю лити на рани його і волосяними рубищами терти, і залізо розжарене до ребер його прикладати. Тоді день уже схилявся до вечора — звелів вкинути страждальця у в'язницю. На завтра ж вийшов з Аполлонії, маючи путь до Єлеспонта, вів і в'язнів зв'язаних, взятих християн. З ними ж і святого мученика Кодрата везли — не міг-бо він іти ногами анітрохи від мук лютих. Коли ж минув антипат ріку, що Рунтак називається, зустрів його воєвода того краго, і багато люду христянського із навколишніх сіл зібралося — наче на зустріч Перенія-антипата, насправді ж хотіли бачити і прославити святого великомученика Кодрата, про нього ж слава по цілій Азії і по всій вселенній розійшлася. Увійшов антипат із воєводою у село, яке там трапилося, і заночував у ньому. І коли настав день, захотів принести жертви бісам, було багато ідолів у тому селі, і християн до жертви тої змусити. Спочатку святого Кодрата представити звелів. Але той не міг пішки йти, колісницею до жертовника його привезли. Хоч і немічний був тілом, проте лицем веселий виглядав, усміхався і веселився в Бозі, Спасителеві своєму. Усі ж люди, зібравшись, стояли там, бачити хотіли страждання мученика Христового. І сказав до нього антипат: "Чи умудрився, Кодрате, пізнати богів, чи однаково в безумстві перебуваєш?" Відповів святий гучним голосом, кажучи: "Я змолоду удостоївся знати Христа, істинного Бога, із лона-бо матері моєї християнином є, а иншого Бога не відаю, окрім Того, в якого з пелюшок вірю". І звелів антипат вогонь розпалити, поставити на ньому ложе залізне і на розжареному тому одрі мученика покласти. Святий же сказав: "Не треба, аби хтось мене вів і клав на одрі тому, я сам зійду на нього , И укріпився в допомозі Христовій, ногами пішов у вогонь і, хресне на собі зробивши знамення, ліг на розжареному одрі та спочивав на ньому, як на м'якій постелі, — не шкодив йому вогонь анітрохи. Вогонь-бо, природу свою вгамувавши. Божому рабові служив, даючи йому стільки лише тепла, скільки натрудженому і зболеному його тілу досить було для спочинку. Додавали ж дияволові слуги до одра смоли, і олії, і віхтів. А святий співав: "Боже, на допомогу мені почуй. Господи допомогти мені поспіши, хай повстидаються і посоромляться ті, що шукають душі моєї". Тоді, насміхаючись із ката, сказав: "Вогонь твій студений і залізо одра м'якше від твого закам'янілого серця. Добре ти зробив, що мені, натрудженому з дороги, звелів на м'якій постелі спочити". Те сказав святий, обертаючись на одрі, як на постелі. Коли багато часу минуло і мученик перебував у вогні живий, цілий і неушкоджений, кат сповнився гніву — звелів, знявши з одра, відтяти йому голову за селом. Святий же, з вогню вийшовши міцними ногами, не потребував уже колісниці, ані тих, що підтримували і вели його, але сам по собі ішов до місця страти і співав, ідучи: "Благословенний Господь, який не дав нас у ловитву зубам їхнім". Підспівували йому і брати деякі, що йшли за ним. І, дякуючи Богові, схилив під меч святу свою голову, І помер святий великомученик христовий Кодрат через порубання мечем у десятий день місяця березня, у той самий, що й тезоіменний друг його Кодрат Коринтський з дружиною своєю увінчався мучеництвом. Володарювали тоді в еллінах і римлянах Децій і Валеріян, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.