У той самий день пам'ять преподобної матері нашої Анастасії, переіменованої у чоловічому образі на Анастасія-скопця
У дні царя Юстиніяна Великого була одна вдова у Царгороді, Анастасія на ім'я, благочестива і богобоязлива, від благородних і багатих батьків, перша патриція в царських палатах. Вона мала у серці своєму страх Божий, пильно берегла заповіді Божі, ходячи в них без гріха. Була ж вроди виняткової видом тілесним, душевною ж красою ще гарніша. Настільки добра звичаями і лагідна, що всі, хто знав її життя, мали її за взірець для наслідування, і сам цар шанував її вельми. Кукілесіяч же диявол, заздрячи добрим, і не перестаючи воювати на рід людський, і влаштовуючи поміж людьми ворожнечу, навів і на цю блаженну Анастасію ворожу боротьбу. Цариці-бо Теодорі вклав до неї ненависть, і ворогувала вона на невинну Божу рабу. Довідавшись про те від когось, приязного до себе, Анастасія, сповнена божественного розуму, зібрала всі свої помисли і радилася зі собою, кажучи: "О Анастасіє, коли в добрий час причина ця прийшла, спасаючись, спаси душу свою: і царицю від гріха ненависти неправедної звільни, і собі самій небесне виклопочи Царство". Таке собі думаючи, найняла корабель таємно і, взявши із золота свого якусь частину, инше ж усе залишивши, відплила в Олександрію, коли ніхто про те не знав. І там на місці одному за п'ять поприщ від града створила малий монастир, жила там, для Бога працюючи і Йому одному догодити намагаючись, мала завжди в руках відповідне для себе рукоділля, а в устах ненастанні псалмоспіви і богославословлення. Був же той її монастир після того великий і славний, всіляким достатком забезпечений аж до агарянського володіння. Мав патриціянське найменування, завдяки блаженній Анастасії-патриції. Але до попереднього про неї слова повернімося.