Через якийсь рік і тим єгипетським краям, де Олександрія, почали надокучати напади персів, і скрута була блаженним цим отцям, Иоанові і Софронію, — втекли і звідти, бо й святіший патріярхИоан Милостивий через страх перед варварами віддався втечі. З ним-бо до Константина-града плисти хотіли, сіли і вони на корабель, не хотіли залишитися без нього, бо від нього відлученими бути не терпіли. Коли святіший патріярх у дорозі впав у хворобу і в батьківському своєму граді Аматунті переставився, високе його життя і незліченні милостині надгробними словами премудрий Софроній, похваливши, вшанував. А після поховання патріярха пішли до старого Риму з учителем своїм Йоаном і з братами, що до них прилучилися, їх же було до дванадцяти. Там вони якийсь рік прожили, преподобний Иоан, учитель Софронія, старий, до Господа відійшов. Переставляючись же, заповідав любому своєму учневі і синові духовному Софронію блаженному, аби тіла його не ховав у Римі, але, у дерев'яній раці замкнувши, на гору Синайську щоб відніс. Оскільки неможливо було до Синайської гори дійти через варварів, то в Палестині в киновії святого Теодосія Великого, де той Иоан преподобний спочатку инокував, щоб поховав його мощі. І було так. Наслідуючи святого Йосифа Старозавітного, який тіло Якова до гробу отців своїх приніс, Софроній взяв із Риму тіло преподобного Йоана, духовного батька свого, і з братами в грецькі повертався краї. Припливши ж в Аскалон, чув, що неможливо перейти до гори Синайської через варварів, прийшов у Єрусалим, яким володіли перси. І поховав тіло отця в Теодосієвійкиновії. І сам з братами своїми в Єрусалимі перебував. Утримував тоді патріярший престол Модест, замість Захарії-патріярха, який у Персії в полоні з хресним деревом був. Після приходу святого Софронія з Риму в Палестину невдовзі благозволив Бог святе хресне дерево і Захарію-патріярха з полону до Єрусалиму повернути, бо Іраклій-воєвода, царя Фоку убивши, а сам Грецьке прийнявши царство, воював на перську землю і багато разів переміг Хосроєві полки, тримав у полоні його гради сім років. Тоді Сіроес, син Хосроя, убивши батька свого Хосроя, а сам, Перське прийнявши царство, шукав примирення з царем грецьким Іраклієм, і встановлено було від царя Іраклія в мирних угодах найперше таке: аби цар перський відступив Єрусалим грекам і повернув чесне дерево хреста святого і патріярха Захарію з ним. І було так. З великою честю через чотирнадцять років повернено з Персії хресне дерево, яке Іраклій-цар сам на раменах своїх приніс у святий град, як же про те у 19-ий день вересня написано. І святіший патріярх Захарія свій престол прийняв. Але через декілька днів чесне те животворного хреста Господнього дерево той же цар Іраклій переніс із Єрусалиму до Царгорода, аби знову якісь вороги настільки великий християнський скарб не полонили, бо після того Єрусалим ще раз вороги взяли, як же пізніше сказано. Патріярх-бо Захарія, недовго на престолі після свого з полону повернення сидівши, перейшов до Господа, а після нього Модест знову престол прийняв і лише два роки на ньому пробув. Коли і Модест переставився, святого Софронія вибрали на те патріяршество. У ті дні ж піднялася єресь монотелетів, тобто єдиновольників, які ісповідували, що в особі Христовій у двох його природах, Божій і людській, є одна воля і одна дія, наче кожна природа не мала окремо властивої своєї дії і бажання. Ісповідуючи те, називали Христа в обох природах недосконалим. Про ту єресь просторіше я написав у Житії преподобного Максима Ісповідника, місяця січня у 21-ий день. Найперше ж ту єресь відкрито почав і розширив Кир, Олександрійський патріярх, зібравши в себе помісний собор, і так вірити звелів — його ж наслідував і константинопольський патріярх Сергій, а після нього Пирос та инші, за що постраждали багато ті, які з єрессю тою не погоджувалися. Тій єресі спротивився вельми святіший патріярх єрусалимський — цей святий Софроній, який, зібравши в себе помісний собор, прокляв ту єресь єдиновольників і писаннями соборування своє розіслав усюди, яке після того на шостому Вселенському Соборі читали, і святі отці засвідчили, і прийняли як правовірне. Писав же святий Софроній й инших багато корисних Церкві Христовій слів, і повчань, і гимнів, і житій деяких святих, як же і святої Марії Єгипетської, яка рівноапостольно в пустелі понад природу людську прожила. І добре пас Божу Церкву, єретичні уста загороджу ючи і далеко єретиків проганяючи, як вовків від словесного стада. Тоді були знову, з допусту Божого, нашестя варварів на Сирію і Палестину, вже не персів, а магометян, які спочатку Дамаск-град взяли, тоді обсіли град Божий Єрусалим і два роки його здобували. Зазнало поразки від них в Сирії грецьке воїнство, і Сергій-воєвода був убитий. Святіший патріярхСофроній із християнами палестинськими замкнувся у святому граді. Знаходимо його Слово у день Різдва Христового, в облозі до людей сказане, — у ньому ж, як другий Єремія, оплакує зруйнування старих місць і запустіння, яке допускає Бог за гріхи людські. А найбільше жаліє через те, що не може дні Різдва Христового, як звично, святкувати у Вифлеємі, бо Вифлеєм уже в руках агарянських. Коли закінчувався другий рік облоги, змушені були християни віддати себе ворогам своїм і відчинити їм град. Але спершу святіший патріярхСофроній послав до князя агарянського Умара, укладаючи з ним мирні договори: у них же було зазначено спочатку, аби християнській вірі і святій Божій Церкві не було ніякого насилля і образи. Умар же князь обіцяв той договір й инші пильнувати вповні, і коли утверджене було слово, відчинили християни ворота градські агарянському князеві. Він же, лицемірний і лукавий, вдавши собі овечу лагідність і смирення, всередині був вовком хижим: одягнувся в рубища волосяні верблюжі, увійшов у град пішо і питав, де церква Соломонова, хотівши там молитви свої богомерзенні здійснювати. Святіший же Софроній назустріч йому вийшов, в такому лицемірному образі його бачивши, сказав: "Ось буде мерзота запустіння, яку Даниїл-пророк передвозвістив на місці святому". І плакав довго зі всіма християнами. Умовляв же князя, аби відклав ті рубища, одягнувся у відповідні собі княжі одежі. І так святий град Божий Єрусалим взяли агаряни, і християнство важким рабством пригнітили. Нечестивий-бо той агарянський князь перед святішим патріярхомСофонієм не дотримав мирних договорів, хоч обіцяв берегти їх, і почав багато біди чинити єрусалимським християнам. Те бачивши, Софроній святий ридав весь час і моли