І почутий був скоро, закінчив плачевне своє життя і перейшов від земного слізного Єрусалиму до вишнього радісного, де є обитель усіх, що веселяться в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж Слава навіки. Амінь.
У той самий день страждання святого священомученика Піонія, пресвітера Смирнського, і тих, що з ним
Пам'ять святих вшановувати велить апостол: "Поминайте, — каже, — наставників ваших, які говорили вам Слово Боже". Це ж через те, що, згадуючи віру, життя і кончину в чеснотах їхню, заохочуємося до їх наслідування. І Піонія, святого мученика, пам'ять вшанувати нам добре, бо він колись був у світі, багатьох від зваби бісівської до Бога навернув, мужем-бо апостольським у ті часи був. І коли мучеництвом увінчався, покликаний був до Господа, залишив нам чеснот своїх приклад, щоб і донині мали про вчення його спогад. Початок же його страдницького подвигу був такий. Шостого місяця [тобто лютого, який є шостим від вересня] у двадцять третій день, коли згадують пам'ять святого священомученика Полікарпа, єпископа Смирнського, у граді Смирні, де ж превелика кількість юдеїв жила, взяли нечестиві елліни Піонія-пресвітера і Савіну, благочестя ревнительку, і Асклипіяда, і Македонія, і Аіна, пресвітера соборної церкви. Налягло тоді гоніння на християн за царювання Деція. Піоній перед тим днем передбачив, що мають бути взяті у празник Полікарпа святого, постив зі Савіною і Асклипіядом, узяв три сплетені вериги і наклав на себе, Савину та Асклипіяда. І сиділи вдома, чекаючи, допоки прийдуть ті, що хотіли їх взяти. У самий же день пам'яті святого Полікарпа після молитви скуштували вони трохи хліба і води, тоді прийшов Полемон — урядник ідольських жертв — з вошами, вишукуючи і волочачи християн до нечистот ідоложертовних. І сказав до Піонія: "Чи знаєте накази царські, що наказано вам принести богам жертви?" Відповів Піоній: "Знаємо заповіді Бога нашого, через них велить нам, аби Йому одному ми поклонялися". Сказав Полемон: "Ідіть на собор і там, хоч не хочете, скоритеся". Відповіли Савина і Асклипіяд: "Ми Богові живому скоряємося". Вів же їх Полемон, але не насильно, і бачили люди їх, що кайдани добровільно несли, ішли вслід за ними, як на нове якесь чудо дивлячись, один одного переганяючи. І коли прийшли святі в собор до градоначальників, народ незліченний еллінів, а найбільше юдеїв усі ті місця на сходах і горницях заповнив. Поставлені ж були святі посередині, сказав Полемон: "О Піоне, покоріться царському наказові, як й инші покорилися, і принесіть богам жертви, инакше будете люто мучені". Простягнув же Піоній руку свою, із лицем світлим почав до людей говорити: "Мужі смирнські, красою града і Гомеровим, як же говорите, мешканням тут хвалитеся. І ті, що серед вас юдеї, послухайте мене, мало скажу: чую вас, що смієтеся і радієте через прихід до вас декого з нас, і чи вважаєте сміхом і забавою той гріх, щоб ідолам жертву не зі своєї волі, але примусом приносити. Але годилося б вам, еллінам, послухати учителя свого Гомера, який каже, що недобре є комусь через згубу людську веселитися. Вам же, о жиди, Мойсей велить: "Якщо бачиш осла ворога свого, який впав під тягарем, не минай його, але піднімаючи, підійми його". Так само і Соломона слухати вам належить, який каже: "Якщо впаде ворог твій — не тішся і бідою його не возносися". Я-бо, свого учителя слухаючи, хочу умерти краще, аніж Слово Його переступити, і всією силою своєю намагаюся не відступити від заповідей Його, їх же віддавна навчився, тоді й инших навчив. Чому ж насміхаєтеся з нас, о юдеї? Якщо для вас, як ви кажете, ворогами ми є, проте ми також люди, хоч і кажете, що ображаємо вас, коли говоримо правду. Але скажіть, кого ми ображаємо? Кого гонимо? Кого примушуємо поклонитися ідолам? Чи вважаєте свої гріхи точними гріхам тих, які нині, через страх людський, переступають Божу Заповідь й ідолам поклоніння чинять? Але хто переконував вас послужити Веедфегорові, чи їсти жертви мервих, чи єднатися з доньками іноплемінними, чи приносити в жертви синів і доньок своїх бісам, чи нарікати на Бога, чи злословити Мойсееві, чи думати в серці, щоб повернутися знову до Єгипту? Промовчу ж инше, що ви зробили. І ще кажете, що ніхто не може вас звабити! Хіба не читаєте своїх книг: Виходу, і Суддів, і Царів, й инших усіх, у яких вас викривають? Показуєте, наче дехто з нас не з примусу, але добровільно приступив до ідолів і через тих небагатьох викриття й осудження на всіх християн наносите? Але, о юдеї, подумайте: теперішнє життя подібне до току: чого стіг більший виглядає: полови чи пшениці? Коли ж прийде робітник з лопатою чистити тік, тоді полову легку легко вітер відносить, пшениця ж на току зостається. Дивіться і на невід, вкинений у море, — чи все в ньому зібране і витягнене добрим є? Аж ніяк. Так-бо і життя справжнє. Як же хочете, щоб ми страждали: як неправедні чи як праведні? Якщо як неправедні, то і вам, що самими ділами в неправді вашій викриваєтеся, чи не так страждати годиться? Якщо як невинні, то коли праведники страждають, яка у вас на спасення надія, якщо ви неправедні? Якщо-бо праведник заледве спасеться, то нечестивий і грішний де опиниться? Зближається-бо світові суд, його ж і знамення відомі. Я-бо всі жидівські пройшов краї, і перейшов ріку Йорданську, і бачив землю, яка аж донині на собі гніву Божого знамення являє за гріхи людей, які на ній перебувають, убивства і кривди великі чинять подорожнім. Бачив дим, який з неї виходить, поля ж і ниви, вогнем спалені, і всілякі порожні плоди, які не мають соку. Бачив і мертве море [це є Асфальтитинське озеро, яке смолу породжує], і воду, що відпала від природи своєї через Божу кару, що ані тварини якоїсь не може напоїти, ані тіла людського в собі втримати, ані чогось, у неї вкиненого. Зразу вона викине. Але чому далеке згадую? Ви бачите Декаполь — Лідійський край, вогнем спалений, і донині лежить опалений на кару нечестивим. Етни-гори знову займання і Сіцилійського острова запалення згадайте. Якщо й те вам далеким здається, подумайте про гарячі води, що із землі виходять, де нагріваються і гарячими стають. Чи не від вогню у внутрішніх краях земних, на грішників приготованого?