Сказав Піоній святий: "Кожен свою має волю, щодо мене, то я — Піоній". Лютував народ на святого Піонія і тих, що з ним, і ледве дійшли до в'язниці, мало не побили їх люди.
Коли увійшли до в'язниці, знайшли Луна, пресвітера соборної церкви, який у кайданах за Христа сидів, і жінку із села Карини, на ім'я Македонія, і приходило до них багато вірних, потрібне приносячи, але вони не хотіли брати і взяте роздавали в'язничній сторожі, й елліни деякі відвідували святих і переконували до свого нечестя, але чули від них тверді відповіді й ішли зі здивуванням. Ще ж приходили до Христових в'язнів і ті, що, християнами бувши, неволею відпали від благовір'я, насильством притягнені і страхом мук переконані до ідольської жертви. І плач великий у в'язниці перед святими у всі дні і години чинили. Плакав вельми за ними і Піоній святий, а найбільше за тими, які, добре та чесне мавши життя, але мук забоявшись, принесли жертви тесаним. Казав же у плачі своєму: "Новою мукою мучений я у серці своєму, на частини розшматований у душі своїй, коли бачу, як бісер церковний свині топчуть, і небесні зорі хвостом зміїним на землю відкинені, і виноградник, правицею Божею насаджений, диким вепром спустошений і розграбований усіма, що йшли тим шляхом. "Діти мої, за яких же знову вболіваю, допоки відобразиться у вас Христос". Вихованці ж мої любі, хлібом небесним вигодувані, чому звернули на дорогу криву? Нині беззаконні старці навели гріх на цнотливу Сусанну, на Церкву, кажу, Христову. Нині Аман вознісся, Естер же зі всім своїм плем'ям бентежиться. Нині охопив голод — не голод хліба ані спрага води, але голод слухання Божого Слова. Нині задрімали всі діви євангельські і сплять. І сповнилося слово Господнє: "Якщо Син чоловічий прийде, чи знайде віру на землі?"1 друге Його слово: "Передасть брат брата на смерть, чую-бо, що нині кожен ближньому своєму є зрадником". Справді випросив нас сатана, аби просівала нас, як пшеницю, вогненна лопата в Руці Божого Слова, щоб очистити тік свій. Сіль звітріла, і викинули її геть, і топчуть її люди. Але ніхто нехай не подумає, о діти, що Господь знеміг. Не Господь, а ми знемогли. Говорить-бо: "Хіба знеможе рука Моя визволити вас?" Чи виснажиться слух Мій, не послухавши вас? Але гріхи ваші розділилися між вами і Богом вашим". Згрішили ми, браття, образили заповіді Господні і беззаконня зробили, Бога прогнівали і ближнього опечалили. Кусаючи один одного, оббріхуючи й обмовляючи, самі поїдаємося. Годиться, щоб правди нашої було більше, ніж фарисеїв і книжників. Ще ж чую, як юдеї деяких із вас у свої соборища кличуть. Але пильнуйтеся, щоб у важчих сітях не ув'язнути і не впасти в гріх невідпусний, яким є образа Духа Святого. І не будьте разом з юдеями, князями содомськими, людьми гоморськими, їх же руки сповнені крови. Ми ані пророка не убили, ані Христа не зрадили і не розіп'яли, — але навіщо багато говорю, згадайте, що раніше від мене багато разів чули. Хіба не знаєте юдеїв, які говорили, що Христос простим був чоловіком і, як смертний, загинув злою смертю. То як цілий світ безліччю учнів Його сповнився? І чому багато за Ім'я Його тяжко страждають? Як простого і смертного чоловіка ім'ям через стільки літ бісів виганяли і нині виганяють, і після того виганяти будуть аж до кінця віку? Й инших пребагато чуд всесильним його Ім'ям у церкві вірних діється. Не розуміють окаянні жиди, що Христос, Господь наш, волею постраждав і помер за нас, і воскрес через три дні зі славою, але говорять беззаконні, наче Христос волхвом був і чарівною силою із мертвих встав. Хай покажуть нам, яке писання їхнє чи наше таке про Христа згадує? Або який чоловік праведний коли те сказав? Хіба це не є очевидною брехнею, і ті, що говорять таку брехню, — найнечистішими беззаконниками? І чому таким більше, ніж праведним людям ймуть віру? Я ще змалку те їхнє лжесловесся чув. Є ж написано, що Саул, до жінки-ворожки прийшовши, просив воскресити із мертвих Самуїла-пророка. І здійснила жінка своє волхвування: бачила мужа випростаного, що виходив із землі, покритий накриттям, і розумів Саул, що то Самуїл, питав його, про що хотів. Що ж, чи може чарівниця та справді воскресити Самуїла, чи ні? Якщо кажуть юдеї, що може, то нехай визнають, що неправда більше може, ніж правда і чари сильніші від святині, бо святий пророк чарівниці послухати не міг. Ті, що так говорять, мерзенні і прокляті. Якщо ж кажуть, що чарівниця та могла воскресити насправді Самуїла-пророка волхвуванням своїм, то про Христа, Господа нашого, казати не можуть, наче чарівною силою воскрес із гробу. Розуміння ж тої в Писанні Святому повісті таке: як може диявол, який у чарівниці жив, душу святого пророка, яка на лоні Авраамовому спочиває, у це життя вивести? Бо менше над більшим влади не має, і диявол святому не наказує. Але ангели, які від Бога відпали, слухають тих, що, покинувши Бога, їм скоряються, і прикликають їх чарами, і що волхвуючі від них просять, те дияволи їм виконують. Просила чарівниця диявола, який її слухав, і перетворився він у подобу пророка, і не є це дивним, бо й сам сатана [за апостольським словом] перетворюється в ангела світлого. То й слугам його не є незвичним приймати часом на себе подобу слуг Божих, бо й антихрист образ Христовий на себе приймає. Не Самуїла-бо жінка-ворожка воскресила, але диявола в образі Самуїловому Саулові, що від Бога відпав, показала. Сповіщає ж про те саме Писання, говорить-бо до Саула явлений в образі Самуїловому: "І ти завтра зі мною будеш". Як же може Саул, ворог Божий, зі святим пророком Самуїлом бути? Чи не краще йому бути з дияволом, йому ж поневолився, відступивши від Бога? Хай знають брехливі юдеї, що неможливим є волхвування, через яке стається воскресення із мертвих, і як Самуїла волхвування не воскресило, так і Христос через волхвування не воскрес, але божественною своєю силою смертну силу зруйнував, і як же добровільно постраждав і помер, так волею і воскрес самовладно як Бог. Якщо ж вони цьому не повірять, то скажіть їм: "Ми хоч і принесли жертви ідолам, проте кращі від вас. Ви-бо добровільно пожертвували бісам, ніхто вас не примушував, а ми неволею, примусом". І переконував Піоній святий тих, що відпали, кажучи: "Не впадайте у відчай, брати, хоч і у велике дуже прогрішення впали, пожертвувавши ідолам, але покайтеся правдиво, милостивий-бо Господь і готовий прийняти кожного, хто з покаянням до Нього приходить. І вас радісно прийме як своїх дітей". Вони ж з риданням великим каялися в гріхах своїх і наверталися знову до Христа Бога. Після цього прийшов до в'язниці Полемон, жертв ідольських урядник, і Теофіл-магістрат із воїнством і народом. І, вивівши святих, казали: "Ось Євктимон, єпископ ваш, поклонився богам нашим і жертву їм приніс, дайте себе переконати й ви і з ним те ж зробіть. Якщо ж ні, то буде судити вас Лепідон-жрець і Євктимон у храмі богів". Відповів Піоній святий: "Якщо Євктимон-єпископ приніс жертву ідолам — волю мав, щодо нас — ми не пожертвуємо. А судити нас антипатові належить — не Лепідону, ані не Євктимону, ані не вам. Ви ж чому, не чекаючи антипатового приходу, владу його собі присвоюєте?" Ті, що прийшли, багато дошкульного сказавши святим, пішли, але знову з воїнством і людьми повернулися і сказали неправдиво: "Антипат прислав, щоб у Ефес на допит вас вести". Відповів Піоній: "Хай прийде посланець, візьме нас і веде". Сказав Теофіл: "Не вірите мені, що кажу? Я князь і достойний довіри". І закинувши мотузку на шию Піонію святому, віддав воїнам, щоб вели його в ідольський храм. І, взявши всіх, вели насильно — не хотіли-бо святі іти до ідолів і взивали голосно: "Ми християни, що нам до витесаних!" Штовхаючи-бо, тягнули святих, а Піонія святого мотузком за шию волокли, мало не задушили. Коли їх вивели насеред торжища і поблизу капища були, впав Піоній святий на землю, християнином себе визнаючи, навіть увійти не хотів до кумирниці. Шість-бо слуг напали на нього, били руками, і ногами, і колінами по ребрах вдаряли — взявши ж його, що пручався сильно, несли на руках і в кумирниці перед нечистим вівтарем кинули, де ж стояв ще окаянний єпископ Євктимон,