Був же той муж саном пресвітер, у дівстві нерозтлінному перебував від юности своєї, весь свій по батьках маєток святій Божій подарував Церкві і себе самого на службу Господеві віддав. Він, узявши зі собою Євдокію, пішов у дім її. Коли увійшли, прикликала Євдокія урядників дому свого і сказала їм: "Принесіть мені кожен з вас все, що тримаєте, довірене вам". Вони ж зразу перед лице її принесли все. Була ж кількість принесених речей така: золота літрів дві тьми, тобто двадцять тисяч, прикрас найкращих і різних без числа, каменів дорогоцінних і бісерів царських без числа. З одягом шовковим ковчегів двісті сімдесят п'ять. Одягу білого лляного скринь чотириста десять. Одягу золототканого скринь сто шістдесят. Иншого одягу, камінням коштовним і гаптуванням прикрашеного, скринь сто п'ятдесят дві. Простого одягу різного скринь великих сто двадцять три. Золота знаменного двадцять п'ять тем, тобто двісті і п'ятдесят тисяч золотих. Ароматних запашних речей скринь двадцять. Індійського мира справжнього скринь тридцять три. Срібла в різних посудинах літрів вісім тисяч. Завіс шовкових, золотом розшитих, літрів сто тридцять дві. Завіс просто шовкових літрів сімде сят. Инших же тканин і речей меншої вартости, які були в купу зібрані, кількість незліченна. Ще ж, окрім того рухомого багатства, мала й нерухоме: землю, села, волості, з них же щороку збирала плоди вартістю до восьмисот і двох тисяч. Те все багатство перед ногами святого того пресвітра, який був урядником церковної гостинниці, поклавши, блаженна і Євдокія прикликала всіх рабів своїх і рабинь і роздала їм, взявши зі скрині, дві тисячі золотих. Ще ж і посуд, завіси, ложа дорогоцінні, крісла позолочені і всі прикраси дому, що поза скринями були, дарувала їм і розділила. Тоді, останнє їм давши цілування, мовила: "Я вас від короткочасної роботи звільняю, ви ж, якщо хочете, попіклуйтеся, щоб звільнитися від рабства бісівського, звільнитеся, якщо послухаєте мене і приступите до христа, істинного Бога. Він вас вічною свободою, яку мають сини Божі, обдарує і впише вас серед своїх воїнів". Звернувшись до пресвітера, сказала: "Нині вже, пане мій, належить тобі турбуватися про все це, що перед тобою лежить, і зробити з ним те, що хочеш. Я-бо шукаю Того, який шукає мене, — Владики". Пресвітер же дивувався такій її раптовій і несподіваній зміні, і покаянню, і настільки великому жаданню до Бога і сказав їй: "Блаженна ти, Євдокіє, що таким ділом стала достойною бути вписаною в число дів світлиці Христової. Не відала часу приходу Жениха ані не розуміла, яким шляхом належить увійти у двір шлюбний. Справді бадьоро поспішила, і не охопить тебе пітьма. Дозрівай-бо в добродійній тій силі, і Бог допоможе тобі, за мене, грішного, молися, ти, що лику святих достойна".
Коли це блаженна Євдокія чинила, прийшов чесний Герман, Духа Святого благодаттю просвітлений, і бачив її, що віддала Богові свій маєток, рабів же і рабинь звільнила і вже була убога духом і статком, Христа ради, — узяв її і повів у монастир дівочий, його ж мав у своїй області в пустелі, недалеко від свого монастиря чоловічого, і зробив ЇЇ черницею. Вона ж перебувала у трудах і подвигах чернечого життя, вдень і вночі для Бога працюючи. Мав же блаженний Герман у своїй киновії братів ченців сімдесят, у пустельному жіночому монастирі черниць тридцять. Серед них була і Євдокія свята. Через тринадцять місяців переставилася ігуменя того монастиря, на ім'я Харитина, що свято прожила. Під її ж керуванням Євдокія робила добрі успіхи: і Псалтиря навчилася з уст, і все Письмо Святе, раз уважно прочитавши, добре зрозуміла, бо Дух Святий її просвітлював. Постницькими ж трудами всіх сестер перевершила — через те всі в один голос вибрали її ігуменею замість тої, що переставилася, і не забарився Бог про достоїнства її свідчити і вибрання те чудом утвердити, як же зразу мовиться.
Юнак-бо один із колишніх її коханців, на ім'я Філострат, багатий вельми, згадав колишню свою до Євдокії любов і бажанням до неї вельми розпалився: біс його на те заохочував. Думав, як би її до попереднього життя повернути, до свого з нею любодіяння. Довго ж про те думав, і більше день за днем любов до неї розпалювалася, тож винайшов хитрість таку: у чернечий одяг сам одягнувся і золота, скільки нести міг, взяв і під одягом сховав, і пішов пішо до монастиря Євдокіїного, не сумніваючись у здійсненні свого наміру. Коли він постукав у ворота, воротарниця, глянувши в мале віконечко, спитала: "Чого шукаєш, чоловіче?" Він же сказав: "Грішний я і прийшов, щоб ви молилися за мене, і хочу благословення вашого сподобитися". Відповіла воротарниця: "Не можна заходити сюди чоловікам, брате, але йди недалеко звідси і знайдеш монастир пана Германа, і там удостоїшся молитви і благословення, а тут не стій, не надокучай нам, стукаючи, увійти-бо не зможеш". Це мовивши, дівчина замкнула віконце. Філострат же сорому і жалю сповнився і, любов'ю до Євдокії палаючи, пішов у монастир Германа, і вичекав зручного часу: побачив-бо Германа блаженного при вході монастирськім, що сидів і книгу читав. Поклонився йому до землі смиренно, і, за звичаєм чернечим, коли створена була від святого того старця молитва і Філострат благословення від нього прийняв, сказав преподобний Герман: "Сядь, брате, і скажи мені: з якого ти краю і якого монастиря?" Той же сказав: "Я, отче, єдиною дитиною був у своїх батьків, вони ж недавно померли. Я не хотів брати жінку, але більше забажав працювати для Бога в чернецтві і поспішив зразу здобути знамення чернечого чину - цей одяг, прагнучи після того негайно знайти місце і наставника, від якого б життя монашого повчитися. Чувши про твою святість, чесний отче, довгий шлях до цього місця здолав, бажаючи припасти до святих ніг твоїх і впросити тебе, щоб ти в монастир свій прийняв мене, бо хочу каятися з попередніх гріхів своїх". Коли юнак це сказав, блаженний Герман уважно подивився на нього, з лиця ж і очей його пристрасну до насолод вдачу впізнаючи, і сказав йому: "Великого труду хочеш торкнутися, дитино, але не знаю, чи в міру сили твоєї буде. Ми, старі, ледве можемо протистояти тяжким спокусам диявольським, які до нечистот побуджують, як же тобі бути в такому цвіті юности своєї, у полум'яних літах пристрасного розпалення?" Філострат же сказав: "Хіба нема, отче, прикладів добродійного життя подібних до мене юнаків, які рішуче похіть перемогли? Хіба та ваша Євдокія, про неї ж багато чув, бо розійшлася про добродійне її життя слава всюди, хіба не юна і не в насолодах жила, але вдалася до ваших настанов і нині постійно і міцно перебуває в чернецтві, плоть свою здолавши? І не замовчу, отче, того, що її прикладом найбільше спонукуваний і хочу наслідувати її. Думаю-бо про цвіт юности її, наскільки була вродлива, наскільки багата, у яких насолодах попередні свої прожила літа, потім у всьому за одну годину раптом змінилася, пішла служити Христові тісним і прескорботним шляхом. 1 якщо вона змогла все зневажити і похоті свої умертвити задля любови Христової, то чому, отче, щодо мене не маєш надії, я-бо чоловік — міцніший від неї, жінки? І якщо один раз побачити її зможу, легко сподіваюся з бесіди і повчання її стільки почерпнути гарячої до Бога ревности і на подвиг міцности, скільки може вистачити на здолання і прогнання всіх спокус диявольських у всі дні життя мого". Раб же Божий Герман, такі його слова чуючи, повірив брехні, наче правді, вважав-бо його таким, що справді хоче працювати для Бога, і сказав йому: "Не боронитимемо тобі, дитино, бачити Євдокію і корисне слово від неї почути, бо її прикладом на чесноти піти хочеш". І прикликав ігумен Герман монаха, чесного старця, який в монастир дівочий тиміям носив, і заради инших нагальних потреб туди його посилали, і сказав йому: "Коли підеш у жіночий монастир, візьми зі собою цього брата, щоб побачив рабу Божу Євдокію, він-бо хоче користь від неї прийняти і наслідувати богоугодне її життя". Через короткий час була потреба монахові тому піти в монастир дівочий, і взяв того юного брата з собою, як же ігумен йому наказав. Філострат же, під чернечим образом, наче під овечою шкурою схований вовк, у монастир дівочий увійшов і, невісту христову Євдокію побачивши, дивувався її смиренному образові, й убогості, й умертвленню тіла. Бачив-бо її лице бліде, очі опущені додолу, уста мовчазні, одяг бідний, і ложе на землі з рогози, і якесь на ньому гостре рубище. Час для бесіди зручний знайшовши, почав [коли инші здалеку стояли ] до неї тихим голосом промовляти, кажучи так: "Що я бачу, Євдокіє? Хто тебе, що в палатах, на царські подібні, жила і в такому великому багатст