Одного року голод був у краю Кампанійському, і в обителі преподобного бракувало хліба, і вже не більше п'яти хлібів виявилося, що ані на одну трапезу такій кількості братів не вистачало. Коли сумували брати вельми і не відали, звідки добувати прогодування на час голоду, сказав до них святий: "Чому сумні, маловіри, через брак хліба? Чи не покладаєтеся на Бога, який не покидає тих, що коряться йому? Чи не пам'ятаєте слів Спасителевих з Євангелії: "Шукайте насамперед Царства Божого, а все інше додасться вам. Знає бо Отець ваш небесний, чого потребуєте, перед вашим прошенням". Не занепадайте духом, нині скруту маєте, завтра ж примноження необхідного щедро матимете". І наступного дня, Божим Провидінням, перед воротами обителі з'явилося двісті мірок муки, які у веретищах лежали, і ніхто не міг довідатися, звідки і хто таку кількість муки приніс. І пізнали, що Бог невидимо послав їм їжу, молитвами отця їхнього. Боголюбивий один муж просив преподобного, аби велінням його збудувати монастир на полі того чоловіка, яке було поблизу Теракинійського града. Послав преподобний з учнів своїх будівничих на те діло достатньо, звелів їм очистити місце і приготувати до будівництва потрібне. "Я ж, — казав, — сам у той день (назвав той день) прийду і покажу, на якому місці яку споруду будувати". Вони ж пішли і все приготували — чекали приходу отця. Коли ж настав названий день, сплячим будівничим на світанку явився преподобний, показуючи місце, де мають будувати церкву, де ж трапезну, де лічницю, де келії й инші всі монастирські споруди. Збудившись, будівничі один одному про своє сонне розповідали видіння і дивувалися, що одне видіння у всіх було, і чекали отця. Коли ж він не прийшов у той день ані потім, образилися і прийшли до нього сумні, казали: "Отче преподобний, ми чекали приходу твого, як же ти обіцяв, щоб показати нам місце для будівель. Чому ти не прийшов?" Відповів святий: "Що кажете, браття, хіба я до вас не приходив?" Вони ж наполягали, кажучи: "Ні, отче, не приходив". Тоді сказав святий: "Забули, коли я явився вам, сплячим, і показав рукою всі місця, на яких що маєте будувати? Ідіть і на тих місцях будівлі зводьте, на яких у видінні вашому я звелів вам". Вони ж, поклонившись святому, повернулися і наказане виконували.
Дві дівчини роду великого в краю тому, обіцяючи Христові зберігати своє дівство, жили в домі своєму, постячи. Життя мали чисте, але язики непогамовані: инших-бо осуджували, обмовляли, докоряли ближнім. Про те довідавшись, преподобний Венедикт послав до них, кажучи: "Виправте язики ваші, якщо ж ні, то від Божественного Причастя відлучу вас". Вони ж від свого безумства не відступили і навіть відповіді не дали на веління отця. Через мало днів померли обидві в дівстві чистому і в церкві разом поховані були. Коли ж відправлялася Божественна служба і диякон, проголошуючи, наказав оглашенним, які не могли причащатися, виходити геть, бачив дехто обох тих дів, які виходили з гробу свого і з церкви і не могли всередині бути під час Святої літургії. Це ж траплялося на всіх Божественних службах. Коли ж про те сповістили Венедиктові святому, зжалився над ними і, взявши просфору, послав у церкву ту, наказавши принести святу жертву за душі тих дів. І після принесення святої жертви ніхто більше не бачив, щоб вони виходили геть, і віримо, що прощення від Бога прийняли святою жертвою і молитвами преподобного.
Монах один молодий з обителі святого Венедикта, який своїх по крові батьків понад міру любив, часто в дім їхній без благословення отчого ходив. Якось, за звичаєм своїм, таємно з монастиря вийшовши, увійшов у дім до батьків, і зразу, впавши, помер. Про те довідалися ченці — взявши тіло його, звичному похованню передали. Наступного ж дня опинилося тіло монаха того поза гробом викинене — і, взявши, знову поховали. І знову на ранок викинене бачили. Батьки припали з великим риданням до ніг преподобного Венедикта, милости просили, щоб, благодаттю Божественною, яка була в ньому, помилував сина їхнього, померлого окаянно, і звелів, аби земля тримала його тіло. Преподобний ж, бачивши зболене їхнє серце, взяв малу частку Пречистих Таїнств і звелів покласти її з шаною на грудях померлого й поховати його. Коли ж це зробили, залишилося у гробі тіло, яке до того земля вивергала.
Був же преподобний вельми милостивий до всіх, милосердний і ласкавий до убогих, і щедрий, і скільки посилав Бог обителі його — роздавав те жебракам і потребуючим без жалю, сам же і брати його в убогості перебували. Якось муж один вірний, що зубожів, бідою одержимий від позикодавця, йому ж винен був дванадцять золотих, прийшов до святого зі сльозами, просячи, щоб подав йому дванадцять золотих, аби викупитися йому від боргу, бо позикодавець люто вимагав, щоб віддав він борг. Преподобний ні одної копійки в монастирі своєму тоді не мав, сказав до чоловіка того: "Пробач нас, брате, бо я не маю нині стільки, скільки просиш. Але через два дні знову прийди". Протягом двох тих днів святий звично молився, просячи в Бога викупу належного, а на третій день прийшов знову збідований той чоловік і кланявся Божому угодникові, просячи обіцяного викупу. Стояла ж в монастирі посудина, наповнена сочивом, і раптом зверху сочива тринадцять золотих з'явилося, молитвами святого. їх взявши, отець милостивий дав все тому засмученому чоловікові, кажучи: "Іди, дитино, дай позикодавцеві своєму дванадцять, а один зайвий тримай собі задля домашньої потреби".