Після цього настав час і самому преподобному Венедиктові відлучитися від тіла і відійти до Господа. Довідавшись перед шістьма днями годину своєї кончини, звелів відкрити гріб, для себе приготований, і, розхворівшись тілом, на одрі лежачи, повчав братів, їм же закони чернечого чину написав. У день переставлення свого звелів нести себе до церкви святого Йоана Хрестителя, її ж на зруйнованому Аполлоновому капищі, як же вище мовилося, збудував. Причастившись Божественних Таїнств, підніс руки свої до Бога і, молячись, відлучився від тіла — відійшов до Бога в Небесні пресвітлі поселення, які, ще в тілі бувши, бачив. В ту годину, коли преподобний Вендикт із пут тілесних звільнитися хотів, два ченці — один в дорозі, на якусь службу посланий, а другий в иншому монастирі в келії своїй молився — видіння одне бачили: бачили шлях, від землі до неба приготований, коштовними встелений ризами, і свічок багато і пресвітлих було по обох боках того шляху, бачили ж вище шляху якогось світлоносного мужа, його ж краса була невимовна, і чули його, що говорив до них, що шлях той для любого Богові Венедикта, ним же він у цю годину має зійти на небо. Те видіння два брати, далеко тілами один від одного будучи, бачили єдине.
Бо й самих себе в тому ж видінні бачили, разом там стояли, і, прийшовши на поховання отця свого святого, всім братам, які зібралися, розповіли. Зібралися-бо зі всіх обителей преподобного і з инших монастирів ченці і багато людей з цілого того краю і влаштували преподобному отцеві чесне з багатьма слізьми поховання. Поклали ж святе його тіло в церкві Хрестителя, яку він збудував, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, якого все творіння славить навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять святого отця нашого ісповідника Євсхимона, єпископа Лампсакійського, який за царювання Лева Ісаврянина в путах і вигнанні за святі ікони постраждав.
Місяця березня в 15-й день
Святих мучеників Агапія, Пуплія, Тимолая, Ромула, і двох Олександрів, і двох Діонисіїв