Днів же досить плавав, пристав до одного села. І вийшли кораблеплавці спекти хліб. Увійшли ж в дім одного з мешканців села того й застали в ньому господаря дому хворого, і сина його, і всіх домашніх його недужих. Спекли в хаті хліби й сіли їсти. Сказав один з них, кажучи: "Візьми хліб теплий і неси на корабель для стернового й отця". Господар же дому, чуючи про отця, спитав кораблеплавців, що за отець з ними. І сказали, що монах Петро з Риму пливе з ними. І мовив господар дому до кораблеплавців: "Прошу вас, пани мої, попросіть отця того, аби прийшов у дім мій, благословив і помолився за нас, недужих. Ось бачите, що до смерти зближаємося, у люту цю неміч впавши". Пішли кораблеплавці й сповістили те отцеві. Він же, смиренний, явити себе не хотів, відмовлявся йти до чоловіка того. Проте чи просьбами тих переконаний, чи чоловіколюбством переможений — знав, що чоловік той вже до дверей смерти наблизився, пішов з ними. Коли заходив у двері хати, сказав: "Мир дому цьому і тим, хто в ньому живе". Зразу господар дому наче зі сну збудився, з важкої недуги перемінився й відчув себе цілого здоровим. І, швидко з одра хвороби вставши, припав до ніг преподобного зі сльозами й обцілував їх. І всі, що там були, раптову його з нездоров'я у здоров'я зміну бачивши, дивувалися і прославили Бога. Отримавши зцілення, господар дому взяв святого за руку, обвів усі ліжка хворих, преподобний же, зображаючи на них знамення хреста, здоровими їх зробив. Усіх-бо в домі тому хворих зцілив і повернувся швидко на корабель. І всі, що були на кораблі, поклонилися йому як великому угодникові Божому. Зцілений же чоловік з усім домом своїм, взявши хліба, і вина, і масла, прийшов на корабель і дав преподобному на знак вдячности за отримане зцілення. Святий же сердечність його похвалив і не собі, але Богові дякувати звелів, принесених же дарів не хотів прийняти. Чоловік же той, до ніг преподобного зі сльозами припадаючи, говорив: "Рабе ближній Христовий, якщо малого цього приношення з рук наших не приймеш, то й нам радости не буде в домі нашому". Просили ж і кораблеплавці отця, щоб прийняв принесене. І ледве погодився, прийняти зволив, благословив чоловіка того і тих, що прийшли з ним, і відпустив їх. А принесене віддав кораблеплавцям, сам нічого ж з того не скуштував, і знову вирушили в плавання. Була ж їжа преподобного отця на кораблі з вечора до вечора онгія хліба. Пиття ж — морської води одне маленьке горнятко, яку йому Господь у солодку перетворив.
За якийсь час преподобний Петро, задрімавши, побачив у сонному видінні Пречисту Владичицю Діву Богородицю, що невимовно сяяла світлом небесної слави, більше від сонця, і святителя Миколая, що, як раб, стояв перед нею, вказуючи на нього і до Богородиці кажучи: "Владичице, тому що раба твого святого з лютого того полону і важких кайданів звільнити зволила, де вкажеш йому місце, на якому б йому подальший життя свого закінчити час?" Вона ж відповіла: "В Атонській горі буде спокій його, це-бо жереб мій, який мені Син мій і Бог дав, аби ті, що відлучаються від гамору світу й беруться за духовні подвиги за силою своєю, вірою ж і любов'ю від душі прикликають ім'я моє, там дочасне своє життя проводили без печалі і за богоугодні діла свої життя вічне отримали. Вельми-бо люблю те місце й хочу на ньому примножити чин чернечий. І милість мого Сина й Бога від тих, що мають там інокувати, не забереться навіки, якщо зберігатимуть заповіді спасення. І поширю їх на горі тій на південь і північ, і заволодіють нею від моря до моря, й ім'я їхнє у всьому світі прославлю. І захищу тих, що там терпеливо в постництві подвизатися будуть". Таке видіння бачивши й зі сну збудившись, преподобний Петро багато похвал і вдячности посилав Христу Богові, і Пречистій Його Богоматері, і великому отцеві Миколаю. Дув же вітер на допомогу, плив корабель щасливо. Коли зблизилися до краю гори Атонської, став раптом корабель незрушно, хоч вітер дув на вітрила і місце глибоке було. І дивувалися кораблеплавці з жахом, один одному кажучи: "Що це?" Ще не домислили вони про те, як преподобний Петро зітхнув, кажучи до них: "Діточки, скажіть мені, як це місце називається?" І сказали йому: "Атон-гора". І сказав до них святий: "Думаю, що через мене тут корабель зупинився непорушно. Виведіть мене на берег і залиште тут. Якщо ж цього не зробите, не зможете звідси відплисти" . Вони ж не хоіли лишитися без такого отця, плакали, проте волі Господній противитися не могли — спустили вітрила, і до землі наблизилися, і звели святого з корабля, і залишили його там. Говорили між собою з плачем і риданням: "Великого заступництва й допомоги позбуваємося сьогодні". Святий же сказав їм: "Бог-чоловіколюбець, що всюди є і все наповнює, нехай супроводжує вас і береже від усілякого зла". Так сказавши й останнє їм у Господі цілування давши, і знаменням чесного хреста корабель загородивши, і всіх благословивши, відпустив їх у дорогу їхню. А сам з краю гори тої у стрімке місце пішов. І багато хащ, і проваль, і густих лісів минув — знайшов десь печеру дуже темну, у ній же багато гаддя було, з ними ж і біси гніздилися, й оселився в тій печері. Які ж перетерпів там преподобний від бісів напасті і які підняв біди, вимовити неможливо, проте почасти згадаємо.