Коли ж захотів Господь раба свого відкрити людям, влаштував провидінням своїм річ таку. Ловець один, лук свій і тул взявши, вийшов ловити звірів на ту гору. Багато ж круч і проваль глибоких і горбів гірських пройшов і дійшов до місця, де преподобний Петро провадив рівноангельське життя. Коли наблизився ловець до місця того, побачив оленя великого, що з діброви вийшов і, підстрибуючи, прямував віддалік перед очима ловця. Бачив же той оленя прекрасного, ішов за ним цілий день, шукаючи нагоди, як би застрелити його. Олень же, Божою рукою наставлений, прийшов над печеру преподобного й зупинився. Мисливець же, дивлячись, як би то краще влучити, побачив з правого боку при олені мужа, з густою бородою, волоссям аж до чересел, тілом нагого, волоссям же, наче звір, оброслого. Його бачачи, ловець вжахнувся вельми й кинувся бігти назад. Бачивши, що той кинувся бігти, Петро святий покликав його голосно, кажучи: "Чого боїшся мене, брате, і чого втікаєш від мене? І я людина, як же й ти, а не примара бісівська, як же ти собі подумав. Повернися й підійди до мене, і розповім тобі все про себе, бо для цього Господь послав тебе сюди". Мисливець же на голос той повернувся від утечі й до того преподобного отця, що кликав його, прийшов із тремтінням. Святий же звелів йому не боятися, обняв його й поцілував у Господі. Сівши, почав з ним розмовляти, все про себе розповідаючи детально: як воєводою був, і на війні потрапив у полон, і в Самарі у кайданах його тримали, і як явленням святого Миколая і святого Симеона Богоприємця з пут виведений був, і як до Риму прийшов, і звідти як повернувся, і яким чином оселився на горі тій, і як з бісами боровся, і що їв, і як прожив літа, і, просто кажучи, усе своє життя мисливцеві тому розповів. Дивувався ж ловець, слухаючи розповідь святого, жахаючись і розчулюючись водночас, і сказав: "Нині я зрозумів, що відвідав мене добротою своєю Господь, явив мені, недостойному, тебе, отче, потаємного свого угодника. І я тому віднині з тобою тут залишуся, рабе Божий". Преподобний же сказав до нього: "Не так буде, дитино. Спершу йди до свого дому і випробуй себе самого, чи можеш ти постницькі й пустельні подвиги підняти. Випробуй же себе так: стримуйся від м'яса, і вина, і сиру, і масла, насамперед же від жінки своєї. І спадку свого частину роздай убогим, і віддавайся посту й молитвам, і пильнуй себе розчуленою душею. Так перебувай цілий рік. Після закінчення ж року прийди до мене, і що буде Богові угодно, це буде наказано тобі". Те мовивши, святий дав мисливцеві благословення і молитву, як заручення, відіслав його й останнє промовив таке: "Іди з миром, дитино, таємницю ж, явлену тобі, збережи, нікому не розповідай. Скарб відкритий можуть вкрасти". Ловець же, поклонившись святому, пішов, славлячи Бога й дякуючи Йому, що такого угодника Божого в тілі бачив і розмовляти з ним сподобився. Прийшовши додому, зробив все, що велів йому святий.
Коли ж закінчився рік той, взяв ловець зі собою двох ченців і брата свого і рушив човном до берега, проти якого було в пустелі перебування святого Петра. Допливши до того місця, вийшов на берег і пішов просто в гірську пустелю. Дійшовши до вертепу того, де угодник Божий перебував, мисливець, гарячою любов'ю розпалюваний, випередив усіх, побіг до печери і знайшов преподобного отця, що на землі лежав мертвий, руки мав хрестоподібно на грудях складені, очі благообразно зімкнені, й инші частини тіла чесно споряджені. Те бачивши, мисливець злякався і впав перед тілом преподобного, ридав плачем великим. Тоді й ті, що йшли за ним, прибули. Бачивши такого чесного мертвого й друга свого, що над ним плаче, питали його: "Хто цей знайдений мертвий? І чому так сильно за ним плачеш?" Ловець же почав їм з великими сльозами й зітханнями розповідати все детально про життя Петра преподобного, як же сам з уст його минулого року чув. Ті ж, чуючи розповідь про чудесні діла, розчулювалися серцями своїми і плакали гірко, що не сподобилися живим бачити ані бесіди чути такого раба Божого. Брат же мисливця того був одержимий духом нечистим — коли торкнувся мощей святого, зразу отримав зцілення. Кинув його біс на землю, великим голосом скликнув, кажучи: "О Петре, чи не досить тобі, що вигнав мене з вертепу мого, нині ж і з цього житла мене виганяєш!" Те сказавши, вийшов з уст чоловіка, як дим, і лежав чоловік той наче мертвий. За короткий час встав, здоровий і при розумі, і сказав до брата свого: "Дякую тобі, пане мій брате, що на добро привів мене сюди". І, знову припавши до мощей преподобного з вдячністю, цілував їх радісно. Після цього всі разом, взявши чесні мощі Божого угодника, понесли їх на берег, поклали в корабель свій і відвезли в одне відоме село, що було у володіннях македонських. Там багато зцілень від мощей святого подавалося. Чув же про те єпископ градський, прийшов із причтом своїм і, взявши цілющі мощі преподобного Петра, приніс чесно в єпископію свою і в раку коштовну з ароматами поклав, три дні і три ночі славослов'я Божі з усіма людьми співав і поховав у церкві на славу Пресвятої Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа, від усього творіння славленого Бога нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.