Про честь святих ікон дивись суперечку святого Григорія Омиритського з Єрваном Юдеєм 19-го грудня. Також і преподобного Стефана Нового суперечку з іконоборцями — 28-го листопада
У цей день у Пролозі згадано святого Олександра, патріярха Царгородського, який був після святого Митрофана першим. Але його пам'ять буде у 30-ий день серпня, разом зі святим Йоаном і Павлом.
У той самий день страждання святого великомученика Івана Нового, якого називають Сучавським, мученого в Білгороді
Написав Григорій Монах, ігумен обителі Пантократорової, який був пресвітером великої церкви Молдовлахійської
Багато прикладів для наслідування дають нам ті, що добре й богоугодно жили. Серед них же і цей виявився, хоч і в останню годину, але не менший від перших. Не лише-бо страждальців перших століть вінцями вшанував Владика Христос, а й нині, в останні часи, відчиняє двері перед охочими і також винагороджує їх почестями та дарами. Тут почнемо слово повісті про святого Івана, доблесного воїна Христового, сповненого благодаті Святого Духа: хто він був, і звідки, і яким чином лику і вінця мученицького сподобився.
Трапезунд дав цього мужа, град славний і великий, що у східному краї лежить поблизу Сирії, сягає кордонів Великої Вірменії. Добра пристань для тих, що на кораблі звідусіль морем пливуть, бо вистачає там всього для потреби. Мешканці ж града того, біля моря живучи, з купецтва і мореплавства собі на життя достатньо заробляють. Тому й блаженний Іван, часто на корабель сходячи і до багатьох градів пливучи, займався купецтвом. Якось трапилося йому з великими закупами увійти в корабель мужа іноземного, який був родом фряг, вірою не східного ісповідання, вдачею суворий, немилостивий і нелюд. З таким чоловіком у його ж кораблі плив святий, і почав ворог-диявол заздрити богоугодному життю його, бо нелегко було ворогові терпіти чесноти Іванові: бачив, як часто той молиться до Бога і постить, добре поводиться і для всіх відкритий, милосердний до тих, що потерпають на кораблі від скрути, і до тих, яким трапилося захворіти, — утішав-бо їх раб Христовий, даючи їм зі свого достатку потрібне, і у всьому руку допомоги простягаючи. Очі ж свої сльозами наповнивши, казав собі, говорячи: "Якщо помилуєш стражденного брата — помилуваний будеш, і якщо утішиш скорботного — і ти утіхи від Бога сподобишся". Те бачачи, і заздрячи, і хотівши святому перепону зробити і загородити шлях до спасення, невидимий ворог замислив спочатку відтягнути його від благочестивої віри. Намовив-бо на нього ворога видимого — начальника корабля, супротивного вірою, аби дошкуляв правовірному рабові Христовому в східному благочесті. Була-бо між ними в дорозі морській велика за віру суперечка, і завжди Іван святий як той, хто в книжному ученні обізнаний і премудрий, перемагав того фряга і соромив неправедне його мудрування. Гнівався тому той на нездоланного воїна Христового, і лютував, і докорами багатьма дошкуляв йому, і ворогував на нього, погано думаючи про нього. Коли така ворожнеча розпалилася, пристали до берега біля Білгорода, що на Босфорі. Вийшов-бо поганий той кораблеплавець, до єпарха града того пішов — був же єпарх персом родом і вірою, ревний хранитель передання батьків своїх. До того перса на святого Івана приніс оббріхування таке. "Є, — казав, — о ігемоне, чоловік, який на кораблі зі мною сюди прибув. Він хоче від християнського відступити передання і відчужитися від своєї віри, хоче до вашої віри приступити і бути вам у переданні спільником. Мені-бо в дорозі морського плавання сповістив те і присягами багатьма присягає, що не змінить наміру свого. Тому ж і ти швидко подбай про нього, щоб привести його до вашого одновірства, аби була тобі велика від роду твого похвала. Той-бо муж велеслівний, і красномовний, і серед найперших Трапезунда-града вельмож не останній". Це чувши, нечестивий ігемон сповнився радости і, на звичному для суду місці сівши, звелів з честю прикликати до себе блаженного Івана Трапезундця. Бачивши його, сказав: "Досить про тебе чув, о чудовий муже, що нашу віру ти полюбив і хочеш її прийняти. Наша-бо віра чесних думкою торкається, і серця тих, що її розуміють, до своєї любови запалює. А хто з радістю приймає її — тим щасливе життя дає і довгі літа. Християнська ж віра сміху достойна, не барися тому відкинути її від себе далеко, о друже славний, передання ж і закони християнські велегласним голосом висмій перед всенародним цим зібранням, задля цього ми разом всі з жінками і дітьми зійшлися, бо чули, що ти хочеш нині стати проповідником нашої світлої і славної віри. Іди далі, о дивний муже, стань з нами разом і найсвітлішим голосом прослав світлозоре сонце, і віддай честь зірці, що перед сонцем засяяла, і принеси жертви тим небесним світилам, що світ осявають. А тоді від царя нашого багатьох почестей і великих санів удостоїшся, нам же наче братом щирим станеш і насолодишся життям, солодким для всіх людей".