Наступного дня звіроподібний той кат, на звичному місці судища сівши, звелів поставити перед собою мученика — Івана святого. Став перед ним страстотерпець Христовий, лицем світлий і радісний душею. На нього поглянувши, світле й радісне його лице бачачи, нечестивий суддя вельми здивувався, як після таких довгих мук душа в ньому перебуває і, наче нічого не витерпіла, веселиться. І сказав до нього: "Чи бачиш, Іване, в яке безчестя ти привів себе своєю непокірністю — ледь не позбувся солодкого і для всіх людей від всього любішого життя. Проте, якщо на мою думку пристанеш, вернеться тобі здоров'я за лічені дні — і розшматована ранами плоть твоя вилікувана буде, бо є в нас лікарі вмілі, що з Індії і Персії прийшли. Якщо ж і далі у християнстві перебувати хочеш, то знай, що більше тебе чекає лихо". Святий же мученик відповів: "Розшматованим тілом своїм я анітрохи не журюся, о судде, бо наскільки зовнішня наша людина тліє, настільки внутрішня оновлюється, — як же говорить великий апостол Господній. Моя ж турбота — не що инше, лише перетерпіти до кінця муки, яких мені завдаватимеш, у Христі, що мене укріплює й каже: "Хто перетерпить до кінця, той спасеться". Коли новіші якісь винайшов на мене муки — здійснюй їх — перших-бо, накладених мені від тебе ран, я навіть не відчув". Цими премудрими словами святого безумний кат осоромлений був, затрясся гнівом і, як звір, рикнув, знову простягнув на землі мученика, лютіше бити звелів. І били слуги страстотерпця без жалю довго, змінюючи один одного, що й нутро його вельми зранене було. Він же шепотів устами, молячись до Бога. І коли, б'ючи те діямантове тіло душі, воїни знемогли, і всілякого віку люди на нечистого суддю кричали, засуджуючи немилостиву його вдачу і жорстокість, звелів кат привести коня неприборканого й дикого і ноги мученика до нього ззаду міцно прив'язати, сісти ж на коня одному з воїнів і вулицями града, скільки можна, гнати коня, женучи — волочити Христового страждальця. І волочений був святий так по цілому граді, і було видіння жалісне для очей благочестивих. Вершник-бо, що волочив святого, досягнув поселення юдейського і їхав, минаючи їхні вулиці, а багато юдеїв насміхалося з волоченого мученика, і кричали злісні ті люди, повертаючи лиця свої, і кидали в нього, хто чим мав, сміхи безчинні й негарні чинячи. Один же з них у хату побіг, схопив меч оголений і, сягнувши волоченого святого, відтяв йому голову. І так добрий воїн Ісуса Христа закінчив подвиг свій страдницький — передав святу свою душу в руки Господа свого. Тіло ж його чесне воїн той відв'язав від коня і кинув на тому ж місці. І лежав з відтятою головою, непохований і непильнований, і ніхто з християн не смів торкнутися до нього, боячись гніву нечестивих. Коли настала ніч, було чудо над тілом мучениковим очевидне: багато лямпад ясно палало, і три світлоносні мужі співали співи невимовні священнославні і кадили, і стовп вогненний над мощами святого утвердився. Це чудо багато хто бачив. Один же з юдеїв, його хатина була поблизу того місця, на якому багатостраждальне тіло лежало, думаючи, що священики християнські прийшли взяти його і за звичаєм поховати, взявши лук зі стрілою, наблизився туди, хотівши поцілити в одного з видимих тих гаданих священиків. Напнув стрілу, натягнув, скільки було сили, і, коли хотів випустити стрілу, приліпилася стріла з тятивою до пальців правої його руки, лук же до лівої руки приліплений був, й ані стріли пустити, ані своїх рук від лука і стріли звільнити не міг. І так єхидний той виродок єврейський цілу ніч страждав. Коли починало світати, невидимими стали дивні ті мужі, і стовп вогненний, і лямпади сховалися. І люди всілякого віку сходилися на те місце, дивилися на окаянного стрільця, який напнув лук і стрілу і так лишився стояти, наче залізними оковами, невидимою силою Божою зв'язаний, — і визнав, хоч і не хотів, юдей той детально все, що бачив над мучениковим тілом, і як вчинилася йому від Бога кара за те, що насмілився погане діло почати. Після достатнього виявлення того чуда звільнилися його руки, і прийняв звільнення від кари. Ігемон же, про те довідавшись, злякався вельми і звелів християнам взяти тіло мученикове і поховати його. Християни, взявши його, поховали при церкві своїй чесно.