У той час посеред пшениці віри святої багато ще було полови ідолопоклонницького блуду. Бо хоч і християнські царі володіли Сходом і Заходом, і всюди благочестя цвіло, проте еллінське нечестя не цілком було винищене, а найбільше по селах осліплені нерозумністю люди давнього кумирослужіння трималися. Ці-бо два раби Христові сповнилися божественної ревности, пішли до Царгорода до благочестивого царя Теодосія Молодшого і просили його, щоб подав їм царське своє писання, аби вони могли без перешкод у греко-римських володіннях нищити кумирів, руйнувати і палити капища, рубати гаї і сади, на честь ідолів насаджені, будувати ж храми Божі і поширювати славу імени Ісуса Христа. І дано їм було від царя ту владу й утверджено наказом, у якому і те додалося, аби всюди по краях і градах єпархи, і князі, і всілякі сановники, і градоначальники, і всі, що при владі, слухали їх і допомагали їм у всіх ділах і на влаштування храмів Божих щоб подавали їм потрібне. Прийняли ж і від святішого патріярха благословення на проповідь, будівництво й освячення церков. І йшли ці два святі воїни Христові, наче два апостоли, у краї греко-римського царства, проповідуючи невірним ім'я Ісуса Христа. І навертали багатьох до Христа Бога — не лише словом, а й чудами переконували: далася їм від Бога благодать і сила зцілювати недуги, і виганяти бісів, і руйнувати всюди ідольські храми, ідолів розбивати. А де озлоблені елліни хотіли чинити їм спротив, там, царське веління володарям і градоначальникам показавши і допомогу від них взявши, чинили належне їм. Будували ж церков багато коштом не лише царських скарбниць, а й щедрим поданням правовірних християн: всі-бо і всюди, бачивши таких учителів, і просвітителів, і чудотворців, не жаліли своїх маєтків на святе будівництво. І пройшли так Схід і Захід, і збудували церков сто, чуд же сподіяли незліченно, їх же детально писанню передати неможливо, хіба деякі з багатьох тут згадаємо.
Коли старанням їхнім збудовано було церкву у Вивлах, один з робітників, залізним знаряддям працюючи, з необережности відтяв собі великий палець лівої руки, і витекло багато крови. Чоловік же той знеміг від болю, впав наче мертвий. Довідавшись про те, святий, взявши відтятий палець, приклав до суглоба його і хресним знаменням знаменував — і зразу палець приріс до суглоба свого, і рана зцілилася. Підняли чоловіка із землі здорового, дали йому знову залізне те знаряддя в руки й мовили: "Кріпися і трудися в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа".
Коли були в Медіоланській єпархії, поблизу града, названого Гавдіян, село одне від ідолобісся очистили і збудували церкву (була ж та церква дев'ятдесят дев'ята в їхньому будівництві). І допомагало в будівництві тому багато людей вірних. Одні люди, що їхали колісницею попри те місце і бачили будівників, сказали собі: "Затримають ці нас, щоб і ми допомогли їм у будівництві. І забаримося, хоч-не-хоч, у роботі з ними". А тому що не було як те місце їм поминути, задумали річ таку. Одного з-поміж себе поклали в колісниці, наче мертвого, — вдавали, що мертвого везуть на поховання. Коли зрівнялися з будівництвом церкви, сказали їм святі: "Діти, поможіть нам трохи в цьому ділі, в якому, бачите, ми трудимося". Вони ж відповіли, кажучи: "Не можемо затриматися, бо мерця веземо ховати". Тоді сказав до них святий Юлій: "Чи не дурите, діти?" Вони ж відповіли: "Ніяк же, отче". І знову Юлій святий сказав до них: "Хай буде за словом вашим". І пішли люди ті дорогою своєю. Коли ж відійшли трохи далі, сказали до вдаваного мерця, аби вставав. Він же не вставав, тож думали, що спить, почали штовхати його і побачили, що справді мертвий. Про те чудо зразу всі довідалися, і був на всіх страх і жах, і з тої години ніхто не смів нічого святим тим отцям сказати брехливо. Після цього святий Юлій-пресвітер сказав до брата свого святого Юліяна-диякона: "Будь тут, брате, будуй цю дев'ятдесят дев'яту церкву. Я ж піду пошукаю місце, де б збудувати соту. І після будівництва на землі сотої церкви, благодаттю Божою, переселені будемо в церкву нерукотворну, вічну на небі".
Те сказавши, пішов. Ішов же десь два миліярії, досягнув озера, названого Мукорос, є ж те озеро велике. Бачив на ньому острів немалий і вельми гарний. На ньому ж хтось жив. Дивлячись на той острів, думав, як би дістатися до нього. А тому що не видно було ніде човна, схилив коліна до молитви і помолився, кажучи: "Господи, Боже всесильний Ісусе Христе, Твоєю всемогутньою силою дай, аби цей милотар, що на мені, став мені нині замість човна, щоб на ньому, Твоєї десниці непотопно тримаючись і нею керуючись, дістався шляхом водним я до острова того". Так помолившись, розпростер плащ свій поверх води, зробив знамення хресне, зійшов на нього — і був плащ як човен непотопний. Святий же тримав у руці палицю, як веслом, воду гріб, і, чудесною тою лодією плащовою кермуючи, дістався до острова того. Обійшов його і тішився, бачачи красу його. Посеред острова бачив скелю велику, що має простору досить, і надумав святий збудувати на ній соту церкву в ім'я святих дванадцяти апостолів. Був же острів той сповнений зміїв і всіляких отруйних гадів, через них же ніхто до острова того наблизитися не смів. Святий же, на камінь той зійшовши і хрест з малого древка зробивши, встромив його в малу щілину скелі, помолився до Бога, покликав до себе в Ім'я Ісуса Христа всіх зміїв і гадів, і зібралася їх до нього кількість велика. І сказав до них: "Вже ви досить часу на цьому місці прожили, нині ж, ім'ям Пресвятої Тройці — Отця, і Сина, і Святого Духа — наказую вам вийти з острова цього і дати це місце дому Божому і тим рабам Христовим, що хочуть при ньому жити". Коли те сказав святий, зразу всі змії і гади, наче розумні, велінню святого підкорилися і пішли разом до західного краю острова, занурилися в озеро й переплили на той бік до гори, що називалася Камункін, і там оселилися. А острів залишився чистий від гадів. Святий же знову воду назад, як і вперше, перейшов, пішов до християнських поселень, і, з них допомогу і все потібне здобувши, прибув човнами з робітниками до острова того і заснував на скелі тій церкву дванадцяти апостолів святих, і звів її. Тим часом брат його, Юліян святий, закінчив церкву ту, що поблизу Гавдіяна-града. Вирішив збудувати у ній гріб братові своєму Юлію і почав будувати його. Чув же святий Юлій про закінчення тої церкви, пішов побачити її, разом і відвідати брата свого. Коли ж він прийшов, сказав йому святий Юліян: "Ось, пане брате, допомогою Божою і твоїми молитвами все церковне будівництво закінчилося, ще лише будується гріб для тебе, аби після твого переставлення спочило в ньому тіло твоє". Святий же Юлій, пророчого дару сповнений, сказав до святого Юліяна: "Роби швидко гріб, який почав, проте знай, що тобі в ньому спочити". І було так: коли закінчили гріб, переставився до Господа святий Юліян-диякон. Його ж поховавши чесно, Юлій святий знову повернувся на острів, на якому церкву апостолам будувати почав. Закінчивши її, влаштував у ній собі гріб, передбачивши зближення кончини своєї: зістарівся був літами. У той час поставлений був від царя Медіолана єпарх, аби володіти цілим тим краєм, муж один благородний, сенатор знаменитий, на ім'я Авдентій, доброчинець і богоугодник. Він, чуючи про святого Юлія, сказав до домашніх своїх: "Сідаймо на корабель і рушаймо до острова Мукорос, аби побачити там чоловіка Божого Юлія Пресвітера і будівництво його". Сіли на корабель і рушили. І був там Авдентій, благословення ж від святого і бесіди його духовної сподобився. Розглядаючи будівлю церкви, сказав до святого: "Панотче, якщо і ще щось хочете будувати, скажіть мені, щоб і я з великого свого маєтку доклався до вашого діла, готовий-бо я з радістю послужити потребам вашим". Відповів святий: "Дитино, не треба більше нічого будувати, але тільки гріб тобі поблизу мого гроба зробімо, аби після переставлення твого спочило тіло твоє у церкві цій". Відповів Авдентій: "Ти, отче, май собі тут гріб, я ж уже в Медіолані гріб собі збудував". Сказав йому святий: "Йми мені віру, дитино, що ніде инде, лише поблизу мого тіла твоє тіло поховане буде". Тоді після достатньої бесіди зі святим Авдентій прийняв благословення й до Медіолану повернувся. А святий Юлій не по довгім часі до Господа відійшов, і поклали його в збудованому гробі, і подавалося багато зцілень хворим з гробу його молитвами його. Після переставлення святого прийняв його місце Ілія Пресвітер, добрих діл сповнений. Коли минуло декілька років, Авдентій, єпарх Медіоланський, муж богоугодний, переставився, і покладений був у своєму гробі в Медіолані. Зранку ж виявилося, що поза гробом лежить, — не як викинений, але як поважно вийнятий і покладений. І знову поклали його в гріб його. Але й вдруге опинився за гробом, також і втретє. І захотіли покласти його на иншому місці, але жодне місце не давало, щоб він там був похований. Тоді