Минуло декілька днів, фряг той, який передав святого на муки, захотів вкрасти чесне його тіло і віднести до себе: розкаявся у злості своїй. Однієї ночі, зручний час вибравши, прийшов зі своїми до гробу мученикового і, розкопавши місце й гріб відкривши, хотів взяти чесні мощі. Христовий же воїн у ту ж годину явився пресвітерові тої церкви уві сні, кажучи: "Встань швидко, біжи до церкви, ось-бо хочуть мене вкрасти". І зразу пресвітер встав, побіг з поспіхом і на місце прибув, побачив гріб розкопаний і тіло святого, мало не винесене. Скликавши благочестивих людей, розповів, що було, і всі прославили Бога, який прославляє святих своїх. Чесні ж мощі святого мученика взявши, внесли до церкви й у вівтарі поблизу святої трапези поклали. І лежали там ті святі мощі сімдесят літ і більше, і бували над ними часто якісь божественні явлення вночі і вдень. Часом-бо світло якесь чудесне з'являлося, часом стовп вогненний, часом пахощі невимовні від гробу виходили і зцілення хворих відбувалися. Дійшла ж про те слава до тодішнього володаря Молдовлахії і Помор'я благочестивого і христолюбного великого воєводи Іо Олександра — мужа, що багатьма чеснотами себе прикрашав і мучениколюбцем був. І захотів він дуже мати в себе той пребагатий скарб — чесні мощі мученика Христового Івана святого. Порадившись зі священнішим архиєпископом Йосифом, послав одного з вельмож своїх з достатньою кількістю воїнів до Білгорода. Вони ж постаралися, принесли звідти, не гаючись, мощі мученика. І вийшов назустріч великий воєвода зі всіма вельможами, і священніший архиєпископ зі всім духовним чином, і весь люд прийшов, мученика радісно зустрічав зі свічами, і кадилами, і пахучим миром. Великий же воєвода, припадаючи до раки святого, обіймав багатостраждальні його мощі, прикладаючи свої очі й уста до чесних рук мученикових, сліз же доволі з великої радости проливав, визнаючи цього святого мученика хранителем своєї держави, і так з великою шаною поклали чесні мученикові мощі у святішій митрополії у стольному граді Молдовлахійської держави Сучаві. Про зцілення, які тоді (і потім) на різні недуги слабуючим від мощей мученикових подавалися (і нині подаються), нехай (говорить оповідач) розкажуть ті, що прийняли благодать, хай проповідують прийняті від нього добродіяння. Тут же досить сповістити, що такий мав мученицький кінець Йоан святий, так осоромив нечестивого єпарха, таку боротьбу в подвизі показав і вінчався з рук подвигоположника Христа. Таке було доброкупецтво Іванове: мало дав, багато придбав, зрадникові тіло за тягар залишивши, далі не в Трапезунд, а до Вишнього Єрусалиму попрямував, у мученицький лик як мученик, на Авраамове лоно, у поселення святих, у пристань благих, у світлиці нетлінні, де став перед трисвятою і пребожественною Тройцею, їй же слава, держава, честь, краса і поклоніння нині і на безконечні віки. Амінь.
Місяця червня в 3-й день
Пам'ять святого мученика Лукиліяна і з ним чотирьох отроків: Клавдія, Іпатія, Павла, Діонисія - і святої діви Павли
Святий мученик Лукиліян жив у часи Авреліяна, царя римського. Спершу в язичеському нечестивому багатобожжі перебував і жерцем ідольським був, старий літами, чесний на вигляд і сивий волоссям. Мав мешкання недалеко від Никомидійського града, служив у жертовниках нечистим богам. Тоді, благодаттю Христа, Бога нашого, який нікому загинути, але всім спастися бажає, просвітлений був. Побачив звабу бісівську і блуд еллінський, і прийшов у пізнання істини, і повірив у єдиного істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа, відкинув і зневажив ідолів. І відновилася у старості, як орлові, юність його: відродився святим хрещенням і всією думкою і душею приєднався до любови Христової, виявляв же й иншим еллінам суєту і згубу нечестя їхнього. І наставляв на спасення, ученням своїм приводячи до Христа, і був для багатьох прикладом навернення до Бога. Юдеї ж, які там жили, бачили такий Лукиліяновий з ідолопоклонництва у християнську віру перехід, ще ж бачили й те, що багато хто за прикладом і вченням його покидає кумирослужіння, і приєднується до християн, і хрещення святе приймає, — сповнилися гніву й ненависти. Із заздрости таємні господовбивчі люті отроки склали наклеп на нього, передали його судищу нечестивих — і поставлено раба Христового перед тим, що був тоді в Никомидії, комитом Сильваном на допит. Довго ж примушував комит старця, аби відрікся Христа і знову до ідолослужіння повернувся. Той же ніяк не корився. Через те на гнів зрушився комит, звелів всіляко мучити його, зламати йому щелепу, і палицею без жалю бити, і стрімголов повісити, тоді, після довгого й лютого катування, до темниці вкинути. Побачив Лукиліян святий у темниці чотирьох отроків, які за віру Христову були туди вкинені, — Клавдія, Іпатія, Павла і Діонисія. Зрадів їм, розмовляв з ними про Христа Бога й укріплював їх до подвигу мученицького, аби не боялися тимчасових мук задля вічної на небі винагороди, щоб не лякалися смерти задля майбутнього життя ані щоб не шкодували цвіту юности своєї Христа ради, який готує їм нестаріюче блаженство в Царстві своєму. Молилися всі разом вдень і вночі до Бога й тішили себе надією Христовою. Після багатьох днів знову Дукиліяна святого, вже разом з отроками, мучили і в піч вогненну з ними вкинули. Всемогутній же Бог виявив над ними чудесну свою милість, як же і над тими колись єврейськими отроками, що у вавилонській печі: вогонь-бо в холод перемінився і полум'я — на росу, ще ж і дощ великий зверху пролився, піч до решти погасив. І вийшли святий Лукиліян і юнаки неушкодженими. Таке преславне чудо Боже осліплені невірством і злістю елліни зараховували не Божій силі, але чарам християнським. Засудив тому неправедний суддя мучеників святих на смерть і відіслав їх до Візантії, щоб там кару прийняли.