У град Самосатський на місце Євсевія послано було від аріян одного єпископа на ім'я Євномій, який по-аріянськи міркував. Коли він у град входив, ніхто не віддав йому належної єпископові чести, не вийшов назустріч йому, ані одна людина — ні багата, ні бідна, ні майстер, ні землероб, ні чоловік, ні жінка, ні старий, ні молодий, ані яка дитина. Цілий град був правовірний і не хотів зловірного єпископа вшанувати, ані благословення від нього прийняти, ані бачити його. Увійшов Євномій до єпископи і прийняв соборну Церкву владою царською — люди ж до церкви тої не ходили: не любили єретика, який був у ній архиєреєм. І ніхто взагалі до нього не прийшов ні до церкви, ні до дому архиєрейського, і сидів Євномій у єпископії сам, лише зі своїми, що з ним прийшли. Написано про нього, що хоч і злочестивий був вірою, проте звичаями добрий, лагідний, тихий і смиренний і у всьому люб'язний. Сказано про добрі звичаї його й таке. Якось увійшов, за звичаєм краю того, у громадську лазню митися, і замкнули за ним слуги двері, щоб инші люди не увійшли туди, де миється єпископ. Розуміючи, що багато людей перед дверима стоїть, бажаючи митися, звелів слугам відчинити двері і веліти всім, хто хоче, увійти без перешкоди і митися з ним разом. Увійшло ж багато людей, і, бачачи єпископа, що в гарячій купелі сидить, стояли перед ним почести ради. Він же кликав їх у ту купіль, щоб, хто хоче, увійшов, — вони ж не сміли. Зрозумів Євномій, що через сан його стоять перед ним і не сміють митися, засмутився і, вставши з купелі, вийшов швидко з лазні, бо не хотів такого пошанівку. Ті ж чоловіки, що залишилися в лазні, зразу воду ту з купелі, наче осквернену вмиванням єретика, геть вилили і мидницю добре помили, гидуючи єретиковим у ній вмиванням. Нагріли иншої води й купіль собі нову влаштували. Довідався ж про те Євномій — бачив, що ніяк не може привернути до себе людей самосатських, покинув єпископію і пішов собі з града. Після відходу Євномія аріяни знову зі свого зловір'я прислали в Самосати єпископа на ім'я Лукій, явного вовка і ворога овець Христових. Громадяни ж і йому, як же й попередньому єретикові, не зробили почестей, і жив і той лише зі своїми в єпископії, ніхто з людей не приходив до нього. Вівці-бо Христові, хоч і без пастиря свого були, проте учення його добре пам'ятали, непорочно пильнували святу віру. Як же тим єретичним єпископом правовірні гидували, видно звідси. Якось, коли багато дітей на вулиці за звичаєм дитячим бавилися і м'яч один одному кидали, трапилося, що проїжджав мимо єпископ Лукій. І випадково впав м'яч під коні і колісницю єпископову. І зразу почали діти голосно кричати: "М'ячик єретицтвом осквернився! М'ячик єретицтвом осквернився!" Чуючи галас, єпископ послав одного зі слуг своїх подивитися, що діти роблять і чому голосно кричать. Вони ж, розпаливши вогонь, кидали м'яч той через вогонь туди й сюди, аби очистити його вогнем від єретицтва. Так не лише дорослі, а й малі діти бридилися тим єретицьким єпископом, що був як мерзота запустіння на святому місці. Про те довідавшись, Лукій не наслідував Євномієвого смирення, але сповнився гніву — багатьох священиків, які догми православні захищали, у найдальше вигнання розіслав. Блаженного Антіоха, що був сестрінком святому Євсевію, мужа, серед священиків вибраного, богоугодного й богонатхненного, у книжній премудрості досвідченого, у межі вірменські вигнав. Єволкія ж диякона, також серед служителів Господніх визначного, в Оасимську пустелю вигнав. І була тоді немала печаль і скорбота Самосатському градові.