У той самий день пам'ять святих мучеників Євстохія, Тая і тих, що з ними в Максиміянове царство за Христа постраждали, про них же в Пролозі.
У той самий день празник Пресвятої Богородиці на честь визволення царюючого града Москви від Ахмата, Ординського царя
У рік 6988-ий нечестивий цар великої орди Ахмат, озброївшись, прийшов раттю на великого князя Йоана Васильовича, на ріку Угру з великою силою. Тоді ж Москва була в облозі. Великий же князь озброївся молитвою і благословенням тодішнього митрополита Всеросійського Геронтія і Ростовського архиєпископа Васіяна, що був йому духовним батьком. Вони і впросили його міцно подвизатися проти поганих за православне християнство. Пішов з воїнами своїми проти супостатів до ріки Угри. І там довго боровся з ними, побив з них немало. Пізніше ж сталося славне чудо: заступництвом Пресвятої Богородиці страх напав на татар: одні одних боялися і втікали, наче кимось гнані. Премилостивий Бог, молитвами Пресвятої Богородиці, світлу й видатну перемогу без крови показав християнам на супротивних і так зберіг надбання своє — місто Москву і всю Росію. Великий же князь Йоан Васильович прийшов до Москви із сином своїм, великим князем Йоаном, і зі всією силою. І зраділи всі люди радістю великою вельми, і величали Бога і Пресвяту Богородицю за преславне визволення. З того часу в богоспасенному граді Москві встановилося святкування празника Пресвятої Богородиці, чесної її ікони, названої Володимирською, і хресний хід у 23-ій день цього місяця червня на славу Спасителя всього світу Христа, Бога нашого, і Пречистої Його Матері та на вдячність їм.
А тому що святкується нині те, що сталося колись молитвами Пресвятої Богородиці, — визволення християноросійського роду від ворогів видимих — агарян, не зайвим є тут згадати і те, як та палка заступниця за нас перед Богом Пречиста Богомати і від невидимих ворогів визволяє душі людей грішних, які з істинним покаянням до її Сина і до неї звертаються і приходять, переконливим свідченням чого є розповідь про дивне діло, що діялося в краю Киликійському у дні благочестивого царя Юстиніяна. Про це написано так.
У той самий день повість про покаяння Теофіла, економа церковного у граді Адані, що в Киликії
Записав очевидець Євтихіян Клирик, що був його слугою. Міститься ця повість у святого Симеона Метафраста.
Незадовго перед нашестям перського війська на Грецький край у другій єпархії Киликійській, у граді, що називався Адана, був економом престольної соборної святої архиєрейської церкви града того Теофіл — муж, вельми добродійний і святий життям, що добре й розумно урядував церковним господарством, і праведно в Бозі керував усіма справами, і був архиєрею тому як одна зіниця, що на все дивиться, і як правиця, що всім порядкує. І всі архиєреї любили його, не лише ж архиєреї, а й увесь клир і всі люди града того за превелику його доброчинність. Сиротам був батьком, удовам — годувальником, убогим — щедрим подавачем, скривдженим — заступником, безпомічним — помічником. І не було такого, кого б він не утішив у печалі словом і ділом, через те всі його шанували як отця, дякували йому як благодійникові і багатьма похвалами його хвалили.
Коли ж із Божої волі єпископ града того із дочасного життя переставився, всі христойменні люди града всілякого чину, від більших до менших, справжньою любов'ю в Христі до Теофіла спонукувані за велику його до всіх милість, ще ж і життя його знаючи чисте й непорочне, єдинодушно вибрали його собі за єпископа. Написавши вибрання своє до первопрестольного архиєрея в Киликії, через чесних мужів послали. Той же послання їхнє прочитав і зразу пристав на те: знав і сам Теофіла як мужа добродійного і богоугодного і до церковного правління доброго, що у всьому був досвідчений і досконалий. І послав покликати його до себе, аби поставити єпископом Аданської церкви. Теофіл же митрополитове послання прийняв і прочитав, але не погодився йти до нього, цілком відмовлявся прийняти сан святительський. Весь же клир і всі громадяни великими проханнями наполягали, зі сльозами просили його, щоб був їм єпископом. Коли нічого не досягли, знову послали до митрополита прохання, аби, хоч і не хоче Теофіл, поставити його їм єпископом. Послав тому митрополит до нього владний наказ — привів його до себе, хоч той і не хотів, і, побачивши його, радий був, з любов'ю прийняв його і хотів освятити його на єпископа. Теофіл же впав лицем на землю перед ногами архиєреєвими, просив зі сльозами, аби не накладав на нього того ярма, взивав же, кажучи: "Я недостойний єпископського сану, знаю гріхи свої". І коли довго при ногах архиєрея лежав, плачучи і просячи звільнити його, дав йому архиєрей три дні до роздумів, аби, розглянувшись, погодився прийняти сан єпископський, не зневажаючи прохання стількох людей, які хотіли всім серцем мати його собі за пастиря.