друге гріхами своїми, слухати не можу. Таким потрібно великих трудів, і подвигів, і каяття сердечного, щоб змогли розчулити доброту Його, бо хоч і вельми милосердний, проте й суддя праведний, і грізний месник — кожному віддає за ділами його". Теофіл же з видіння її вельми втішився, осмілів трохи й почав говорити до неї: "О Владичице моя преблагословенна, захиснице роду людського, прибіжище і спасення тим, хто приходить до тебе, знаю, справді знаю, як дуже нагрішив і прогнівав тебе і народженого від тебе Бога. Але маю багато прикладів тих, що переді мною прогнівали Сина твого і Бога нашого, їм же дано прощення гріхів за покаяння їхнє й ісповідання. Коли б не було покаяння, як би Син твій пожалів ніневітян? Коли б не було покаяння, як би зберіг Рахав — блудницю? Коли б не було покаяння, як би Давид після прийняття пророчого дару, впавши в перелюб та убивство, не лише отримав прощення, а й знову прийняв дар пророчий? Коли б не було покаяння, як би Петро святий, верховний апостол, стовп Церкви, прийняв від Бога ключ Царства Небесного, коли відрікся Господа не один раз чи двічі, але тричі, після того плакав гірко, і не лише такого свого падіння отримав відпущення, а й більшої чести сподобився — поставлений був пастирем словесних овець Христових? Коли б не було покаяння, як би митаря-хижака Господь зробив євангелистом? Коли б не було покаяння, як би Павло святий із гонителя став посудиною Христовою вибраною? Коли б не було покаяння, як би прийняв Господь Закхея — старійшину митарів? Коли б не було покаяння, як би блудний син, повертаючись до батька, милий був батькові? Коли б не було покаяння, як би блудниця, що в ногах Христових плакала, отримала багатьом гріхам своїм прощення? Коли не було б покаяння, як би апостол звелів прийняти коринтського грішника? Коли б не було покаяння, як би Кипріян-волхв, що цілий був у диявола одягнувся і вагітних жінок утроби розтинав чарами своїми, але потім з допомогою чесної Юстини навернувся до Христа, — не лише своїм поганим ділам отримав прощення, а й вінця мученицького сподобився? Стільки-бо і таких прикладів покаяння маючи і на таке Боже милосердя взираючи, посмів і я, грішний, звернутися з покаянням до твоєї доброти, о всемилостива Владичице, аби ти подала мені руку допомоги й випросила у Сина твого і Бога нашого важким моїм гріхам прощення". Коли він це вимовив, пречиста Діва Богородиця, воістину грішникам прибіжище і тим, що й не надіються, надія і швидка для тих, що моляться до неї, допомога, сказала до нього: "Визнай, о чоловіче, що Той, кого я народила, Син мій, якого ти відрікся, є справді Христос, Син Бога живого, який прийде судити живих і мертвих, і я попрошу Його за тебе, і прийме тебе, бо каєшся". Відповів Теофіл: "І як посмію, о Владичице преблагословенна, я, недостойний і окаянний, відкрити скверні й нечестиві уста мої, якими відрікся Сина твого і Бога мого за малу й суєтну річ. Ще ж хреста святого, що був захистом душі моїй, також і святого хрещення відрікся рукописанням своїм, дияволу даним". Сказала до нього Пречиста Богородиця: "Ти лише визнай і не сумнівайся в доброті Його, милосердний-бо і чоловіколюбець, приймає сльози тих, що каються істинно, через те Бог людиною став, тіло від мене благозволив прийняти, щоб спасти рід людський". Тоді Теофіл із соромом і страхом, зі смиренням і розчуленням серця відкрив уста свої і скликнув голосно: "Вірю, ісповідую і славлю одного з Тройці Господа нашого Ісуса Христа, Сина Бога живого, народженого перед віками від Отця несказанно, що на останок літ зійшов з небес і воплотився від Духа Святого і від тебе, Пресвятая Діво Маріє, істинна Богородице, спасення нашого ради, цілком Бог і цілком людина, волею за гріхи наші постраждати волів, простягнув пречисті свої руки на животворному дереві хресному. Пастир добрий цей поклав душу свою за овець. Похований же був, і воскрес, і зійшов на небо з тілом, від Тебе, Пречистої Діви, прийнятим. І прийде знову на землю зі славою судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його. Це ісповідую серцем та устами і поклоняюся йому Богові моєму. Тебе ж прошу, о Владичице, не гидуй мною, нечистим, не зневажай моління мого грішного, не покидай мене, окаянного, якого викрав злісний ворог на загибель, але проси за мене Того, хто народився з тебе, аби пробачив великі мої гріхи і визволив мене від згуби моєї, щоб і я зі всіма, що отримали прощення, заспівав і прославив безмірне милосердя народженого від тебе Бога нашого і твоє, о преблагословенна Діво". Такі слова, наче якусь згоду від нього отримавши, Пречиста Богородиця, джерело милосердя, утіха тим, що плачуть, рятівниця погибаючих, справжня й безупинна за нас перед Богом заступниця і поручниця спасення нашого, сказала йому: "Ось я задля хрещення, яким же ти в Христа хрестився, вірячи покаянню твоєму і милосердячись над тобою (вельми співстраждаю зі страждаючими), приступлю до Сина і Бога мого й молитиму Його, щоб прийняв тебе, каянника". Те мовивши, Пречиста невидимою стала, і вже почало світати. О, яка була щаслива та ніч грішникові, в яку сподобився такого бачення Пречистої Богородиці і такої бесіди з нею! Після того видіння Теофіл здобув печалі своїй відраду і більшу надію, пробув ще три дні, плачучи і молячись, на ікону Пречистої Богородиці взираючи, і припадаючи до неї, і головою до землі б'ючи, і сподіваючись на Бога, що спасе його молитвами Богоматері. Через три дні знову явилася йому надія і прибіжище наше Пренепорочна Мати Господня. Радісним лицем і світлими очима взирала на нього, кажучи: "Чоловіче Божий, угодне покаяння твоє милосердному Владиці Богові, почуто молитву твою, і сльози твої прийняв задля мене. Дивись-бо, щоб і ти віднині зберігав праведну до Нього віру аж до дня кончини своєї". Теофіл же відповів їй: "Справді збережу, о Владичице моя преблагословенна, ані не переступлю веління твого: тебе маю перед Богом покровом і заступництвом і на тебе все своє уповання і всю надію свою покладаю. Знаю, о пані премилостива, що нема иншої людям допомоги і покрову, окрім тебе, і ніхто ж, уповаючи на тебе, не осоромиться, і, через тебе просячи Бога, ніхто не буде покинений. Тому і я, грішний, молюся до твоєї безупинної благости, що лікує немочі наші: відчини двері милосердя твого для мене, заблукалого, що впав у глибину трясовини, і звели, щоб віддалося мені в руки те моє прокляте рукописання, яке я дав сатані, зваблений. Те дуже бентежить душу мою, ані не можу зупинитися у великій журбі, поки те рукописання в руках у диявола". Пречиста ж Діва після слів його тих стала невидима, а він ще залишився на три дні, віддано молячись, як же і раніше. Після того заснув з превеликого труду і бачив у сонному видінні Пречисту Богоматір, що несла до нього хартію того його рукописання. Він же з радости збудився, Пречистої Діви не побачив, проте рукописання своє знайшов — на грудях його лежало з печаттю цілою. Тоді і з радости, і з жаху більше знеміг тілом і був як напівмертвий. Опісля, отямившись, воздавав велику вдячність милосердному Владиці Христу і милосердній Богоматері — помічниці і захисниці своїй. Наступного дня була неділя, пішов у велику церкву, в якій архиєрей літургісав. Після читання святого Євангелія зблизився до єпископа, який благословляв людей, кинувся в ноги йому, молячи і кричучи, аби вислухав його, бо хоче, щоб усі почули, як сповідатиметься з діл своїх. І почав розповідати детально про все, що трапилося з ним: як засмутився через звільнення своє з економської служби, і з печалі до відчаю прийшов, і відрікся Христа Бога і Пречистої Богоматері, віддався сатані рукописанням. І як після того постив, і молився, і плакав, бачив Пречисту Богородицю, і розмовляв з нею, і прощення гріхів отримав, і рукописання його було йому повернене. Те все по черзі перед єпископом, щоб усі чули, розповів, віддав у руки його ту хартію запечатану, яку сатані на себе дав був, і просив єпископа, аби звелів її голосно прочитати, щоб усі точно довідалися про його гріх. І щоб Боже милосердя, яке Богородиця випросила, прославили. Єпископ, розкривши хартію, віддав її дияконові, той же став на амвон і почав читати — дивувалися всі такій жахливій справі. І розуміли всі клирики і цілий народ, чоловіки й жінки, і малі хлопці, що було Теофілові: як впав і як встав і як рукописання своє прийняв. Єпископ же почав до всіх голосно говорити: "Прийдіть, усі вірні, прославимо преблагого істинного Бога — Господа нашого Ісуса Христа. Прийдіть, о благочестиві й боголюбиві, побачити чуда дивні, прийдіть, о христолюбці, і розумійте, що премилосердний Владика наш не хоче смерти грішних, але на покаяння їхнє чекає. Прийдіть і побачите, о правовірні, наскільки багато може каяття сердечне, зітхання і сльози. Хто не здивується, о брати і отці, великому й невимовному терпінню милостивого Бога? Хто не почудується безмірній доброті і чоловіколюбству Його, що являє нам, грішним? Чудо насправді. Мойсей-пророк постив сорок днів — прийняв від Бога таблиці закону. Так і брат наш Теофіл сорок днів постив — прийняв своє рукописання, яке сила Божа забрала в сатани, заступництвом Божої Матері. Вознесімо й ми з ним, о любі, вдячну пісню Владиці, що милосердно прийняв його покаяння через заступництво Пренепорочної Богоматері, яка є для людей мостом до Бога, надією тим, що у відчаї, пристанню тим, що в бідах, дверима істини, які відчиняють милосердя своє грішникам, що стукають, і молитви наші приносять до народже