Коли вони досягли Візантії, святих чотирьох юнаків — Клавдія, Іпатія, Павла та Діонисія — мечем було потято, а святого Дукиліяна на хресті повісили й по цілому тілу цвяхами прибили. Так Богові дух передав. Виглядає так, що його на хресті розіп'яли юдеї, бо в каноні у пісні третій сказано про те таким віршем: "Юда передав Ізбавителя Христа колись боговбивцям, ти ж нині беззаконними юдеям переданий". Приєдналася ж до вінця їхнього страдницького і свята діва Павла. Вона, від батьків вірних народжена, до любови Христової з юности серцем розпалилася, берегла дівство своє для Жениха безсмертного і старалася бути достойною Небесної Оселі. По батьках осиротівши і досить маєтків маючи, обходила темниці і в'язнів, що за Христа страждали, відвідувала, золотом у сторожів вхід собі в темницю до святих купувала і служила рабам Христовим, все необхідне подаючи їм із майна свого. Голодом і спрагою мореним приносила їжу і пиття, нагим давала одяг, зранені тіла мученицькі, що струпами гнили, лікувала, обмивала, обтирала, лікувальні пластирі прикладала й полотнами чистими обв'язувала. Цілувала ж їх, бо рани за Христа терпіли, просила їх зі сльозами, аби помолилися за неї до Христа Бога, щоб не полишав її милости своєї. Та вибрана невіста Христова і до святого Лукиліяна, коли він у Никомидії у темниці з отроками сидів, приходила і корисними його повчаннями насолоджувалася. Коли ж мучений був святий з юнаками, вона дивилася на подвиг їхній, у глибині серця свого ревно за них до Христа молилася, щоб укріпив рабів своїх і подав їм терпіння та допомогу перетерпіти муки до кінця задля слави імени Його святого. А коли розходилися люди, вона йшла на те місце, де святих мучили, збирала із землі пролиту кров їхню і як велику святиню в себе зберігала. Коли вели старця і чотирьох юнаків у Візантію на смерть, вона пішла за ними, служачи. Коли ж святих отроків потяли, та дівчина свята зібрала чесні їхні тіла і благоговійно поховала. Після кончини ж святого Лукиліяна і святих отроків, знову в Никомидію повернулася. Подібне до першого робила, і довідалися нечестиві, що вона християнка, взяли і до того ж Сильвана-комита на суд привели. Бачачи її після багатьох облесних, ласкавих і грізних та погрозливих вмовлянь непокірною, комит звелів її оголити й бити різками та палицями довго й немилосердно. І коли вона знемогла тілом (але не духом) від багатьох ран, ангел Господній явився і зцілив її. Прийнявши тілесне здоров'я, мучениця сміливішою і мужнішою в муках виявилася. Тоді в уста били її жорстоко, бо дошкульними словами докоряла катові. Після того в темницю її вкинули, і знову на допит вивели, у піч вельми розпалену вкинули — і вийшла з печі без шкоди, бо так, як же і попереднім святим мученикам, сила Божа остудила силу вогненну, аби невісти Христової палюче полум'я не торкнулося. Після цього кат засудив її на смерть, щоб мечем її потяли, і у Візантію відіслав, аби там само кару прийняла, де і Лукиліян святий з юнаками кінець прийняв. І коли була мучениця Христова на місці тому, де Аукиліян хресну за Христа прийняв смерть, багато дякувала Богові, який сподобляв її вінця мученицького і приєднання до святих. І, помолившись як годиться до Господа, схилила під меч дівочу свою голову радісно, і страчена була, прийшла з долішніх у горішні й увійшла в Оселю Небесну, у радість Господа свого, подвійним вінцем — дівства і мучеництва — увінчана від найлюбішого Жениха свого Христа, Господа нашого.