Свята ж мучениця з великого болю не могла йому багато відповідати — мовчанням же своїм на більший гнів зрушувала ката. І звелів Селін відрізати її дівочі груди. Люди ж кричали, просячи суддю, аби не велів цього. Він же розгнівався на слугу, що катував, сказав: «Чого зволікаєш, препоганий і богів наших вороже? Чого не чиниш швидко того, що наказане тобі?» Той же взяв лезо, почав мучениці справа груди обрізати. Вона ж звела очі до неба, голосно крикнула, кажучи: «Господи, Боже мій! Бачиш, яку кривду мені чинять, прийми в руки свої душу мою». Те мовивши, замовкла і вже більше нічого не говорила. Коли ж відрізали їй груди і на землю кинули, звелів суддя принести вогонь і рани ті від відрізаних грудей обпалювати. Ще ж і утробу її звелів палити довгий час, і горіли нутрощі її. Багато з людей, не мігши дивитися на таке катування, ішли з видовища й голосно проклинали Диоклитіяна і богів його. Тоді Томаїда та Єрея послали рабиню до монастиря, аби сповістити Врієні все, що було. Врієна ж, чувши те, радости й веселости сповнилася і зі сльозами скликнула до Бога, кажучи: «Господи Ісусе Христе, прийди на допомогу рабі Твоїй Февронії!» Тоді кинула себе на землю, плачучи й голосячи: «Де ти нині, Февроніє? Де, донько моя солодка? Де, рабо Христова? Де ти, красо чернечого чину?» Тоді, вставши й руки до неба піднісши, мовила: «Господи, зглянься на смиренну рабу Твою Февронію і помогти їй поспіши, дай, щоб бачили її очі мої, як у катуванні помирає і в лику святих мучеників опиняється».
На видовищі ж нечестивий кат Селін звелів мученицю від кола, до якого була прив'язана, відв'язати. І зразу впала свята на землю, не мігши стояти. Тоді комит той, що називався Примос, тихо сказав до Лисимаха: «Нащо юна ця дівчина такі люті терпить муки? Чому не перестають її мучити?» Відповів Лисимах: «Залиш, брате, бо страждання її багатьом, що дивляться на неї, буде на користь. Думаю, що й мені буде на спасення. Я такого багато від матері моєї чув, як прикладом мучеників инші спасалися. Тому хай закінчить і ця страждання на спасення багатьом». Єрея ж, побачивши, що мучениця на землю впала, скликнула голосно до судді, кажучи: «О нелюде кате! Чи не досить перших мук, яких ти завдав невинній цій дівчині? Чи не пам'ятаєш матері своєї, що також жіночим тілом була обкладена? Чи не їв ти з грудей, до цих подібних, що дівчині відрізав? І чи для того жіночими грудьми ти вигодувався, аби таку лютість і катування над жінками здійснювати? Дивуюся справді, як ніщо не може умилостивити немилостивого й нелюдського норову твого. Але знай точно, що так, як не пожалів ти цієї дівчини, так не пожаліє тебе Цар Небесний». Коли ці слова промовила Єрея, Селін гніву сповнився, звелів воїнам схопити її з-поміж людей, хотівши зразу мучити її перед усіма. Єрея ж, те чувши, сама з радістю розштовхувала людей, ішла до нього і промовляла: «Господи, Боже Февронії, прийми з нею і мене, смиренну рабу свою!» Швидше, ніж дійшла вона і стала перед суддею, радили судді дорадники його, аби не мучив Єреї перед усіма, бо була великого благородства. «Страшно, — казали, — що всі люди, побачивши, як її мучать, захочуть з нею страждати — і загине цілий град». Послухав же Селін ради дорадників своїх, не велів вести Єреї на допит, але, лютуючи, закричав на неї сильним голосом, кажучи: «Почуй, Єреє, живі боги, що ти дерзновенними й безсоромними словами своїми випросила Февронії багато злого». Те мовивши, зразу звелів, аби Февронії відрубали обидві руки. І зразу зброєносці, підклавши дерево під праву руку, вдарили сокирою і відтяли її. Також відрубали й ліву руку. І звелів кат ще відтяти їй праву ногу. Коли підклали дерево під ноги її, взяв оружник сокиру, з великою силою вдарив у п'яту і не міг відрубати ноги її. Подібно ж і вдруге вдарив — і нічого не досягнув. І був зойк великий серед людей, обурювалися всі таким катуванням. Оружник і втретє вдарив — ледве міг відрубати ногу. Февронія ж усім тілом тремтіла від лютого болю, і хоч вже при кончині була, проте, скільки могла, простягала й другу ногу, кладучи на дерево, аби відтяли її. Те побачивши, суддя мовив: «Чи бачите силу безсоромности жінки цієї?» І сказав до оружника з великим гнівом: «Відрубай їй і другу ногу». І відрубано було. Встав же Лисимах із престолу свого, сказав до Селіна: «Що далі маєш робити бідній дівчині цій? Ходімо вже звідси, час обіду». Нечестивий же Селін відповів: «Живі боги, що не залишу її, поки дихає, але тут буду, поки не помре». Довгий час перебувала душа в тілі святої мучениці, сказав Селін до оружників: «Чи ще жива погана жінка та?» Вони ж сказали: «Жива, ще душа її в ній». Тоді Селін звелів відтяти святу її голову. Воїн же, взявши меч, другою рукою схопив її за волосся і зарізав її в шию, як же ягня зарізають. Тоді і святу голову відрізав. І зразу судді встали, пішли обідати. І повертався Лисимах з видовища у сльозах.