Недалеко від Тіцінум-града, в одному місці, що Парма називалося, блаженний Лукіян благовістував людям словом Боже, відвертаючи їх від суєтного ідолослужіння. Люди ж того міста, невірні, надто ідолам служили, не терплячи образи богів своїх ані благовістя слова Божого не сприймаючи, — зразу схопили Лукіяна і, досить позбиткувавшись з нього, у громадську темницю вкинули. У неї ж входячи, блаженний з великою веселістю співав так: "Настав мене, Господи, на путь твою, і ходитиму в істині твоїй". І знову: "Спрямуй стопи мої на стежки твої, щоб не зрушилися стопи мої". І так радів у Господі святий муж, перебуваючи у тій темниці, як під покровом крил Божих, і цілого себе під захист Христовий віддав, молився до Господа, кажучи так: "Виведи, Господи, з темниці душу мою сповідувати ім'я Твоє, бо мене чекають ті, що мають бути праведниками, щоб через мене, Христе, Спасителю світу, до Тебе навернулися з поганства, які покликані до життя вічного". Коли такі і їм подібні молитви святий з усього серця свого творив, зразу молитва його досягла неба й увійшла у вуха Господні — молився-бо, аби не втратити на шляху своїх, з якими бажав іти до страждання і дістатися, куди був посланий. За це молився не тому, що боявся померти за Господа свого, пречудовий цей Христовий воїн, але щоб спершу примножити для Господа плід духовний і так після великих щасливих жнив разом з друзями своїми прийняти вінець мученицький і винагороду за труди свої. Тому скоро послалася йому Божа допомога: були там инші християни, які, довідавшись, що сталося зі святим тим мужем, прийшли вночі до темниці, задля любови Христової, і пута з нього скинули, і зробили його вільним іти разом зі святими його друзями. Те святе товариство, від Господа наставлене, прийшло щасливо у славний град італійського краю Тіцінум, инакше ж Павія названий. Там же і спочили трохи по трудах, проте не переставали примножувати славу Божу, не втомлювалися в різних місцях проповідувати слово Христове багато, і було на них видно здійснення слів пророчих: "Які гарні ноги тих, що благовістують мир, благовістують добро". Неможливо описати, як вони за короткий час до Христа навернули багато тисяч людей, благовістуючи всім слово спасення, помагала ж бо їм сила Божа настільки, що, дивлячись на них, здавалося, бачиш небесних громадян — знаменнями і чудами посеред усіх сяяли, просвітлюючи Божі вибрані душі.
Тоді, вийшовши з Італії, досягнули берега морського й сіли в корабель, вирушили туди, куди Дух Святий наставляв їх. І прибули до пристані града Арелятина радісно, і вийшли з корабля — прийняли їх із шаною і любов'ю мешканці того града. Там спочивши, почали, подібно до святих апостолів, вибирати собі краї для проповідування Божого слова. Маркел-бо святий з кількома братами в Іспанію пішов, Сатурнин же блаженний — в Галію, аби проповіддю Євангелія Христового всюди поширювати і примножувати серед народів Церкву Божу аж до океану Британського. А святий Діонисій з блаженним Лукіяном та иншими в межі Парисійські прийшли. Звідти Лукіян святий з Максіяном-пресвітером і з Юліяном-дияконом у Бельгію на проповідь відлучилися, там сповіщаючи ім'я Господнє, власті ворожі перемагаючи й Христову утверджуючи Церкву. Святого ж Духа благодаті напоєний і сповнений, не менше ж прикладом добродійного життя, як же і словами наставляв Лукіян людей до спасення. До того ж мав дану йому від Бога силу чинити чуда і лікував усілякі хвороби й недуги серед людей. Таку ж владу прийняв над бісами, що ті, одне лише веління його почувши, зразу втікали з людей, яких мучили. Вдень же і вночі ненастанно проповідуючи Христа, молився і чував, вправлявся ж у пості щоденному, і в повстримності, і у всілякому умертвлюванні плоті, яким себе щодня мучив, допоки, за словом апостольським, поставив себе жертвою живою святою і богоугодною перед Богом. Щоденною його їжею були лише малий окраєць хліба і зілля, питтям же — вода — насичувала його сила Божа, і тіло його струджене благодать Христова зміцнювала. Вінця ж мученицького настільки бажав блаженний, що вже здавався мертвим для світу. Хрест свій ніс завжди, йдучи за Христом Господом, справді знав, що таке муки подвійні: одні — в таємниці, инші ж — явно. І спершу таємно мучив себе умертвленням тіла свого (хоч і всім відомою була повстримність його), аж поки не увійшов у відкритий мученицький подвиг і не увінчався нев'янучим вінцем від Господа. Був-бо умертвленням плоті знеможений, терпінням прикрашений, у дивовижному смиренні утверджений, сповнений лагідности — і в таку досконалість чеснот прийшов, що, на землі тілом живучи, уже, здавалося, з ангелами духом мешкав на небі. Через те завжди лицем світлий і любий виглядав, мирний розумом, дивною сивиною прикрашений, і весь образом був земним ангелом, небесною ж людиною.