У той самий день про чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, названу Римлянкою, або Ліддською
Святий верховний апостол Петро і святий Йоан Богослов, перед тим як піти їм, як же й иншим апостолам, у кінці земні на проповідь Христову, спершу проповідували Христа у ближніх градах навколо Єрусалиму. У граді, названому Лідда (який потім на Діосполь був переіменований), пробули рік, багатьох людей привели до Христа Бога, відтак збудували там церкву в ім'я Пречистої Богоматері. Була ж тоді тиша християнам, гоніння після убивства Стефана на час якийсь припинилося, бо Тиверій-цісар, чувши багато про Христа, Господа нашого, і про невимовні чуда Його, звелів не гонити християн. Про цю тишу в Діяннях апостольських згадано так: "Церква ж по цілій Юдеї і Галилеї і Самарії мала мир". І був той мир до кончини Тиверія. Під час того затишшя святі апостоли Петро та Йоан збудували в Лідді церкву, пішли до Єрусалиму і просили Пречисту Богородицю Діву, аби прийшла в Лідду подивитися на храм, збудований в ім'я її, і щоб благословила й освятила його своїм приходом, аби молитви людей, що молитимуться в ньому, благоприємні були народженому від неї Богові. Пречиста ж Діва сказала до них: "Ідіть, радіючи, туди, і я з вами". Вони ж пішли, виявили в церкві на одному стовпі, що тримав споруду, нерукописний, але Богом написаний її образ — цілу подобу святого її лиця, також і правдивий її чесний одяг. Вони ж, бачивши те, поклонилися тому чудесному нерукописному Богородичному образові й дякували воплоченому від неї Богові Слову. Після того й сама Владичиця туди прийшла і, побачивши образ свій і багато людей, що в Христа повірили, звеселилася духом і подала тому образу своєму благодать і силу чудотворення.
Коли ж минуло багато літ і Юліян Боговідступник греко-римське царство прийняв, піднялося від нього велике гоніння на Церкву. Тоді той же мучитель послав тезойменного собі родича в Лідду, аби загладити чудесний той образ Матері Божої знаряддям до каменю. І пішло за чудом чудо. Скільки-бо каменотеси сікачами й сокирами не сікли і не стругали нерукописний той образ, стільки видно було фарбу і розпис, що в глибину стовпа проникли. Трудилися багато й нічого не досягли — без нічого пішли. І прославився той образ Пречистої Богородиці превеликими й незліченними чудами у всі кінці вселенної. І сходилися на поклоніння до нього з усіх країв вірні у всі літа. Минуло ж років багато, блаженний Герман перед прийняттям архиєрейства і патріяршого престолу в Царгороді пішов до Єрусалиму поклонитися Гробу Господньому й иншим святим місцям. І був у Лідді, і чудотворний образ Пречистої Богородиці бачив, і гаряче помолився, і звелів іконописцеві перемалювати подобу того образу на дошці. Взявши переписану ікону, поніс її із собою до Царгороду і мав її в себе як безцінний скарб, щодня перед нею молитви свої промовляв і був, волею Божою, патріярхом Царгороду в царювання Артемія, перейменованого на Анастасія. Тоді Лев (що називався раніше Конон) Ісаврійський прийняв царство, вніс єресь іконоборну, підняв гоніння люте на правовірних і вигнав святішого патріярха Германа з престолу його з безчестям і приниженням великим. Святіший Герман, вигнаний з церкви і з дому свого, взяв із собою дві святі ікони — Христа Спасителя і Пречистої Богоматері, тої, що в Лідді із самописного чудотворного образу переписав. Хотів же в кораблі відплисти у вигнання, написав послання до святішого папи старого Риму Григорія, сповіщаючи про своє безневинне вигнання і про муки правовірним, які чинить іконоборний цар у Царгороді. Зробив заглибину в дошці Христової ікони, що була груба, вклав туди те писання запечатане, позначив час листа і закріпив місце, поцілував святу Спасителеву ікону зі сльозами і двічі промовив: "Наставниче, Наставниче, спасай себе і нас". Відпустив ікону в море, і за один день і ніч та свята ікона, морем пливучи, досягла старого Риму. І було в ту ніч явлення святішому папі про прихід Спасителевого образу. Папа ж удосвіта, як зійшло сонце, взяв клир свій, зі свічками і кадилами, сів у корабель і Тивером-рікою плив до моря назустріч іконі Спасителя. І коли були в гирлі ріки, що в море впадає, побачили ікону, що прямим шляхом водами йшла. І сповнилися жаху й радости, і поклонилися благочесно. Сказав же папа до ікони зі сльозами: "Якщо до нас, недостойних, прийшов Ти, Владико, молимо Тебе: як же преславно водами ходив, так і на наші сам зійди руки, не маємо зі своєї волі Тебе торкнутися". І зразу ікона з моря в повітря піднялася і, наче птаха, на руки архиєреєві опустилася. Він же, поцілувавши її з радісними сльозами і гідним вшануванням удостоївши, поніс у Рим із псалмоспівами. І обніс через цілий град, аби всі люди бачили ту божественну ікону. Тоді поставив її у великій церкві святого верховного апостола Петра. Вийнявши із дошки патріярхове послання, яке не було мокре від води, прочитав і зрозумів, що зробив злочестивий цар у Константинополі. Ще ж і те довідався із записки, що за один день і ніч та Спасителева ікона із Константинограда до них прийшла. І величали всі неосяжну Божу силу. Через єресь же іконоборну, що на Сході піднялася, і через вигнання святішого Германа переживав папа сильно, і важкою печаллю був охоплений, і писав до царя сміливо, злочестя його викриваючи. А від ікони Спасителя в Римі багато відбувалося чуд, недуги різні від людей проганялися.