Святіший же Герман, у вигнанні перебуваючи, коли наблизився до блаженної кончини своєї і побачив, що не припиняється святим іконам безчестя і наруга: одних оплювали й розбили, инших у болото кинули й ногами потоптали, ще инших вогнем спалили, — написав друге послання до першопрестольника римського, сповіщаючи про те, що діється. І в дошці другої ікони, що була Богородична, та, що з Ліддської переписана, вирізавши місце, сховав у ньому обережно своє послання, зазначивши час і годину писання. Обійнявши ікону й довго плакавши, сказав: "Іди, Владичице, іди і спасайся, втікаючи нині не від Ірода до Єгипту, а від звіройменного ворога в Рим до благочестивих, щоб зберегтися разом з предвічним тим немовлям від мерзотних рук іконоборських. Перейди це велике і просторе море плаванням щасливим, носиш-бо Того, що створив небо, і землю, і море. Іди і спаси себе в руках угодника твого Григорія, нас же, що задля чести твоєї бідуємо, на лоні Авраама осели і згадай в небесних своїх дворах". Так святий Герман говорив, святу ікону сльозами змочував, цілував з любов'ю і пустив її на море. І поплила ікона швидше від лету орла, і за один день і ніч досягла Риму. І тої ночі було папі сповіщення про прихід ікони Небесної Цариці. Він же, вставши, як же раніше назустріч іконі Христовій, так і назустріч іконі Богоматері зі всім клиром, зі свічками й кадилами, Тивером-рікою вийшов. У гирлі глибокому видно було всім, що Божа Мати просто на водах стояла і до них ішла. Коли простягнув папа до неї руки свої, вона сама на руки йому зійшла. І прийняв її з великою радістю, і, поклонившись, поцілував її, і повернувся в град, дивуючись великим чудесним ділам Божим. Відкрив же в дошці іконній місце вирізане, знайшов записку святішого патріярха Германа, прочитав її і зрозумів, що вчора рано послав він ікону, — і прославив велич Божу. Над святим же Германом зжалився, що такий світильник Церкви у вигнанні кончиною смертною згасає, і плакав над ним вельми. Пречесну ж ікону Богоматері проніс через цілий град, як же й Спасителеву. Й увійшов у церкву святого Петра, поставив її всередину вівтаря — і подавалися від неї на різні хвороби зцілення. Після цього минуло літ сто і більше, чільники іконоборства, царі й патріярхи із шумом загинули — воцарився ж Михаїл із матір'ю своєю Теодорою, й іконоборну єресь із царствуючого града зовсім було винищено. Тоді в Римі та ікона, що з Ліддської нерукотворної була переписана, яку святий Герман із вигнання до Риму відпустив і яку у вівтарі поставили, почала сама від себе часто хитатися, нічим же не рухана. Бачили те всі. Було ж це багато днів, і на вечірні, і на утрені, і на Літургії. І було немале здивування і страх римлянам через чудо таке: думали-бо, що то знамення якогось Божого гніву, що на них насувається. Був же тоді в Римі папа Сергій. Одного разу, коли сам папа був на соборній відправі в церкві, почала ікона та хитатися ще більше. Те помітивши, всі були налякані — перестали співати й довгий час голосно взивали "Господи, помилуй". І тому що прикликували милість Господню довго, перестала ікона хитатися. Але за хвилю знову зрушилася, звук своїм рухом утворила і знялася в повітря зі свого місця. Зойкнули всі, збіглися до вівтаря, хотіли схопити її руками, щоб не впала на землю й не розбилася, але ніхто ж досягнути і торкнутися її не міг: вище від рук людських ходила по церкві в повітрі, наче ногами, не поспішаючи, але помалу геть з церкви виходила — невидимі ангельські руки її виносили. Папа ж зі всім клиром і народом вжахнувся через преславне те видіння, питав із трепетом в ікони, куди вона йде. Вона ж пішла над ріку Тивер, спустилася на води й поплила до моря. Люди ж берегом йшли за нею, дивилися на її відхід і заплаканими очима її відпроваджували. А папа ридав, зі сльозами кажучи: "Горе нам, о Царице, горе нам, о Пані, куди відходиш від нас, божественний Кивоте? Як колись по водах прийшла до нас, так нині тим же шляхом від нас відходиш. Боїмося ми, аби не прийшло і до нас у Рим іконоборське катування, через яке ти із Константинограда вийшла. Нині ж знову із Риму виходиш. Але, о Всемогутня, коли ж стихне та єретична буря, що Церкву Христову бентежить?" Те й більше говорив папа, ридаючи і відпроваджуючи ікону, допоки вона швидким плавом не віддалилася по водних бистринах і не зникла з їхніх очей. Звелів же папа преславне те чудо в церковних книгах записати на пам'ять наступним родам, на славу чудодійної Матері Господа нашого Ісуса Христа. Ікона ж та свята над ранок досягла Константинограда і в гавані поблизу палат царських опинилася. Взяли її з води благовірні мужі, що там трапилися, перенесли до благовірної цариці Теодори і вважали, що та ікона з тих, які іконоборці кидали в море, прив'язавши каміння важке. Казала цариця, що у глибині якось відав'язалася та ікона від прив'язаного каменя і сплила. Тим часом від благовірного царя Михаїла і від святішого патріярха Методія послано було від Царгорода до Риму видатних мужів духовного і світського чину з листами до папи, в яких сповіщали про помісний Собор Святих Отців, що був у Царгороді, який знову утвердив благочесне пошанування святих ікон. З такими писаннями царські й патріярші посланці досягли Риму, звеселили вельми папу і всіх правовірних, що там були, чули все про чудотворні ікони Спасителя і Богородиці, які в дні святішого папи Григорія спершу одна, а потім друга морем до Риму прийшли, пущені від святішого патріярха Германа. І як недавно Богородична ікона сама від себе здійнялася знову й із Риму пішла. Те чувши, вони записали собі всі чудесні розповіді, зазначивши час і день відходу ікони Пречистої з Риму. Повернувшись до Царгорода, розповіли все цареві, і матері його цариці Теодорі, і святішому патріярхові Методію. Вони ж зразу згадали про знайдену в морській гавані ікону і сказали собі: "Чи не та то ікона з Риму?" Після того скоро від римського папи прийшли навмисно посланці до царя і до патріярха в Константинополь. Коли показали їм ту святу ікону, у гавані морській знайдену, — зразу пізнали її римляни і зі сльозами припали до неї. І розповіли всім, що це та ікона, яка від них з Риму пішла. Подивившись на зазначений день і годину її відходу з Риму і приходу до Царгорода, виявили, що за один день і ніч таку відстань шляху пройшла. І прославили всемогутню Божу силу. Тоді святіший патріярх Методій з усім клиром і цар з усім синклітом, взявши ту ікону із палат царських, у супроводі всіх людей несли в Халкопратію і в церкві Богородичній чесно поставили. Раділи з такого дару, їм даного. З того часу ту чудесну ікону Божої Матері прозвали Римлянкою, бо з Риму прийшла, — і було від неї чуд багато.