Ось відомості про обидві найвідоміші в Царгороді чудотворні ікони: про першу, що називається Одигитрія, яку святий Лука написав, і про другу, яку з Ліддської святий Герман переписав, пізніше названу Римлянкою. Що ж до чудотворної ікони Пречистої Богородиці, яка з Царгорода прийшла повітряним шляхом на Тихфін, то не відомо, котра вона — чи Одигитрія, чи Римлянка, чи ще якась инша, яка виточувала благодать чудес. Ми ж невідомих нам речей суєтною цікавістю не випробовуймо і недовідомих судів Божих не перевіряймо — кожну пречесну ікону Пречистої Богоматері благочесно шануймо, з вірою до неї припадаймо, з любов'ю і страхом цілуймо, благоговійно поклоняймося, взираючи на неї, як на саму істинну на небі Богородицю, що із Сином співцарює. І славимо народженого від неї Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Місяця червня в 27-й день
Житіє преподобного отця нашого Сампсона, опікуна подорожніх
Сампсон великий, про нього ж слава розходилася всюди, був із преславного міста Старого Риму, від чесних, багатих і знатних батьків народжений, які вели своє благородство з царської крови. Він добре навчився зовнішніх учень, набув і майстерности лікаря — не для потреби чи якоїсь своєї користи, було-бо багатства в нього доволі, а щоб не бути без діла і щоб з тої своєї майстерности Бога ради убогим послужити. І зцілював тих, що мали невиліковні хвороби: до його лікарської майстерности додавалася і благодать Господня, що зцілення творила, яку здобув за добродійність свою і віру в Бога. Мав розуміння зовнішніх учень і Божественного Письма, багато вправлявся в читанні святих книг і до любови Христової був спонукуваний вірою і надією. Коли переставилися батьки його і багато маєтків залишили, не забарився вчинити належне, але зразу почав міняти швидкоплинне й тимчасове багатство на негинуче й вічне, наслідуючи євангельське слово. Подавав милостиню, не жаліючи, як кажуть, обома руками, витрачаючи гроші на всілякі потреби убогих і голодних, у череві їхньому тлінному нетлінний скарб здобуваючи. Це ж у всі дні життя свого робив, бо милосердний був від народження і виховання. До смиреннішого життя хотів себе скерувати — відпустив багато рабів на свободу, лише одного на послуження собі залишив. Яка ж була йому в стількох рабах потреба, якщо сам у справжні й щирі раби Господові віддався. І так позбувшись багатства, які, наче пута, утримували його, вдовольнявся одною одежиною й одним поясом до підперезання чересл, душу ж свою бажаючи краще духовним скарбом збагатити. Зневажив світ і все, що в світі, і наслідував Христа — став подорожнім. Лишив родичів і знайомих своїх, зі старого Риму вийшов й оселився десь у пустелі, як же Ілля колись. Але Бог, хотівши, щоб багатьом була користь від раба Його, привів його з пустелі до нового Риму, тобто Константинополя. Там він знайшов собі якусь хатину, жив у ній, подорожнім і убогим даючи в себе спочинок. І всіляко їм служив, і немічних до себе приймав, і працював для них. Не лише з лікарської майстерності своєї зцілення хворим подавав, але і всілякі потреби щодо їжі і сну сповнював з такою завзятістю, що те його милосердя здавалося йому співприродним. Як же сонцю властиво світити і вогню з природи його обпалювати, так Сампсонові ретельне старання про убогих, і хворих, і подорожніх наче від природи було. Бог, що благословляє любов до ближніх, яку задля Нього чинять, і те, що хто робить убогим, собі присвоює, вшанував труди раба свого чудами великими, які сповнювалися на хворих. Усіх-бо, невиліковно хворих, яких приймав у свій дім, чудесно зцілював. Дану від Бога благодать і силу чудотворення покривав виглядом лікарської майстерности, щоб не пізнали люди його святости. Смиренний був серцем, не хотів слави й пошанування. Проте не міг сховатися світильник під сподом чи місто на вершині гори: світлом добрих діл сяючи і на гору досконалого богоугодження вийшовши, став усім відомий. Про нього ж і патріярх довідався, прикликав його до себе і в пресвітерство, хоч і не хотів блаженний, рукопоклав.