Із Єрусалиму вийшовши, знову прийшли до Антіохії, де пробули якийсь час у пості, і в молитвах, і в служінні Божественної літургії, і в благовістуванні Божого Слова. Воля була Духу Святому послати їх у народи на проповідь. І сказав Дух Святий до тих, що в Антіохійській церкві начальствували: "Відлучіть Мені Варнаву і Павла на діло, на яке Я їх покликав". Тоді постили, і помолилися, і поклали руки на них, і відпустили їх. Вони ж, Духом Святим вислані, зійшли до Селевкії, звідти відплили на Кіпр. І були в Саламині, сповіщали слово Боже в синагогах юдейських. Пройшли острів аж до Пафи, знайшли якогось волхва, лжепророка-юдея, йому ж ім'я Варісус чи Елім, який був при антипаті Сергії, мужеві розумному. Той антипат прикликав Варнаву і Павла — хотів почути від них Слово Боже. І повірив у те, що вони говорили. Противився їм Елім-волхв, хотівши відвернути антипата від віри. Святий же Павло сповнився Духа Святого, поглянув на волхва і сказав: "О сповнений всілякого підступу і злости сину диявола, вороже всілякої правди, чи ти перестанеш викривляти рівні путі Господні? І нині ось рука Господня на тобі — і будеш сліпим, не бачитимеш сонця до часу". Раптом напала на нього темрява і пітьма, і руками шукав поводиря — тоді побачив антипат, що сталося, повірив, дивуючись ученню Господньому. Повірило ж з ним і людей багато. І примножувалася Христова Церква. Від'їхавши з Пафи, Павло і Варнава прийшли до Пергії Памфилійської, звідти пішли до Антіохії Писидської, що иншою є від великої Антіохії Сирійської. Там проповідували Христа. Коли багатьох до віри привели, старійшини града, що еллінського нечестя були, намовили заздрісних юдеїв — і вигнали ті апостолів святих із безчестям із града і з меж своїх. Вони ж, обтрусивши порох із ніг своїх, прийшли до Іконії. Там досить часу перебували, дерзали в проповіді Слова і привели до віри багато юдеїв та еллінів. Не лише проповіддю, а й знаменнями і чудами, що від рук їхніх були. Там до віри привели святу діву Теклю й уневістили її Христові. Невірні ж юдеї намовили еллінів і начальників їхніх кривдити апостолів і камінням побити їх. Вони ж, про те довідавшись, втекли з краю Ликаонського у Листру і Дервію і в околиці їхні і там благовіствували. Одного чоловіка, кривого з лона матері своєї, який ніколи не ходив, ім'ям Христовим на ноги поставили — і скочив той, і пішов. Люди ж, бачивши те чудо, підняли голос, по-ликаонському кажучи: "Боги, уподібнившись до людей, прийшли до нас". І називали Варнаву Дієм, Павла ж Єрмієм. І привели телиць, і вінці принесли — хотіли їм принести жертву. Варнава ж і Павло роздерли ризи свої і кинулися серед людей, кличучи й говорячи: "Мужі, що це ви робите? І ми подібні до вас люди". І мовили до них слово про єдиного Бога, який створив небо, і землю, і море, і все, що в них. І дає з неба дощі, і час плодоносний влаштовує, і наповнює їжею і веселістю серця людські. Те кажучи, ледве зупинили людей, щоб не жертвували їм. Перебували вони в Листрі й навчали. Прийшли з Антіохії та Іконії якісь невірні юдеї і намовили людей відступити від апостолів, кажучи, що ті нічого правдивого не говорять, але саму неправду. Ще ж і на гірше тих людей набунтували: Павла святого, як начальника слова, побили камінням, виволокли за град, думаючи, що вмер. Він же встав, увійшов знову до града і на ранок вийшов з Варнавою у Дервію — благовістував там. Навчивши багатьох, повернулися знову в Листру, Іконію й Антіохію Писидську, утверджуючи душі учнів і просячи, аби перебували у вірі. Рукоположили всюди єпископів і пресвітерів, і пройшли Писидію, і Памфилію, і Пергію, зайшли в Анталію, звідти відплили до Антіохії Сирійської, звідки ж від початку послані були Духом Святим проповідувати народам Слово Господнє. Досягнули Антіохійського града, зібрали Церкву й розповіли всім, що зробив з ними Бог і скількох людей язичницьких до Христа привели.
Через якийсь час між тими юдеями, що повірили, й еллінами в Антіохії вчинилася суперечка про обрізання. Одні казали, що неможливо спастися без обрізання, инші важко сприймали обрізання. Через те треба було святому Павлові з Варнавою іти до Єрусалиму до апостолів і старців, аби спитати їх про обрізання ще й те сповістити їм, що відкрив Бог людям двері віри. Тією вісткою дуже втішили всіх братів єрусалимських, і радилися святі апостоли і старці соборно в Єрусалимі — уневажнили цілком старозавітне обрізання, як не потрібне новій благодаті, заповідали відвертатися від ідоложертовної їжі і блудних діл і ні в чому не ображати ближнього. І відпустили з тим з Єрусалиму до Антіохії Павла та Варнаву, а з ними Юду і Силу. Досягнувши Антіохії, перебували там досить часу і знову до поган, розійшовшись, пішли. Варнава взяв Марка, родича свого, і пішов на Кіпр, а Павло вибрав Силу, пішов до Сирії і Киликії і пройшов тамтешні гради, утверджуючи Церкви. Прийшов же в Дервію і Листру, обрізав там Тимотея, учня свого, через юдеїв, які нарікали. Звідти пішов до Фригії і в Галатійський край. Тоді прийшов до Мисії і хотів іти до Витинії, але не було волі Святого Духа — був тому Павло зі своїми послідовниками в Троаді. Вночі явилося йому таке видіння: муж один, на вигляд македонець, став перед ним і просив його, кажучи: "Прийди в Македонію і поможи нам". Після того видіння зрозумів Павло, що Господь прикликає його до Македонії благовістити. І від'їхав із Троади, перейшов до Самотракії, зранку ж до Неаполя, звідти на Филипи, у першу частину Македонії, у місто-колонію, де римляни жили. Там жінку одну, на ім'я Лідія, що продавала кармазин, Христової віри навчив, охрестив, і впрошений був від неї перебувати в домі її з учнями своїми. Якось, коли йшов Павло з учнями на церковне зібрання на молитву, зустріла його якась дівчина, що мала в собі духа нечистого, віщуна, і прибутків багато давала господарям своїм, волхвуючи. Вона пішла за Павлом і тими, що з ним, викрикаючи й кажучи: "Ці люди — раби Бога Всемогутнього, вони сповіщають людям путь до спасення". Це робила багато днів, і стомився Павло, звернувся до неї, заборонив духові іменем Христовим і вигнав його з неї. Бачили господарі її, що загинуло джерело прибутків їхніх, взяли Павла та Силу й повели їх до князів і воєвод, кажучи: "Ці люди бунтують град наш, вони юдеї, руйнують римські звичаї". Воєводи ж розірвали на них ризи, звеліли палицями бити їх. І, завдавши їм багато ран, посадили до темниці, у якій опівночі, коли вони молилися, затряслися мури, і відчинилися двері, й ослабли пута. Те бачивши, сторож темниці повірив у Христа, привів їх до себе додому, обмив рани, охрестився з усім домом і трапезу перед ними поставив. І знову пішли до темниці. Зранку ж розкаялися воєводи, що невинних людей жорстоко побили, послали до темниці, щоб відпустити їх іти вільними, куди хочуть. Павло ж сказав до них: "Нащо били перед людьми нас, незасуджених людей, римлян, і посадили до темниці, нині з неї виводите? Але ж ні, хай самі прийдуть і виведуть нас". І повернулися посланці, розповіли воєводам слова Павлові. І злякалися воєводи, що їхні в'язні римляни. І прийшли, просили їх вийти з темниці і з града. Вийшовши з темниці, прийшли до дому Лідії, жінки, у якої й раніше перебували, й утішили братів, що там зібралися, привітали їх і пішли до Амфіполя й Аполонії, і прийшли в Солунь, де багатьох здобули своїм благовістуванням.