Заздрісні юдеї зібрали крамольників, якихось злих мужів, напали на дім Ясоновий, де апостоли перебували, і, не знайшовши апостолів, взяли Ясона і з братів декого і волокли до градоначальників, скаржачись на них, що вони противники цісаря, говорять про иншого царя, названого Ісусом. І ледве Ясон звільнився від напасти тої, а святі апостоли, які сховалися від крамольників, вийшли вночі з града і прийшли до Верії. Але й там злісна жидівська заздрість не давала спокою святому Павлові. Довідалися в Солуні юдеї, що Павло проповідує Слово Боже у Верії. Прийшли і там бентежили та підіймали людей і на Павла бунтували. Треба було апостолу святому і звідти йти — не тому, що смерти боявся, але просили його брати, щоб беріг життя своє задля спасення багатьох. І відпустили його іти в помор'я. Силу ж і Тимофія залишив там, утвердив новоохрещених, знав-бо, що юдеї лише його одного голови шукають. Сів у корабель і відплив до Атен. І бачив град, повний ідолів, стривожився духом, над загибеллю стількох душ сумуючи. Змагався ж на зібранні з юдеями і на торжищі з еллінами, і з філософами їхніми у всі дні, і повели вони його на Ареопаг, місце так називалося, де при капищі Арея смертні суди робили. Вели його туди, бо щось нове хотіли від нього почути і задля того, щоб (як же говорить Золотоустий святий) передати його суду, і мукам, і смерті, коли хоч щось, достойне кари, від нього почують. Павло ж святий, від якогось кумира, на якому "невідомому богові" надписано, почавши, проповідував їм істинного Бога, доти невідомого, кажучи: "Про того бога, якому ви, не відаючи, поклоняєтеся, я вам проповідую і розповідаю про Бога-Творця всього світу, і про покаяння, і про суд, і про воскресення мертвих". Почувши про воскресення мертвих, одні насміхалися, инші ще хотіли про те слухати. І вийшов Павло з-посеред них незасуджений, як не винен, а Слово Боже не без користи і здобуття душ було. Деякі мужі приєдналися до нього, повірили в Христа, серед них же був Діонисій Ареопагіт, і жінка одна чесна, на ім'я Дамар, й инших з ними багато, й охрестилися.