Вартоломей — святий апостол, родом із Галлади. Спершу зі святим Пилипом проповідував у Сирії та Горішній Азії. То разом проповідували, то окремо, помагав їм часом і святий Йоан Богослов. Тоді, після кончини Пилипової, пішов до Індії, названої Євдемона, і, досить часу там у благовістуванні пробувши, і багатьох до Христа навернувши, і Євангеліє, яке святий Матей написав, мовою їхньою індійською переклавши, пішов звідти до Вірменії Великої, і в Албані, граді вірменському, на хресті через розіп'яття стрімголов, і шкіри з тіла здирання, і через голови відрізання увінчався. Тіло його в олов'яну раку поклали і в море вкинули. Як у лодії, воно легко по водах плавало, пристало на острові, що Липар називається.
Тома — святий апостол, названий близнюком, із Панеяди, града галилейського. Торкався ран Христових після Воскресення Його. Проповідував Христа партам, мидам, персам, гирканам, бактрам, брахманам — аж до крайніх земель Індії. У Каламидському краю, списами простромлений, помер за Христа.
Матей же, святий апостол, брат Якова Алфеєвого, з митниці на апостольство прикликаний, був першим записувачем життя Христового. Написав Святе Євангеліє мовою єврейською. Проповідував Христа у всій Етіопії і в Антропофагійському краю, де ж у граді, що Мирмени називається, по-мученицьки з життя цього пішов. Яків Алфеїв, Христовий апостол, брат Матея-євангелиста, у різних краях ідолопоклонницьким народам слово Боже проповідував, і незліченно люду привів до Христа, був Його наслідувачем. На хресті розіп'ятий, закінчив страждання. Навернені ж язичники назвали його божественним насінням.
Юда — святий апостол, син святого Йосифа Обручника, назарейського теслі, якого Лука святий називає Яковим, бо був братом святого Якова — першого єпископа єрусалимського, братом Божим іменованого. Матей же і Марко Тадеєм і Левієм його називають. Проповідував Христа в Юдеї, Галилеї, Самарії й Ідумеї, в Аравії, Сирії і Месопотамії. В Араратському ж краю, коли на дереві хресному ідолослужителі його повісили і стрілами постріляли, поклав душу за Господа свого.
Симон — святий апостол, родом із Кани Галилейської. На його весіллі Христос воду на вино перетворив. Прозваний був Зилотом — через ревність свою в Христі Бозі. Благовістував слово спасення серед мавритян і африкан. У Британії ж, розіп'ятий від невірних, Богові дух передав.
Матей святий, замість Юди-зрадника до святих апостолів зарахований, проповідував Христа в Зовнішній Етіопії. Багато страждань витерпів, по-мученицьки помер.
Павло святий — верховний апостол, пізніше від усіх від Господа згори покликаний на апостольство. Виявився вибраним посудом імени Ісуса Христа. Проніс його перед язичниками і царями від Єрусалиму і до Риму. Багатьом поганам учителем був. Від Нерона ж мечем убитий, закінчив подвиг шляху свого. Цього святого апостола Церква шанує в рівному верховенстві зі святим апостолом Петром, бо більше від инших апостолів у благовістуванні Христовому потрудився.
У той самий день пам'ять блаженного Петра-царевича у Ростові
Блаженний Петро був з роду царів ординських, братанич царя Беркая. У християнську віру прийшов таким чином. Якось єпископ ростовський Кирило задля потреби щодо свободи церковної прийшов в орду до царя Беркая. У той час князівство Ростовське під володінням царів тих було. І прийняли там святителя з честю. Була ж із царем бесіда і розпитування про християнську віру. Розповідав єпископ про багато таїнств святого благочестя і як Ростов у дні великого князя київського Володимира просвітився вірою Христовою від святого Леонтія-єпископа, що прийшов із грецької землі. І як після переставлення того угодника Божого при гробі його відбуваються чуда, зцілюються різні недуги людські молитвами його. Цар же Беркай все те уважно слухав, і дивувався, і велику честь віддавав єпископові Кирилу. Під час же тої бесіди стояв біля царя цей, про кого нам слово, син брата царевого, молодий хлопець. Слухаючи з насолодою слова єпископа, розчулився серцем і думав собі про християнську віру. Цар же єпископа обдарував і все, що той просив, виконав, і відпустив з миром.
Хлопець же той слова єпископові про святу віру, наче добре зерно на добрий ґрунт, у серці своєму прийняв, не переставав розмірковувати про християнське благочестя, і розчулювався душею, і, виходячи на поле, усамітнювався, те саме думав, і сльози з очей текли. Казав собі: "Як вірять царі наші, і чому поклоняються сонцю, місяцю, зорям і вогневі? Хіба вони боги? І чому в наших божницях не відбуваються чуда, як же відбуваються, розповідають, у християнських церквах? І який бог справжній?" Так думаючи, хотів дуже про християнську віру досконало довідатися. Тим часом єпископові Кирилу трапилося знову того ж року, за Божим Провидінням, в орду прийти з такої причини. Син царя Беркая розхворівся дуже, і багато лікарів його лікували — ніякої не мав з того користи. І був цар у великій печалі через сина свого єдинородного. Згадав же єпископа ростовського Кирила, і те, що розповідав він про чудесні зцілення при гробі святого Леонтія, на думку йому спало. Послав швидко до Ростова до єпископа, просячи і дарів багато обіцяючи, аби прийшов зцілив сина його. Святитель же звелів у всіх церквах Ростова молебні відправляти, і сам багато до Бога і до Пречистої Богоматері зі сльозами пролив молитов, аби подалося зцілення царевому синові задля слави імени Ісуса Христа і щоб не терпіла образ християнська віра від невірних агарян. Помолився ж і біля гробу Леонтія-чудотворця досить, від нього приймаючи благословення на те діло. Взявши святу воду, що сам освятив, вирушив до орди. Прийшовши до царя, промовив щиру молитву до Господа над хворим царевим сином і, свяченою водою його окропивши, зробив здоровим ім'ям Ісуса Христа. Утішився цар вельми з усім домом своїм і зі всіма князями своїми. І шанував єпископа вельми, чинячи пригощення великі багато днів. Святитель Божий збільшував довгі бесіди про силу Ісуса Христа, про закон святої віри і дивував уми невірних. У час той юнак, син брата царевого, невідступно всіх слів єпископових з великою увагою слухав і вкладав у серце своє: того і бажав і через прихід єпископа дуже радів. І вирішив іти з ним до Ростова подивитися на церкву християнську і на чуда і прийняти святу віру. Була ж мати його вдова, помер уже батько, і берегла мати йому багато маєтків. Він же, беручи, роздавав бідним, які були в орді їхньої віри, все те ні за що не маючи, лише тільки в душі своїй мав бажання приєднатися до Христа і рабом Його стати. Знав же точно, що доброму його наміру любов материнська і влада царева всілякі перепони творитимуть, і йти йому з єпископом заборонять — задумав тому утаїтися від усіх, іти, куди бажання серця його вело. Минуло досить днів, єпископ Кирило відпущений був від царя з багатьма дарами, ще ж і веління своє цар дав князям ростовським і ярославльським, аби царські річні оброки давали в дім Пречистої Богоматері ростовської єпископії. Коли вийшов єпископ з орди, вийшов і хлопець, таємно покидаючи матір, і родичів, і маєтки, як давній Авраам. І догнав єпископа в дорозі, просив його слізно, щоб із собою його взяв і християнином зробив. Єпископ же, бачачи сльози хлопця й гарячу сердечність до Христа Бога, взяв його, як пастир добрий заблукалу вівцю бере на рамено, і привів у Ростов, радіючи і славлячи Бога.