Після цього князь, наче глумлячись чи випробовуючи, сказав до Петра: "Владика тобі будує церкву, я ж не дам тобі місця навколо церкви, і що робитимеш?" Відповів Петро: "Якщо Бог дозволить і владика накаже, то купимо землю в тебе". І пішов Петро до владики, розповів йому те слово княже. Владика ж мовив до Петра: "Повір, дитино, Божому в тобі Промислу й уповай на молитви святих апостолів Петра і Павла, що мішки із золотом і сріблом, тобі від них дані, не змаліють ані не витратяться, як колись, молитвами святого Іллі-пророка, у Сарепті Сидонській у жінки-вдови відро борошна не закінчувалося і посудина олії не порожніла. Іди тому до князя, спитай, яку ціну за землю, що навколо церкви, потребує". Пішов Петро і спитав. Сказав князь: "Як же дав ти за ікони — дев'ять срібняків і десятого золотого, так хочу, щоб навколишні землі, які хочеш при церкві мати, обклав мені по дев'ять срібних, а десятий хай буде золотий". Петро ж, уповаючи на Бога і на святих апостолів, погодився зі словом княжим. І пішов Петро на місце те, почав із мішечків, які апостоли дали, виймати по одній монеті, класти на землю рядком: дев'ять срібних, десяту ж золоту. Почав від озера й обвів місця досить навколо започатованого будівництва церкви, аби монастир просторий був. Мішечки ж не маліли, за провіщенням Божого архиєрея Ігнатія. І бачив князь велику кількість срібла і золота і що мішечки Петрові не спорожніли, а повні, здивувався вельми і сказав: "Справді дивне це чудо, і зрозуміло, що Петро велику здобув благодать від Бога і від святих апостолів". Прийняв тому князь те срібло і золото як благословення апостольське, і новозбудованій церкві напроти неї дав поля з достатніми землями, і водами, і лісами, і грамотами те підтвердив. І збудували церкву прекрасну в ім'я святих верховних апостолів Петра і Павла, і монастир при ній влаштувався, що є і нині, благодаттю Христовою. А тому що блаженний Петро любив мовчання і невеселий лицем був, ум мав заглиблений у слова Божі, через те сказав князь до владики: "Чи не сумує Петро за своїм родом і батьківщиною? І чи не думає повернутися в орду? Якщо туди піде, будучи царського роду, страшно, щоб не було якогось клопоту граду нашому". Архиєрей же послухав слів княжих, порадився з ним, і вирішили поєднати його шлюбом, щоб, маючи дружину і дітей, не згадував про рід свій. Він же ніколи про те не думав. Прикликали тому архиєрей і князь до себе Петра, сказали йому: "Чи хочеш, щоб ми за тебе віддали наречену?" Петро ж відповів: "Пани мої, я полюбив віру цю святу, і задля неї все покинув, і поклався на волю Христа, Бога мого, тому хай буде і нині воля Господня і ваша". І зразу князь пошукав йому наречену гарну з вельмож, і вінчав його з нею сам архиєрей у соборній церкві. А князь назвав Петра своїм братом, і мав до нього велику любов, і діти його. І прожив Петро в законному подружжі чесно літ досить, і батько дітям був, ще ж і всім убогим і жебракам батьком був, голодних годуючи, нагих одягаючи, і, як другий Йов праведний, — оком був сліпим, ногою — кривим. Угоджував Господові пильним дотриманням заповідей Його святих, від усілякого зла відгороджуючись, всіляку чесноту виконувати намагаючись. Тоді звільнився від подружжя тілесного, поєднався з Господом духом, більшим Йому благоугодженням служив у чернечому чині. Прийняв на себе ангельський образ монашества і в ньому переставився до Господа у старості повній.