Коли царював же Борис Годунов на престолі Московської держави, почали в Угличі при гробі святого новомученика Димитрія Царевича відбуватися чуда і хворим подаватися зцілення. Кого ж бо прославив Бог на небі, приєднавши до лику святих мучеників, того захотів прославити і на землі, як же й раніше страстотерпців руських — князів Романа і Давида, які від Святополка постраждали, прославив. Дав-бо цьому новому страстотерпцеві, російському царевичу князеві Димитрію ту благодать, аби від чесних мощей його давалися зцілення на недуги людські, — це ж на честь і прославу страдницької, невинно пролитої крови, на викриття і сором тих, хто пролив її. І дійшла вістка про чуда святого нового мученика Димитрія до вух царя Бориса — він же тим, що сповіщали про них, смертельними погрозами забороняв розповідати про те серед людей. Сором покривав лице його і совість його всередині, як Каїна, мучила, сам себе з'їдав і намагався, проклятий, приховати світильника під сподом. Але не міг втаїти величі Божої, явленої на тому страстотерпці. Явився ж святий мученик Димитрій Царевич одному з монахів у монастирі града Углича, який добродійно жив і називався Тихон, і сказав йому: "Хтось у вас назветься моїм ім'ям Димитрій, і чутка розійдеться про нього, що це царевич, син батька мого Івана Васильовича, і знищить згубника мого Бориса Годунова, і винищить рід його, і сам на престолі російського царства сяде, але, не довго царюючи, загине. З'являться ж після нього й инші подібні йому, але й вони зразу зникнуть". Ті слова святого, ченцеві тому в явленні сказані, незабаром збулися: почав Бог чинити помсту проклятому Борисові за велике пролиття невинної крови і допустив на нього одного чоловіка, що в чернечому й дияконському чині в Чудовому монастирі був, тоді пішов з Москви в Литву і в Польщу і там скинув із себе чин свій, у світське одягнувся, назвався царевичем Димитрієм, сином московського царя Івана Васильовича, і розповідав про себе, наче иншого отрока замість нього в Угличі Борис Годунов убив, а його один чоловік, вірний йому, сховав, і він уникнув смерти і, таємно звідти виведений, ховався в різних місцях, доки дорослого віку не дійшов.
Таким лукавством розстрига той обманув короля польського і всіх сенаторів. Вони, повіривши, співчували йому і розчулювалися від слів його лукавих. І прийняв від них військову допомогу, і пішов з великою силою на Московське царство. Зближаючись до міст Московської держави, посилав перед себе звабливі писання свої до воєвод і всіх начальників, до військових і торговців, сповіщаючи про себе, що він — царевич Димитрій, Божим провидінням від рук убивць збережений, а нині йде прийняти отчий престол Московського царства. Такі його писання звабливі читали в містах, і дивувалися всі, і був великий сумнів серед людей: одні-бо вірили брехні, а инші — ні, але більше було тих, що вірили, і з радістю підкорялися йому, зустрічаючи, кланяючись, і міста перед ним відчиняючи, і, наче справжнього царевича і спадкоємця, приймаючи.
Почув про те цар Борис Годунов, був у великому переляку і збентеженні і послав воєвод своїх з великою силою військовою проти нього. Був же першим воєводою в полках московських князь Теодор Іванович Мстиславський, і була перша битва під Новгородом-Сіверським, велика і страшна. І тому що помста Божа на Бориса насувалася, зазнала сила Борисова поразки великої. Воїни його втікали, а супротивники гнали за ними ззаду, сікли і били, кладучи трупи людські, наче поміст, на десять верстов. І якби не настала ніч, мало б хто уникнув смерти, і сам воєвода князь Теодор Іванович Мстиславський дуже поранений був. Те чуючи, цар Борис ще більше злякався. І друге військо на допомогу першому вислав. Була ж друга битва — на Добриницях, під Комарицькою волостю. У ній Борисове воїнство здолало силу розстриги, цар Борис звелів без жалю мечем і вогнем переможених винищити. І було над одновірцями й одноплемінцями таке катування, якого й погани в народах своїх не роблять. Від малого до старого, матерів і немовлят без милосердя мучили, страчували і, як стеблини, лезом меча пожинали. Дівчат же нешлюбних оскверняли і вбивали — і проливалася, як вода, кров християнська від рук християнських. Це все додалося до гніву Божого на Бориса. Лже-Димитрій знову військову силу собі зібрав, і почало багато з Борисових воїнів, людей начальних і підначальних, втікати до самозванця і піддаватися йому — Бог так провидінням своїм влаштував на кару Борисову. Вже бо і в царюючому граді Москві, і в инших великоросійських градах людей багато бентежилося, почали думати про самозванця, що то справжній царевич Димитрій, і говорили: "Міг Бог Всесильний зберегти його від рук убивць".