Після цих всіх вибрали на Московське царство князя Василія Івановича Шуйського, а на патріяршество возвели Єрмогена, що був митрополитом Казанським. Біля гробу ж святого Димитрія-страстотерпця у граді Угличі більше відбувалося чуд, всілякі недуги покидали тих, хто з вірою приходив, — і розходилася про те слава по цілій Росії. Чули ж про те благовірний цар і великий князь Василій Іванович і святіший патріярх Єрмоген — радилися між собою, щоб перенести з Углича до Москви святого цього новоявленого мученика царевича Димитрія чесні мощі й покласти їх з батьком, і дідом, і з иншими предками його на утвердження царюючого града, на викриття й осоромлення тих, що, ім'ям його називаючись, бентежили російську землю. Не лише-бо розстрига, а й инші в той час називалися царевичами Димитріями і багато чинили в Росії заворушень. Послали в Углич по чесні мощі страстотерпця того вищезгаданого преосвященного Філарета, митрополита Ростовського і Ярославського, який у миру називався Теодор Микитович, а з ним вирушили й инші святителі з архиєпископів і єпископів, також з архимандритів та ігуменів, й инших зі священичого стану багато, з царського ж синкліту боярин князь Іван Воротинський й инші з ним чесні мужі. Прибули вони в Углич-град, увійшли в церкву, де були мощі новостраждальця, і, відкривши гріб, побачили їх цілими й нетлінними — уже п'ятнадцять років минуло. І хітон його, в якому загинув, також цілим і нетлінним залишився, наче новою неповинною його кров'ю забагрився. І пахощів немало від тих святих мощей виходило. І всі дивувалися такій Божій благодаті, на невинному страждальці явленій. Взявши благоговійно, несли з великою честю. Коли ж наблизилися до міста Москви, вийшли назустріч благовірний цар Василій, і мати мученикова велика государиня черниця Марта, і цілий царський синкліт, також і святіший патріярх Єрмоген зі всім освяченим чином, і весь народ зі свічками і кадилами. Внісши святого у царствуючий град, поклали його в церкві Святого Архистратига Михаїла, де батьки і прабатьки його, царі і великі князі спочивають. І багато хворих отримувало зцілення, торкаючись з вірою чесних мощей новоявленого мученика, які до трьох днів були не покриті, посеред церкви на столі лежали, щоб весь люд бачив і торкався до них. Тоді, гарно спорядивши, поклали на місці, де й нині їх можна побачити. Перенесли ж мощі святого з Углича в Москву в рік буття світу 7114-ий, воплочення ж Бога Слова в рік 1606-ий, місяця червня в 3-ій день, коли пам'ять святого мученика Лукиліяна згадуємо, а після убиття святого Димитрія п'ятнадцять літ минуло — на захист і прикрасу матері міст Москві, на славу ж Христу, Богові нашому, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь, слава, поклоніння і дяка нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Коротко про чуда святого
Коли лежали посеред церкви чесні святого новоявленого мученика Димитрія Царевича мощі і весь люд з ревністю приходив і торкався до них, у той час жінка одна, на ім'я Агафія, що була незряча двадцять літ, прийшла, гаряче молячись, торкнулася до цілющих мощей тих з вірою — і прозріла зразу. Бачив це чудо не лише народ, а й сам цар Василій — і всі пересвідчилися у святості мучениковій і прославили Бога. Тоді день за днем, наче з джерела, з гробу мученикового точилися зцілення.
Диякон тої ж церкви, на ім'я Григорій, який мав пів року хвору ногу, зі скорченими жилами, при гробі святого молився й отримав зцілення.