Пристала ж лодія до берега напроти обителі Анувія, зійшли отці на землю, і сказав отець Ісая: "Явив мені Господь мужа, до якого йдемо. Він нас зустріне й розповість таємниці серця кожного з нас, які хто в собі має". Сказав і отець Павло: "І мені відкрив Господь, що через три дні забере його зі світу цього". Коли ж вони рушили від берега до монастиря і трохи від ріки відійшли, вийшов їм назустріч преподобний Анувій і привітав їх, мовивши: "Благословен Господь, що мені вас нині в тілі, а раніше в дусі показав". І привів їх люб'язно у свою келію, почав кожному розповідати про його добрі діла, нікому не відомі, лише Богові одному: як хто осібно творить подвиг, здійснює доброчинства, угоджає Владиці своєму Христові Господу і яку хто від Господа має благодать. Сказав же до нього отець Ісая: "Тому що і нам відкрив Господь про тебе, о авво, що через три дні має забрати тебе до себе з тимчасового цього життя, просимо тебе, щоб і ти розповів нам про свої постницькі труди і доброчинства, якими ж Богові угодив. Не бійся гріха марнославства: відходячи зі світу цього, залиши приклад богоугодного життя свого, щоб були ті, які наслідуватимуть тебе".
Тоді почав говорити старець: "Не пам'ятаю, чи зробив щось велике й визначне, лише одне, благодаттю Бога мого, дотримав: з часу, коли гоніння було і коли визнав перед катами ім'я Спаса нашого, не вийшло слово неправди з уст моїх. Раз-бо визнавши правду, не захотів потім казати чогось неправедного й брехливого. І знову: раз полюбивши небесне, не захотів більше любити чогось із земного. Помагала ж мені в тому і милість Господня — ніколи не відчував я нестачі якихось земних потреб: всіляку, яку хотів, їжу приносили мені святі ангели. І нічого не утаїв від мене Господь мій з того, що діється на землі, ніколи не переставало моє серце бажати божественного. Не спочивав я вдень і вночі, шукаючи того, кого полюбила душа моя, — Владику Христа, аби завжди душевними своїми очима дивитися на Нього і спогляданням Його насолоджуватися. Бачу ж завжди і ангелів Божих, які співприсутні мені і показують все, світодержці віку цього. Світло розуму мого ніколи не гасне. Усе, що я просив у Господа, зразу отримав. Бачив багато разів ангельські полки, що стоять перед Богом, бачив лики святих мучеників та ісповідників, ченців і всіх святих собори, найбільше ж тих, в кого не було иншого на землі старання, окрім завжди славити й благословити Господа у простоті серця і віри. Бачив же я і сатану, і ангелів його, у вічний вогонь відданих, а напроти них бачив праведних, що вічною радістю насолоджуються". Те й инше, подібне, преподобний Анувій три дні розповідав отцям, що прийшли відвідати його, — не для марнославства, а на користь тим, що слухають, і на їхнє прохання. Із чистою совістю і простим серцем та з великим смиренням те говорив. Коли надійшов третій день, передав дух свій мирно і радісно. І зразу видно було святих ангелів, що взяли душу його і піднесли у висоту небесну, чути було в повітрі пресолодкі ангельські співи. Так із земного перейшов у небесне Анувій преподобний, який визнав ім'я Христове перед нечестивими і рани за те витерпів. Нині у лику ісповідників прославляється перед ангелами небесними від Христа Ісуса, Господа нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.
У той самий день убієння блаженного Ігоря Ольговича, князя чернігівського та київського
Після смерти великого князя Ярослава Володимировича залишилося троє синів його — Ізяслав, Святослав і Всеволод Ярославичі. Ізяслав-бо, як найстарший, сів на престолі отчому, на великому княжінні київському. Святослав же сів у Чернігові, а Всеволод — у Переяславі. Після довгих літ княжіння їхнього помер спершу чернігівський князь Святослав Ярославич, його ж син Олег, або Ольг, пізніше був князем Чернігова, а від Олега народився цей, про якого в нас слово, — Ігор блаженний. Тоді помер і київський великий князь Ізяслав Ярославич, залишивши після себе двох синів — Ярополка і Святополка. Після його смерти Всеволод Ярославич, князь переяславський, прийняв велике княжіння київське. Братаничам своїм, Ярополку і Святополку Ізяславичам, дав одному град Володимир Волинський, а другому — Турів. Сина ж свого Володимира, прозваного Мономах, посадив на княжінні чернігівському, але після того Володимир Мономах відступив княжіння чернігівське Олегу Святославичу, а сам сів у Переяславі. Коли закінчив тимчасове життя великий князь київський Всеволод Ярославич, прикликав Володимир Всеволодович Мономах на велике княжіння київське Святополка Ізяславовича. Після кончини Святополкової сів у Києві Володимир Мономах. Після Володимира Мономаха був старший син його Мстислав, тоді другий син — Ярополк, тоді третій — В'ячеслав. Всі один по одному, по кончині попереднього брата, княжіння київське приймали (у той час четвертий син Мономаха — Юрій Володимирович, прозваний Довгоруким, у Москві княжив). У Чернігові ж після кончини Олега Святославича княжив Всеволод Ольгович. Його братами були цей блаженний Ігор, Святослав й инші Ольговичі. Той Всеволод, син Олега, бажаючи собі більшої влади, зібрав велику силу війська, пішов на В'ячеслава Володимировича Мономаховича, князя київського, щоб вигнати його з престолу, а самому на більшому княжінні сісти. В'ячеслав же, боячись Бога і не хочучи кровопролиття, послав до нього митрополита Михаїла (який був другий того імени), просячи миру, — і відступив йому княжіння київське, сам же пішов у Турів.